Єднання Шевченковим словом

Завершився ІІІ-й Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи», який започаткувала Посол Миру, Президент Міжнародної ліги «Матері і сестри — молоді України», народна артистка України Галина Яблонська.

Цей конкурс проводиться щорічно з березня по травень у форматі «Україна — Світ» за сприяння Міжнародної ліги «Матері і сестри — молоді України», Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Національного музею Тараса Шевченка, Національної Ради жінок України та Товариства «Знання» України. Проект відбувається у п’яти номінаціях: «Наживо», «Відеоформат», «Мій Шевченко», «Поза часом», «Пам'ять».

Цього року знайомі з дитинства вірші Шевченка крім української звучали японською, скандинавською, фінською, польською, вірменською та багатьма іншими мовами. Аби долучитися до конкурсу багато його учасників подолали тисячі кілометрів. А відзначення переможців відбулося в Мистецькому салоні Червоного корпусу КНУ ім. Тараса Шевченка.

«Від імені Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАНУ хочу привітати Вас із цим святом. У нашому інституті зберігається майже вся рукописна спадщина Тараса Шевченка. Наукові співробітники інституту на основі рукописів, вивіривши кожне слово, не минаючи жодної коми підготували і видрукували 12-ти томне повне зібрання творів Тараса Шевченка. Це шість томів його літературної спадщини, п’ять томів — мистецька спадщина, а 12-й — довідковий, тут вміщені біографія Шевченка та покажчик його творів. До цього повний Шевченко ніколи в Україні не друкувався. І за царських, і за радянських часів він був цензурований. Багато творів змінили. І лише в умовах незалежності вдалося видати повне зібрання творів Тараса Григоровича.

19 травня Президент України підписав Указ, згідно з яким інша наша праця — «Шевченківська енциклопедія у шести томах», кожен том якої має більше 1000 сторінок, була удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки.

Пізнання Шевченка, на мою думку, буде вічним процесом. Тому що повністю зрозуміти цей феномен не тільки національної літератури і культури, але й світової, надзвичайно складно. Уявіть собі, молодий хлопчина, який не має доброї базової освіти, в 1839 році нарешті отримує волю. А через рік з’являється «Кобзар» — маленька книжечка, 8 поезій. І ця книжечка здійснила духовну революцію в Україні. Тому що цю книжечку переписували, її передавали один одному, запам’ятовували. Феном появи «Кобзаря» є для нас явищем сакральним. Він став Божественним жестом, подарунком Україні, яка в той час була під колоніальним гнітом, була духовно знесилена.

Першою у «Кобзарі» 1840-го року була поезія «Думи мої…», в якій Тарас Шевченко молитовно звертається до Слова і посилає Слово в Україну. Він розумів, що Слово може зіграти унікальну функцію, Слово володіє винятковою силою. Ми називаємо Шевченка пророком і духовним будівничим нації, тому що він Словом пробуджував Україну і давав українцям усвідомлення своєї високої гордості за свою історію, за свою культури, за своє минуле.

Шевченко, який на той час не мав вищої освіти, прекрасно знав українську історію. Він володів особливим даром чуття історичної істини. Перечитайте поему «Сон» і ви побачите, що на той час ніхто не міг в одному творі так поєднати різні стилі, різні жанри, дати таке багатство образного вирішення цієї поеми. А вже не кажу про саркастичний і сатиричний тон твору.

Або візьмемо поему «Кавказ». Хто в Російській імперії так підняв голос на захист кавказьких народів? Лише Шевченко-українець, який розумів, що для кожного народу свобода найдорожча і найголовніша.

Не випадково Шевченко перекладений більш ніж на 100 мов народів світу. Тому що кожен народ відчуває в його поезіях себе. В долі українського народу, в долі Шевченка він відчуває своє прагнення до свободи і незалежності, необхідності будувати свою національну державу. Бо тільки той народ, який збудує міцну національну державу, зможе себе зреалізувати і здійснити ривок у майбутнє", — наголосив академік НАН України, директор Інституту літератури ім. Тараса Шевченка Микола Жулинський.

