Ольга ЧУБАРЕВА: «Культура має формувати націю»

За цей час він здобув прихильність тисяч меломанів як в Україні, так і за кордоном. Нещодавно на головній сцені країни — Національному палаці мистецтв «Україна» в рамках цього проекту відбувся концерт «Vivere». Під час цього концерту разом з пані Ольгою виступили імениті гості з Італії: Лоренцо Декаро та Оресте Козімо — блискучі тенори, задіяні у найвеличніших оперних постановках. У виконанні цього сузір’я артистів звучали як класичні арії, так і шедеври із золотого фонду світової естради, добре знані композиції, так і несподівані прем’єри.

Заслуженим академічним зразково-показовим оркестром та хором ЗСУ (художній керівник Дмитро Антонюк) цього вечора керував диригент Джоржіо Крочі, який є справжньою музичною легендою Італії. Добре знаний в Україні та за її межами балет А-6 продемонстрував феєричні танцювальні номери, а креативна дизайнерська команда вразила публіку найсучаснішими візуальними ефектами та графікою.

Сьогодні Ольга Чубарева наш гість.

— З чого розпочався Ваш проект?

— З ідеї зробити велику справу в плані популяризації класичної музики, оперного співу серед широкого кола глядачів і слухачів. Ця ідея надихнула на створення проекту Lady Opera.

Це проект, в рамках якого я роблю концерти, запрошую до участі в них зіркових гостей з Італії, Іспанії, інших країн. Виконуємо не лише оперну музику в чистому вигляді та фрагменти популярних арій, які в усіх на слуху, але й твори в стилі «Classical crossover». Це сучасний жанр, який набуває все більшої популярності. Він дозволяє поєднувати різні жанри, різні напрямки, різні інструменти. Тут можна використовувати сучасні ритми, тобто те, що буде подобатися молоді. Цей жанр дозволяє поступово залучати людей до оперного співу.

— Коли відбувся перший концерт?

— У 2013 році. Встигла його зробити до подій на Майдані. Наступні 5 років стали випробуванням для держави. Я намагаюся своїми концертами підтримати рідну країну, підняти дух українцям. Життя продовжується, а ми сильна нація, ми продовжуємо творити і нас не зламати.

І як не було складно у 2014 та 2015 роках, але я не робила пауз і проводила концерти в Палаці «Україна». Люди йдуть на ці концерти, завжди аншлаги, значить вони цього потребують.

Після російської пропаганди деякі мої зіркові гості боялися їхати в Україну. Приміром не просто було вмовити приїхати до нас виконавців з Іспанії у 2015 році. Вони були приємно здивовані, що в нас немає тієї агресії, про яку говорять російській телеканали, що працюють українські театри, відбуваються концерти.

Своїми маленькими справами роблю все, аби відомі зарубіжні виконавці побачили наших людей, ознайомилися з нашою культурою. Аби вони зрозуміли, що ми знаходимося на європейському рівні розвитку. Єдине, чого нам не вистачає для реалізації своїх задумок — загальноекономічний стан країни. Він гальмує культурний розвиток. Адже українці не завжди мають можливість купити квитки, аби сходити на виставу чи концерт, відвідати виставку. А люди тягнуться до високого, до мистецтва, воно їм вкрай потрібне.

Я ніколи не повторюю своїх програм. Приміром у 2015 році Україна вперше відзначала День Європи. Саме цій події я присвятила одну з концертних програм, яку так і назвала «Європа». Гостями були чудові іспанські тенори Ізраель Лозано і Енріке Феррер. Концерт мав шалений успіх, а спільно з іспанськими гостями я підготувала ще кілька виступів. Енріке брав участь у моєму благодійному концерті до 25-ти річчя Незалежності на Співочому полі для киян та гостей столиці. Успіху концерту, який відбувався під відкритим небом, сприяла чудова погода і неповторна краса природи Печерського ландшафтного парку з якого відкриваються краєвиди Дніпра. А Ізраель приїздив на прем’єру іспанської опери Саруела. Був вперше представлений цей жанр іспанської опери в Україні. Концерт відбувся за підтримки посольства Іспанії. Співаки закохалися в Україну, наших людей, краєвиди, сподобалася їм і українська кухня.

