Передчуття дядька Тараса

Герої уславленої сатиричної комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» ожили на сцені Арт-центру імені Івана Козловського Національної оперети України. Режисер-постановник — старший викладач Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого Олена Щурська, актори — студенти акторського факультету, курс народного артиста України Богдана Бенюка.

Олена Щурська у своїх постановках часто звертається до української класики. Серед її улюблених письменників — Леся Українка. Нині працює над драматичною поемою «Оргія», твір зацікавив тим, що доля Антея дуже перегукується з долею українського композитора Володимира Івасюка. Інший улюблений автор — Микола Гоголь, героїв його п’єси «Одруження» перенесла до Києва. Також за участю студентів театрального вищу в її постановці відбувся показ «Записок кирпатого Мефістофеля» Володимира Винниченка.

В університеті є такий формат як самостійні роботи. Коли студенти самі обирають для постановки уривки з п’єс. Саме вони запропонували поставити уривок з «Мини Мазайла». А саме сцену Мокія і Улі. Цей матеріал виявився близьким для режисера, оскільки, ще навчаюсь в університеті культури в Рівному вона грала роль Баронової-Козино.

— Цей твір дуже актуальний, особливо сьогодні, — розповідає Олена Щурська. — Ми почали розбирати той історичний період. Тут показана історія однієї сім’ї, яка по-суті лягає на цілу країну. І поки ці актуальні питання люди не з’ясують на рівні сім’ї, то важко щось з’ясувати і на рівні держави. Спочатку спробували зробити цей уривок, потім інші. Зрештою зробили цілу виставу, яку вже показували на фестивалі у Чернігові. Головний герой хоче змінити прізвище, яке йому все життя, як він вважає, не дає вибитися на вищі професійні ранги. Тільки через те, що весь його рід і прізвище пов’язані з українським. І він вирішив змінити своє прізвище, щоб бути дотичним до чогось російського. Але це було не на часі. В Радянській Україні у той час почалася українізація. І пророчою є фраза з п’єси, що «ця українізація, це спосіб виявити всіх нас українців і знищити, аби і духу не було», говорить про те, що в принципі українство як таке потрібне сусідній державі (Росії) лише для того, щоб тримати нас на короткому поводку. А коли хтось сильно висовується, цих людей треба познищувати. Цей процес проявляється історично, як пророцтва Куліша.

Актори, які грають у виставі — студенти-випускники курсу Богдана Бенюка. Багато хто з них вже працює на професійній сцені. Марина Кошкіна, яка виконує роль Рини, в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, в іншому складі цю роль грає грає Марічка Кос; Володимир Захарченко (дядько Тарас) — в Київському академічному театрі юного глядача на Липках, нещодавно він почав виконувати роль Тараса Шевченка у виставі «Сон»; Ігор Качур грає в театрі «Актор», багато знімається в кіно; Антоніна Цурікова (Тьотя Мотя) бере участь у різних театральних проектах; Аня Сердюк (Улічка) та Ігор Лагай (Привид) грають у Київському академічному Молодому театрі; Таїсія Сікорська виконує роль Мами. Роль Мини Мазайла в різних складах виконують Петро Русаненко (Київський театр «Актор») та Віталій Слуцький (Київський театр юного глядача), а роль Баринонової-Козино — Маруся Чуприненко, яка можна побачити в українському кіно. Все це молоді люди, які щільно влилися в театральний простір Києва. Найголовніше, що вони закохані в цей матеріал, перебувають у постійному пошуку, кожного разу привносять у виставу щось нове.

У п’єсі є сцена, коли в кінці дискусії Мина вирішує у прізвищі змінити корінь маз на нього починають впливати привиди. Цікаво, що в час коли Куліш писав свою п’єсу, Олександр Довженко знімав фільм «Звенигора», в якому безліч привидів, що з’являються як персонажі. Куліш скористався цим прийомом і ввів у п’єсу привидів — представників трьох поколінь Мазайлів, які налякали головного героя і змусили його залишити у своєму прізвищі корінь маз. У більшості постановок такого епізоду немає, але творці нової вистави вирішили його залишити, аби показати несправедливо покарані душі наших предків, які чекають справедливості.

Творча знахідка художника Ігоря Білецького — газета, що по суті стала однією з повноцінних дійових осіб. Персонажі читають газети, тут і політичні новини, і оголошення про зміну прізвища.

Куліш вивів образ Дзеркала, в яке всі дивляться. А у виставі зробили рамку, яка є ніби дверцятами між нашим світом і світом душ, які чекають, що в нашому світі щось вирішиться. (Це нагадує образ батька Гамлета, який чекає, коли настане справедливість).

При створенні вистави для персонажів підбирали костюми, що були б стилізацією під 30-ті роки минулого століття, коли відбувалася дія п’єси. Переважно звучить музика тих часів, а також мелодії Мирослава Скорика. Музичний матеріал підбирали самі студенти, які грають у виставі.

Прем’єра відбулася у жовтні 2017 року в Навчальному театрі Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. А коли розпочався ремонт приміщення театру, Олена Щурська познайомилася з керівником Арт-центру ім. Івана Козловського Володимиром Голосняком, який запропонував перенести виставу на сценічний майданчик цього Центру. По суті довелося створювати нову виставу, адже тут значно менша за розміром сцена. Але в Центрі створили комфортні умови для роботи і незабаром відбулася нова прем’єра, яку тепло прийняв столичний глядач. А в планах режисера і молодих акторів показати цю виставу на одному з фестивалів у Варшаві.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото надані Арт-центром ім. Івана Козловського