Свобода чи нова пастка?

У рамках мистецького проекту «Альтернативний театр „Розумного Арлекіна“ Алена Рене Лесажа — проекція в майбутнє» режисер Олександр Мірошниченко здійснив постановку його п’єси «Води Мерліна»

Однією з причин того, що цей митець так довго йшов до українського глядача стало те, що бароко в нас було під негласною забороною. А один з перекладачів його текстів Василь Вражливий став жертвою сталінських репресій.

Доля Алена Рене Лесажа могла б стати сюжетом для п’єси… Його фантастично-містичний роман «Кульгавий біс» користувався шаленим успіхом. Були випадки, коли до друкарні вривався натовп і «брав штурмом» ще не зброшуровані книжки. Зчинялися бійки та, навіть, дуелі за останній примірник у книгарнях. Історія прем’єри п’єси «Тюркаре» виявилася ще більш приголомшливою. Цей текст був жорсткою сатирою на тогочасну корупцію. Переляканий «бомонд» запропонував драматургу величезний хабар, аби прем’єра в театрі Комеді Франсез не відбулася. А після його відмови спробували найняти кілера, щоб завадити автору оприлюднити твір. На щастя, невдало, бо втрутився король… Проте після успішної постановки Лесаж віддає перевагу незалежному «Театр де ля Фуар», вільному і зухвалому. Він використовує маски народного театру, але з інтелектуальним змістом і архетипними міфами.

Містика і містифікація поєднуються з іронією і грою, а поезія і музика з буфонадою. «Театр де ля Фуар» існував у постійному протистоянні з владою, аж до арештів і погромів жандармами. Але репресії дають поштовх новим експериментам і пошукам інших мистецьких форм. Альтернативний театр Алена Рене Лесажа став проекцією в майбутнє.

Творці вистави ставляють перед глядачем багато запитань. Чи зможуть Меззетін і Арлекін знайти порятунок від страждань у водах магічних фонтанів?

Адже один з них запалює почуття любові, а другий — ненависті… Чи порятують дивовижні води мешканців Парижа, які потерпають від пристрастей і байдужості? Всевладний чаклун Мерлін робить людям подарунок, але за ним чатує небезпека… Куди веде героїв гра бажань і почуттів? Чи до свободи, чи нової пастки? Маски ярмаркового театру не дозволяють глядачам бути надто серйозними. Але посмішка буде філософською, а філософія кумедною.

«Ален Рене Лесаж був великим інтелектуалом, мав енциклопедичні знання. Перекладав з багатьох мов, зокрема, з арабської — «Тисячу і одну ніч». Його п’єса «Води Мерліна» написана старофранцузькою мовою, це віршований твір, складний для перекладу. Але попри це я захопилася цим твором, тут багато містики і фентезі, це французьке бароко. Чим далі я по-новому відкривала для себе цей текст. Проте багато чого зрозуміла лише у процесі постановки п’єси.

Структура п’єси не класична і близька до вертепу, в якому є сакральна і життєва частини. Друга — немов колаж із різних сцен. Автор розмірковує над питанням, до чого можуть призвести маніпуляції з людьми. Але робить це легко, в ігровій формі", — розповіла перекладач твору українською мовою, відомий драматург Неда Неждана.

«Ця п’єса близька до середньовічних жанрів — фарсу і міраклю, про які дуже мало знає український глядач. До речі, Лесаж був одним з улюблених авторів Григорія Сковороди, для нього, як і для українського письменника та філософа, життєвим кредом були слова: «Світ ловив мене, але не спіймав».

Напевне, було божевільною ідеєю взяти п’єсу, якій вже 300 років, а автор для України майже невідомий. Думаю, що нам вдалося оживити цей текст, і це вже вдача. Грати комедію з багатьма ролями насправді дуже непросто, якщо у трагедії можна сховатися за псевдо філософією, то тут чистий театр. Український глядач звик до комедії, як до розважального жанру, але вона має не лише розважати, але й виховувати. Комедію потрібно сприймати, як серйозний жанр.

Принаймні таку мету ми перед собою ставили.

Існує понад 100 п’єс цього автора. Всі вони дуже сучасні. А тому, дай Боже цим творам повернутися на сцену", — зазначив режисер-постановник.

У виставі грають молоді актори, представники київських та харківських театральних шкіл Оксана Боса, Анастасія Губанова, Дмитро Левенко та Денис Щербак. Своєю щирою, душевною грою вони з перших хвилин підкорюють глядацькі серця і змушують їх на час вистави забути про всі свої проблеми. Пластичне рішення здійснила Юлія Гасиліна, сценографію — Віра Крутиліна. Також Ю. Гасиліна допомогла режисеру-постановнику підібрати костюми, які б з одного боку були стилізацією під ту добу, в яку відбувалася дія п’єси, а з іншого боку стали містком із сучасністю, адже людей хвилює те саме, що й кілька століть тому. Краще зрозуміти внутрішній стан і переживання героїв допомагає музика Кевіна МакЛауда.