«Я дякую всім, хто долучився до реалізації цього проекту. Особлива подяка оргкомітету за його ентузіазм. Без копійки грошей, без матеріальної і організаційної підтримки наших установ, без приміщення ми зважилися на таку велику справу. Цей конкурс потрібен світової і, насамперед, потрібен Україні. Він не відбувся б без Тетяни Яровициної, Олесі Кривопиші, Лариси Кондратюк, Михайла Орлюка, Світлани Гордієнко, Василя Неволова, Ольги Ходацької. Також хочу згадати членів журі, яким доводилося напружено працювати.

Закликаю всіх небайдужих приєднуватися, включатися в нашу роботу. Цей проект не тільки літературно-мистецький, це проект філософський і державотворчий. Сподіваємося, що до нього активніше долучатимуться учасники з Казахстану, в якому Шевченко провів 10 найтяжчих, найтрагічніших років свого життя.

За ці роки виросла майстерність молоді, яка долучається до конкурсу. Можливо їхні виступи ще не зовсім довершені, але це новий погляд молодих людей на творчість Тараса Шевченка.

Хочу звернутися до учасників. Головне не яке місце ви зайняли, а те, що ви були в цьому потоці. Це потік, який очищує все навколо, який робить людей духовно багатшими", — підкреслила ідейна натхненниця конкурсу, народна артистка України Галина Яблонська.

«Шевченко увійшов у моє життя з дитинства і супроводжує все життя. Не я вибрав Шевченка, а Шевченко вибрав мене. Коли мені було 6 років, то у волинському селі голова колгоспу імені Суворова подарував мені «Кобзаря». Коли навчався на другому курсі театрального інституту, то зіграв Тараса Григоровича в кіно. Потів була вистава «Оксана. Божественна самотність» в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, згодом запросили зіграти Шевченка до Черкаського театру. А зараз виконую роль Кобзаря в Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Він йде поруч зі мною, я відчуваю, що це не моя воля.

Хочу подякувати всім учасникам. Але для того аби слово Шевченко звучало на належному рівні, аби конкурсанти глибше усвідомлювали про що вони читають, доречно було б напередодні наступного конкурсу провести майстер-класи для його учасників", — заначив голова одного з журі, лауреат Шевченківської премії Петро Панчук.

У номінації «Читана та співана поезія Тараса Шевченка. Наживо» гран-прі отримали Петро Ніньовський, Євген Лісничий, Максим Сачик (студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення): композиція «Тиняючи на чужині» та Андрій Оленин (Тернопільська обласна філармонія): «Мені однаково» (муз. Миколи Лисенка). Перше місце у цій номінації вибороли Мар Біруте (Литва), Віталій Мартинюк (Бориспільський район Київської області), Захра Махмуді Дехчешмех (Іран), Ангеліна Перепеча (студентка Київського міжнародного університету), Вікторія Падалко (м. Київ) і дует «Міра»: Микола Холодяй та Ірина Балаба (Лебединський район Сумської області). У номінації «Мій Шевченко» (театралізована поезія та виконання авторських творів про Шевченка) володарями гран-прі стали учасники театральної студії «Гроно» — Олена Редзій, Юлія Адамчук, Катерина Шарова, Ніна Овдійчук, Марина Заставенко та Анастасія Гедзира (студенти Київського національного університету культури і мистецтв), які зіграли театральну замальовку «Тополя». Перше місце у цій номінації журі присудило Володимиру Пироженку з міста Вишгорода Київської області.

Наступного дня учасники конкурсу відвідали Шевченківський національний заповідник у місті Каневі, де взяли участь у мітингу-реквіємі на місці вічного спочинку Українського Пророка та мистецькій програмі на Тарасові Горі.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото автора