Ірина КАЛИНОВСЬКА: «Держава має опікуватися класичною культурою»

Ірина Калиновська — народна артистка України, орган. Випускниця Національної музичної академії України ім. Петра Чайковського по класах фортепіано (професор А. Янкелевич) та органа (професор А. Котляревський).

Ірина КАЛИНОВСЬКА: «Держава має опікуватися класичною культурою»

Працювала органісткою в Кам’янець-Подільському історичному музеї-заповіднику, Хмельницькій обласній філармонії, Київському театрі поезії. З 1983 року — солістка Національного будинку органної та камерної музики України. Артистка неабиякого виконавського темпераменту й високого професіоналізму, Ірина Калиновська вільно орієнтується у багатогранній стилістиці органної музики різних епох. Нерідко вона редагує й вперше виконує нові твори українських композиторів. Не обмежуючись сольними концертами, артистка часто виступає в ансамблях з вокалістами та інструменталістами. У цьому році Ірина Калиновська відзначає свій ювілей. А сьогодні Ірина Миколаївна наш гість.

— Коли Ви навчалися в школі, то в Україні ще не було органних залів. А звідки у Вас з’явилася любов до цього музичного інструменту?

—Багато років тому ми з мамою подорожували республіками Прибалтики. Звичайно не могли не зайти до Дoмського кафедрального собору у місті Рига. Моє захоплення важко передати словами. Відтоді почалася моя мрія грати на органі. На той час я вже закінчила музичну школу і навчалася у Сімферопольському музичному училищі. Багато випускників цього училища зазвичай продовжували здобувати музичну освіту в Одесі. Як Ви згадали, органних залів в Україні на той час не було. Але завдяки професору Арсенію Котляревському у Київській консерваторії (нині Національна музична академія України ім. Петра Чайковського) відкрили факультатив органа. І я спеціально приїхала до Києва, аби паралельно з фортепiано навчатися на цьому iнструменті. Саме з ініціативи А. Котляревського, яку підтримав тодішній міністр культури України Сергій Безклубенко, у Києві відкрили органний зал, солісткою якого я є вже багато років. Потім органні зали почали відкривати і в інших містах України.

— Хто Ваші улюблені композитори?

— Йоганн Себастьян Бах, твори якого є в репертуарі кожного органіста по всьому світу і Ріхард Вагнер, який близький мені емоційно. Музику Вагнера на органi в Україні виконую лише я. Сама роблю транскрипцiї симфонічних творiв, або беру перекладення інших органістів. Це дуже складне завдання, адже музику цього композитора виконує симфонічний оркестр, а тут ти сам маєш передати всі ці барви. Але також ця робота надзвичайно цікава. Серед творів Вагнера особливо подобається «Політ Валькірії». Також залюбки виконую твори багатьох українських композиторів, а В’ячеслав Назаров спеціально пише твори для органного дуету — мене і моєї доньки. Я перший у світі виконавець більшості з його органних творів.

— Чи займаєтеся гастрольною діяльністю?

— Гастрольна діяльність сьогодні у нас в Україні на нулі. Коли починала свою музичну кар’єру, то в нас був «Укрконцерт», який займався цією діяльністю.

Тоді в багатьох містах вже встановили органи — Харкові, Білій Церкві, Вінниці, Одесі, Львові, Ужгороді, Хмельницькому, Кам’янці-Подільському та інших. І «Укрконцерт» займався тим, аби періодично влаштовувати наші концерти у цих містах. Також існував союзний план. Спочатку через Москву було важко пробитися. Але якщо ти себе добре зарекомендував, то міг виступати і за межами України. Я встигла один раз дати великий концертний тур по колишньому СРСР. Виступала в Омську, Томську, Челябінську, Новосибірську, Барнаулі, республіках Прибалтики, Молдові, Грузії. Але з розпадом Радянського Союзу на жаль повністю розпалася і гастрольна діяльність. Не розумію, чому знищили «Укрконцерт», а натомість не створили нічого нового.