Інша програма Міжнародного проекту «Леді опера» мала назву «Сни Роксолани». Мені дуже подобаються східні музичні мотиви та східні національні музичні інструменти. Можливо ця любов пов’язана з тим, що моя мама татарка. Також мені подобається образ Роксолани. Але я вирішила побувати свій концерт навколо цієї постаті не як історичного, а як художнього образу. Тому назвала програму «Сни Роксолани». Роксолана це жінка, яка увібрала в себе західноєвропейську і східну культури. Західні і східні мотиви звучали під час цього концерту. До участі в ньому я запросила кримськотатарського музиканта Джеміля Карікова (уд) та Армена Костандяна (дудук), які додали до програми східного колориту. Одну з пісень я виконала кримськотатарською мовою. І хоча більшість глядачів не знають цієї мови, але всі відразу зрозуміли, що мова йде про Крим. Зал плакав.

Цю програму прикрасив балет «А — 6», з яким я активно співпрацюю протягом всього проекту Lady Opera. Вони мої партнери по сцені. Ганна Азарова — хореограф-постановник, яка сама бере в них участь як солістка. Ці хореографічні композиції дуже гармонійно переплітаються з музикою і всім ти, що відбувається на сцені. Це навіть не концерти, а швидше шоу, повноцінними учасниками яких є оформлення, освітлення, великі екрани, шоу-балет. Замовляю аранжування до всіх творів, які звучать, складаю програму. Я не лише виконавиця у проекті Lady Opera, а ще й режисер та продюсер. Це повністю моє дітище.

— Будь-ласка трохи детальніше про новий концерт.

— Цей концерт я присвятила 5-й річниці проекту Lady Opera. Він мав назву «Vivere», що в перекладі з італійської мови означає «жити». Це заклик до життя і творчості. Звучали шедеври неаполітанських пісень, твори в стилі «Classical crossover», відомі шедеври оперної класики. Радує те, що в залі було багато молоді, навіть діти. Пишаюсь, що разом зі мною працюють найкращі музиканти, найкращі співаки, високопрофесійні спеціалісти, які оформлюють сцену. Завжди запрошую до виступів нових виконавців. Я вважаю, що наш глядач має слухати кращу музику, бачити кращих співаків. На сцені було 100 артистів. Від першого до останнього акорду лунала лише жива музика. Деякі люди вперше в житті бачили таке дійство.

Концерту передувала велика організаційна робота.

— Крім столиці цей концерт відбувся й в Одесі.

— Вже наступного дня після виступу в Києві разом з італійськими співаками виступила в Одеському національному академічному театрі опери та балету. Цей концерт також відбувся з великим успіхом. В Одесі переважно російськомовна публіка, але коли ми заспівали «Реве та стогне Дніпро широкий», то багато хто в залі плакав. У такі хвили відчуваєш гордість за свою країну.

Планувала виступити ще у Львові та Харкові. Але з низки організаційних та фінансових питань ці концерти поки що довелося відкласти. До речі, харківська публіка мені особливо близька, бо тут свого часу я закінчила консерваторію. А мої викладачем була Людмила Георгіївна Цуркан, яка навчалася у корифея оперного співу Ольги Миколаївни Благовидової. Ім’я цієї людини носить кафедра постановки голосу Одеської консерваторії. Ця Alma Mater випустила багато зірок оперної сцени. Її школа була суто італійською. У цьому місті за багато десятиліть склалися певні традиції і дуже вимоглива публіка. Я спілкувалася з багатьма глядачами, вони зізналися, що Lady Opera закохала в себе і вони з нетерпінням чекають нових концертів.

— Ви часто буваєте за кордоном. Чи якось відрізняється українська публіка від західної?

— У принципі абсолютно нічим. Люди всюди насамперед сприймають мистецтво на емоційному рівні, їм або подобається, або ні. Красива мелодія, гарне виконання, оформлення, все робимо професійно. І людям це подобається. Глядач може не знати який твір виконується і хто його автор, але він його сприймає насамперед на емоційному рівні. Напевне найголовніше, якщо ти можеш викликати емоції і радість, захоплення і сльози на очах, посмішки і бурхливі овації. Ці емоції потім надихають людину в житті.

