Анатолій ГНАТЮК: «Мій концерт — це спільна енергія радості»

Відомий український актор, народний артист України Анатолій Гнатюк запросив до Великої зали ім. Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського на свій концерт. Саме концертна діяльність стала темою нашої розмови з паном Анатолієм.

— Що стало поштовхом для Вашої концертної діяльності?

— Театральної сцени, вочевидь, для мене виявилося замало. Можливо, я не надто «правильний», не надто «академічний артист». І мене потягнуло до ще більш епічних і масових жанрів. Концерт, а особливо, мій концерт — це неприборкана стихія, це спільна енергія радості. Мені подобається створювати її й знаходитися в цій енергії істино українського духу. На певних етапах концерту вже не дуже важливо, про що саме я співаю. У цей час наді мною і моїми глядачами панує відчуття повноти існування, зона, в якій критичне мислення відходить у бік, а його місце посідає чиста емоція щастя, щастя, якому вже не потрібно слів. Іншими словами, я почав концертну діяльність заради життя.

— Коли відбувся перший концерт?

— Ще в дитинстві. Я підготував «Ой чий то кінь стоїть». Уявіть сільський клуб. Повна зала. У залі батьки. Я вийшов на сцену і впевнено почав співати, але якась мить і забув слова. Що робити, зганьбитися? Нізащо! Перетворив на жарт. Почав співати, що сподобалась й тая дівчинонька, й тая дівчинонька, і ось ця дівчинонька. І так до кінця музичної фрази. Тоді й почув перше браво. Мені було 8 років. Мама любили згадувати цей епізод. Її завжди це тішило.

— Що можете розповісти про нову концертну програму?

Мій новий концерт — це поєднання усього нового і всього старого у моєму житті. Так би мовити квінтесенція моєї творчості. Сприймаю його як колективний твір, до якого залучені і оркестр, і балет, може бути залучений хтось з моїх колег, а головне — його величність глядач. Цей концерт театралізований, він має певну дієву партитуру, зміну масок і відмову від масок. Словом, у цього концерту є сюжет. Але він не надто драматичний, суто комедійним його також важко назвати. Головне, що при наявності сюжету, ми все ж не стаємо його заручниками, як це буває в суто театральних постановках. Свідки підтвердять, що публіка і я робимо що хочемо. Спілкуємося, самі обираємо що співати, і як веселитися або проживати світлий сум.

Я давно хотів зробити такий живий театралізований концерт, де була б ідея, а не просто набір пісень. Мріяв працювати наживо з музикантами. Пару років тому, повертаючись з концерту до Дня Незалежності у місті Приморськ, поділився своїми думками з художнім керівником і диригентом Академічного ансамблю пісні і танцю Державної прикордонної служби України Геннадієм Синеоком. (З ним поверталися разом потягом). Геннадій Іванович послухав мої роздуми і каже:

— А як тобі ідея працювати з симфонічним оркестром, — і тепло посміхнувся.

— Це ж космос! Мені ніколи так не щастило.

— А тепер пощастить.

З цього й почалося. Я вдячний долі й щирому другу за такий фантастичний поворот моєї творчої долі.

Для мене дуже важливо, що в програмі є пісня «Розпрощався стрілець», яку ми присвятили полеглим Героям у війні на сході України. І символічний збіг, що концерт відбувся у Великому залі ім. Героя України Василя Сліпака. Непроста доля у цієї пісні… Вона була написана до революції 1917 року. І цю українську патріотичну пісню радянська влада у нас вкрала, зробивши з неї пісню «Там вдали за рекой». Але йшли роки і пісня, як жива людина, повернулася до своєї домівки, до своєї Батьківщини.