Сьогодні наша держава дуже втрачає в освіті і культурі. Завдяки власним контактам вдається влаштовувати деякі закордонні концерти, але держава до них не має ніякого відношення. Якщо мене запрошують, то пишу на роботі заяву за власний рахунок, їду за кордон, даю концерти і намагаюся швидше повернутися додому. Пишу на афішах «Ірина Калиновська. Україна». Але крім мого доброго імені до України ці концерти не мають ніякого відношення. Я пропагую за кордоном нашу культуру. Вважаю, що виконую своє завдання, а держава, на жаль, ні. Об’їздила з концертами всю Європу. Побувала у Фінляндії, Великобританії, Німеччині, Польщі, Словаччині, Франції, Італії, Швейцарii, країнах колишньої Югославії, США. Минулого року грала у Notre Dame de Paris 3 (Собор Паризькоі Богоматерi). Це мрія всіх органістів світу. Там новий, просто фантастичній орган.

— Ви побували у багатьох країнах. Чи відрізняється якось українська публіка від закордонної?

— У нас прекрасна публіка. Люди відчувають музику душею. Якщо звучить щось справжнє, то завжди відгукуються. Це показав один з останніх моїх концертів — «Різдвяні вечори в стилі бароко». Першим номером були «Фантазія та фуга соль мінор» Баха — енергійна і красива музика. Після виконання — ледве чути оплески. Я була в шоці. Вперше у моєму житті, що люди не відгукуються. Але в кінці концерту весь зал стояв. Ми знайшли контакт… Зовсім по іншому на заході. Там взагалі не прийнято аплодувати між номерами, а лише наприкінці концерту. Запам’яталися поїздки до Великобританії. Якщо у маленьких містах ще була якась реакція на виступи, то в Лондоні у кінці концерту панувала мовчанка. Таке враження, наче тебе облили холодною водою.

Але це не значить, що людям не сподобалося, просто вони не звикли відкрито висловлювати свої почуття. Потім були схвальні відгуки в пресі. Тому наша публіка подобається більше. У нас люди звикли вести себе по іншому. Близькі до українців італійці. Якщо їм щось подобається, то вони бурхливо висловлюють свої емоції.

— Що Вас турбує як митця і як людину?

— За часів незалежності у Києві не побудовано жодного нового концертного залу. Так повністю і не завершено реконструкцію Національного будинку органної та камерної музики України. Міністерство культури України фінансується за залишковим принципом. На концерти ходить мало людей, бо немає реклами. Якщо виступають естрадні співаки, то реклама вивішена по всьому місту. А про нас ніхто не знає, бо ніде немає афіш, лише біля Будинку органної та камерної музики. Стала з’являтися інформація в Інтернеті. Але ним переважно користується молодь, а люди старшого віку ні. Тому вони й не знають про наші концерти. Якщо деякі поп-виконавці, які виступають на стадіонах, в змозі дозволити собі потужну рекламу, то я на свою зарплату не можу клеїти афіші і видавати буклети. Цим має займатися держава. В усьому світі класична культура датується. Вона не може вижити сама. Держава має виділяти кошти, або залучати спонсорів. Приміром, на перший сторінці буклету Великої Берлінської філармонії фото автомобіля «Опель» останньої моделі. Це їхній спонсор. І така система запроваджена по всьому світу, тільки не в нас. Ще один приклад. Напередодні одного з останніх концертів мені зателефонували з Національного радіо України і запропонували дати невелике інтерв’ю в телефонному режимі. Я дізналася, що в їхніх фондах записи, здійснені ще в минулому столітті. Там відсутня «Токата та фуга ре мінор» Й. С. Баха, яку я часто виконую. Запросила на свій концерт, аби могли її записати. Але з Національного радіо не змогли приїхати, бо не мають бензину. Ось ще один приклад ставлення до культури в Україні.

Я народилася в Криму, там минуло моє дитинство, поховані батьки, а також дідусі і бабусі. Там живе мій брат. Але 2014 року я втратили свою малу батьківщину і з відомих причин не можу туди поїхати. Це також не може не хвилювати.

— А як Ви оцінюєте рівень органного виконавського мистецтва в Україні?

— Як дуже високий. Я себе відчуваю впевнено, де б не виступала. У нас гарна школа. Діти здобувають музичну освіту з шести років. А в них починають вчитися грі на органі десь з 15 років. І тому на заході не може бути такого рівня, як у нас. У світі є лише одинці виконавців, які можуть слугувати для мене за приклад. У більшості, це церковні органісти в костелах. Приміром у костелах Німеччини переважно грають напівпрофесіонали, а такий виконавський рівень як у нас рідко де можна побачити.

— Чи займаєтесь Ви викладацькою діяльністю?

