Стрибок до нової сценічної реальності

Існують вистави, появи яких глядач з нетерпіння чекає кілька місяців, що залишаються до прем’єри. Саме до таких належить вистава «Актрисі завжди вісімнадцять.» за п’єсою Джона Маррела «Спогади», яка нещодавно поповнила репертуар Нової сцени Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.

Спектакль розповідає про останнє літо уславленої актриси Сари Бернар, яке вона провела на своїй приморській віллі. Поруч з нею лише її секретар, Жорж Піту, якому вона розповідає про своє життя, родину, яскраві епізоди, незабутні зустрічі, чоловіків, ролі, подорожі… Жінка насолоджується запахом моря і жадібно читає нові п’єси та історії про себе, стверджуючи при цьому: «Потрібно жити, а не чекати смерті!»

Вистава «Спогади» була написана 1977 року. Її переклали на 15 мов і ставили на своїх сценах 20 країн. У столичному театрі ім. Лесі Українки під назвою «Сміх лангусти» 1990 року виставу поставив Костянтин Дубінін (сценографія Олексія Вакарчука, художник по костюмах — Світлана Бєлай). Ролі виконували Надія Батуріна (Сара Бернар) та Леонід Бактишев (Жорж Піту). Пізніше постановку за цією п’єсою здійснив Володимир Борисюк на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я», в ній грали народні артисти України Неоніла Білецька та Анатолій Ященко.

Успіх новій виставі насамперед забезпечує легендарна актриса, лауреат Шевченківської премії Лариса Кадочнікова, відома українському глядачеві своїми роботами в культових стрічках «Тіні забутих предків» та «Білий птах з чорною ознакою». А ще були десятки самобутніх яскравих ролей в кіно та на сцені Національного академічного театру ім. Лесі Українки, в якому вона служить понад півстоліття. І напевне ніхто з талановитої трупи цього театру не зміг би зіграти Сару Бернар так, як це робить Лариса Валентинівна.

За словами художнього керівника театру, народного артиста України Михайла Резніковича Лариса Кадочнікова зараз перебуває перед своєрідним стрибком до нової сценічної реальності, де ніжність, ліризм та біль поєднуються з майже гротескним виявом почуттів. У цій дещо новій для себе стилістиці вона чудово репетирувала і нині грає яскраво виписану роль Сари Бернар, віддаючись роботі на сцені цілком і повністю, витрачаючи себе без залишку, являючи приклад акторської самовідданості, самокритичності та працездатності.

За півтори години вистави глядач має змогу побачити один день з останнього літа великої Сари Бернар. Вона поспішає завершити свої спогади. На сцені розігруються драматичні і комічні сюжети, в яких оживають минулі періоди життя актриси, її почуття та переживання. Починаючи з перших нерішучих сцен секретар Жорж Піту (артист Юрій Кухаренко), поступово втягується в «гру» і зображає відомих сучасників великої артистки.

Досить цікавою є фінальна сцена вистава, де п’ятдесятилітня актриса збирається вийти на сцену і зіграти вісімнадцятирічну Жанну д’Арк. Зібрався величезний зал, очікуючи провал. Але… цього не відбулося, бо така Сара Бернар — вона не пасує перед життям і ніколи не схилить голову, тому що міць людини не в її віці, а в силі людського духу, її емоціях та відчуттях. А справжній актрисі — завжди вісімнадцять!

Своїми враженнями діляться творці нової вистави:

Давид Бабаєв, режисер-постановник:

«Сара Бернар… Лариса Кадочнікова…

Дві актриси. Дві особистості. Дві жінки. Їхні долі переплітаються.

Вони і зовні схожі. Грали в п’єсах одних драматургів. Писали картини. Вони любили, страждали, мріяли…

Вистава про Сару Бернар, зіграна Ларисою Кадочніковою.

Вистава про Ларису Кадочнікову, зіграна на фактах життя Сари Бернар, прожитих на сцені самою Ларисо!.."

Лариса Кадочнікова, виконавиця ролі Сари Бернар:

«У цьому сірому та сумному світі завжди виникають фігури-особистості, які змушують замислитися, хвилюватися. Одна з них — Сара Бернар. Дивна жінка, актриса, дійсно — ОСОБИСТІСТЬ, котра змусила захоплюватися нею весь світ. Віктор Гюго сказав про неї: «Вона — більше ніж актриса. Вона — ЖІНКА». Я часто сама собі повторюю її девіз: «Щоб там не було!» І, слідуючи цьому, намагаюся перемогти світ проблем, нудьгу і довгі періоди творчого простою.

Я малюю, пишу, як і Сара Бернар. Інколи у процесі репетицій мені навіть здавалося, що я стаю нею. Як і в Сари Бернар, моє шалено складне життя — це життя актриси, яка існує заради творчості, духовності та людей.

Я вірю в життя, прекрасне і моральне.

І щоб там не було треба жити, любити і приносити людям зі сцени радість, як це робила Сара Бернар".

Юрій Кухаренко, виконавець ролі Жоржа Піту:

«У цій виставі мені майже нічого не потрібно було „грати“. Захоплення, відданість, любов у ставленні до Лариси Валентинівни Кадочнікової покладені на ймовірні обставини п’єси. Саме в цьому секрет моєї ролі».

Залишається побажати, аби ця вистава увійшла до репертуару театру на багато років.

Фото Ірини СОМОВОЇ