Єдине, що цей жанр більш широко розвинутий за кордоном. У більшості західних країн є телевізійні канали «Культура», які на високому професійному рівні транслюють онлайн такі концерти. Люди чують класичну музику на вулицях. Чимало концертів відбувається під відкритим небом. Є традиція ходити в оперні театри, квитки розкуповуються за кілька місяців наперед.

Тобто людей цікавить не лише матеріальний достаток, але й духовний розвиток. У них ця традиція напрацьовувалася десятиліттями і, навіть, століттями. Зовсім по іншому в нас. Певною мірою ще живемо під впливом радянського минулого, коли знищувалася інтелігенція, багато хто виїхав за кордон. Ми втратили цвіт нації. Сьогодні потрібно формувати смаки і традиції наших громадян.

Українська публіка не відрізняється від західної за емоційністю. Але треба щоб і держава допомагала, і телебачення. Потрібно, щоб була система, яка з різних боків працювала на конкретний результат. Я вважаю що духовний розвиток, культура дають визначеність для нації. Немає культури — немає нації, немає мови — немає нації.

До речі перед своїми зірковими гостями, незалежно від того з якої країни вони приїжджають, я завжди ставлю умову, що обов’язково потрібно вивчити українську пісню і потім виконати її разом зі мною. Пишу їм текст латиницею, пересилаю разом з нотами. Потім у дистанційному режимі готуємо цей номер. Такі номери завжди мають шалений успіх в української публіки.

Я вивчила українську мову вже в дорослому віці, бо народилася і провела половину дитинства в Казахстані. Показую нашим українцям, які чомусь не поважають українську мову і українську пісню, що навіть іспанці чи італійці співають наші пісні. І з уст іноземців українська пісня звучить так красиво. Треба заохочувати людей, аби вони знали більше українських пісень, спілкувалися українською мовою, бо вони живуть в Україні.

Під час останнього концерту в Палаці «Україна» разом з італійськими тенорами я виконала «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченка. Весь зал аплодував стоячи та плакав.

— Такі концерти на жаль не часто можна побачити на провідних телевізійних каналах.

— Ці телеканали зосереджені в руках кількох людей. Тут переважно робиться акцент на розважальних шоу, які б відволікали людей від важливих питань, аби вони не замислювалися над сьогоденням.

У нас є телеканал «Культура, який не має сучасних технічних можливостей. А в західноєвропейських країнах створені потужні телеканали «Культура», які мають змогу робити прямі трансляції концертів і вистав. Бо держави дбають про духовне виховання.

Також хотілося аби й наші провідні телеканали, які мають високі рейтинги і велику кількість глядачів транслювали такі концерти. Тому що це культурний продукт, створений на світовому рівні.

Цим питання повинно займатися Міністерство інформаційної політики, а при ухваленні бюджету необхідно більше коштів виділяти на культуру. Крім цього має бути прийнятий Закон про меценатство, аби стимулювати бізнес-структури підтримувати подібні проекти.

Про це багато говорять, але допоки нічого не робиться. А треба починати вирішувати це питання вже сьогодні. Культура не може залишатися на останньому місці. Вона не менш важлива ніж економіка. Адже культура формує наше суспільство і нашу націю.

Можливо держава має заробляти гроші не на митцях, які не виїхали за кордон і хочуть творити для нашого глядача? Насамперед маю на увазі надзвичайно високу орендну плату великих концертних залів, яку мало хто може сплатити.

За кордоном топові театри заробляють немалі гроші. Але в них все рівно є додаткове фінансування, є меценати, спонсори, існують державні програми. Там митці просто «купаються» в можливостях творити. Там можуть запрошувати зірок, класних режисерів, сценаристів, музикантів. А в нас доводитися «варитися у власному соку». Коли щось робиш, то тобі ще й «б'ють по руках».

Та я намагаюся і надалі творити свій проект. Лише відбувся концерт, а вже думаю, що робитиму далі. Не буду відкривати всіх секретів, але зазначу, що хочу охопити всю Україну.

Я вірю, що не за горами той момент, коли ті представники нашого суспільства, в яких є для цього всі можливості, почнуть допомагати таким проектам. Держава повинна одуматися і вже зараз звернути увагу на талановитих людей, які є цвітом нації. Аби обдарована молодь не шукала кращої долі в чужих світах, а могла повної мірою зреалізувати себе в Україні.