— У нас переважно православна держава, для якої потрібно не так багато органістів. Шість органістів працює в Національному будинку органної та камерної музики України та по одному чи два в інших містах, де є органні зали. Їх навчання займається перша учениця Арсенія Котляревського Галина Булибенко в Національній музичній академії. А я даю лише приватні уроки. Мала кількох чудових учнів, які зараз працюють у Німеччині, Норвегії та інших країнах.

—Дочка стала Вашою послідовницею?

— Вона почала грати з шести років. Спочатку опанувала рояль, потім — клавесин, а після цього — орган. Нині Марія Кирилова займається педагогічною діяльністю в Італії. Там у неї сім’я — двоє дітей, чоловік — тенор в оперному театрі Генуї. Крім викладацької діяльності виступає з концертами в Німеччині, Швейцарії. Разом з неї ми виступали в Італії, Фінляндії. Дали кілька спільних концертів в Києві. Останній — 2 травня минулого року. Але вона виступає лише час від часу. На заході на жаль немає такої професії як у нас, концертний виконавець. У них людина має насамперед займатися викладацькою діяльністю і тільки інколи давати концерти.

— Над чим працюєте зараз?

— У середньому даю по чотири концерти на місяць. Кожного разу готую нові програми. Отож, тільки виступила з одним концертом, відразу починаю готуватися до наступного. Оскільки не маю менеджера, то доводиться самій працювати над зарубіжними гастролями. Поїздки доводиться планувати на 2−3 роки наперед. А виступ у Notre Dame de Paris навіть за чотири роки. У планах багато цікавих програм. З Сергієм Андрощуком працюємо над концертом, в якому звучатиме музика з кінофільмів «Хрещений батько», «Соляріс» та багатьох інших всесвітньовідомих стрічок. Також постійно займаюся самовдосконаленням. Нині відвідую курси, на яких вивчаю англійську та французьку мови.

Серед найближчих концертів: спільний проект з Катериною Баженовою (фортепіано), Іванною Пліш (сопрано), Сергієм Котком (колоратурний бас) та Тамарою Рой (флейта) — «Віват, опера»; сольний органний концерт «Великий Й. С. Бах»; з камерним ансамблем «Київ-Брасс», заслуженим артистом України Андрієм Ільковим та лауреатом міжнародних конкурсів Віталієм Чікіровим (ліричний баритон) — концерт «Два генія — Й. С. Бах і Г. Ф. Гендель» та «Вечір італійської музики».

— Чи плануєте провести концерт, присвячений Вашому ювілеєві?

— Серед моїх друзів відомі виконавці: Аркадій Винокуров, який нині мешкає в Австрії, Анатолій Мельников (Фінляндія) та багато інших. Усі б вони з радістю виступили в такому концерті. Але я не можу їх запросити. Держава не виділяє коштів на такі проекти. У мене були вже декiлька ювiлейних концертiв — на один з них приїжджала з Iталії моя дочка зi своiм чоловiком. До участі в iнших я запрошувала своїх друзiв — видатних музикантiв з Києва. Вони з радiстю виступали зi мною в концертах безкоштовно. Але я почувалася не дуже комфортно, тому що будь-який виступ для музиканта — це його робота. А я вважаю, що кожна робота повинна бути оплачена. (Спробуйте наприклад викликати з ЖЕКу бригаду майстрiв зробити щось безкоштовно у вашiй оселi…).

У тій самі Росії країна фінансує великі концерти ювілярів, і ці концерти транслюються на перших каналах телебачення та радiо. За рахунок держави ювіляри здійснюють великі гастрольні поїздки. Я вже згадувала про минулорічний виступ моєї дочки в Будинку органної та камерної музики України. За нього вона не отримала жодної гривні.

Ще одна проблема, яку б хотіла озвучити, це відсутність гонорарів. Нас перевили на гiбридно-контрактну систему. Але зробили це лише для того, аби артиста було легко звільнити. На заході теж існує контрактна система. Але там контрактники отримують великі гонорари, які дають їм можливість гідно жити і творити. А в нас лише «гола» ставка. Скільки б я не зіграла концертів, стільки б на них не прийшло глядачів, але отримаю ті ж гроші. У нас немає стимулу. І лише внутрішній заряд, який ще не втрачений, змушує нас йти вперед, робити щось нове.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО