Подорож у часі з Севільським цирульником

«Комічна опера „Севільський цирульник“ Джоаккіно Россіні (1792−1868) належить до найвідоміших у своєму жанрі і ось вже понад двісті років не тільки залишається в діючому репертуарі світового оперного мистецтва, а й користується незмінною прихильністю слухачів, які отримують справжню естетичну насолоду, купаючись у віртуозній, сповненої краси італійської мелодики музиці, емоційно співпереживаючи з героями опери, які раз по-раз потрапляють у досить химерні ситуації, окреслені дотепним сюжетом лібрето, створеного за мотивами безсмертної комедії Бомарше», — пише заслужений діяч мистецтв України Василь Туркевич.

Імпульсом до появи цього твору стала досить таки звична ситуація в тогочасному італійському мистецтві. Дж. Россіні отримав замовлення написати оперу для традиційного Римського карнавалу. Всі лібрето, які він пропонував, відхилила австрійська цензура, а міфічно-героїчні сюжети не знаходили підтримки імпресаріо. І тоді Дж. Россіні вирішує звернутися до творчості П. Бомарше. Молодий композитор скористався люб’язністю одного з найпопулярніших на той час італійських композиторів Дж. Паїзієлло, який дозволив взяти лібрето Чезара Стербіні з його опери, що з помітним успіхом йшла на сцені вже кілька десятиліть. Намагаючись встигнути до обумовленого контрактом часу прем’єри, Дж. Россіні почав поспішно писати свою нову оперу «Альмавіва, або Марна обачність». Робота тривала трохи більше двох тижнів. Щоб вчасно встигнути подати твір, автор використовує фрагменти зі своїх ранніх творів, зокрема увертюру, яку він написав до опери «Авреліан в Пальмірі», згодом використав у опері «Єлизавета, королева англійська».

Прем’єра опери відбулася під керуванням самого автора 20 лютого 1816 року в римському театрі Арджентіно. І стала повним провалом. Та вже друга вистава пройшла в переповненому залі, і окремі арії з опери звучали на вулицях Риму, що відразу підняло статус вистави до помітної мистецької події. Мине певний час і стане зрозуміло, що ця опера затьмарить всі інші, створені за мотивами творів П’єра Огюста Карона де Бомарше, за винятком хіба що опери «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта. Часто ці опери одночасно прикрашають репертуар театру, чергуючись своїм показом.

На час створення «Севільського цирульника» Дж. Россіні вже був автором п’яти опер. Всі вони дійшли до нашого часу, але як факт його особистої біографії. Справжній успіх і світова слава чекали на композитора саме після прем’єри «Севільського цирульника». Вважається, що саме цим твором завершено формування італійської опери-буф як окремішнього музично-сценічного жанру в усіх формальних і технічних вимогах: співмірності поетичних арій і текстових діалогів, хорових речитативів і виразних комічних мізансцен. Опера Дж. Россіні сповнена природної жвавості і динамічного розвитку подій, тонким сарказмом і бурхливим гумором, досить швидко набула популярності. І не тільки в Італії, а й сягнула за межі своєї батьківщини. 1821 року твір Россіні прозвучав у виконанні Італійської оперної трупи в Одесі, а через рік у Петербурзі, 1825 року — в Нью-Йорку. З середини ХІХ століття «Севільський цирульник» стає одним з найбільш виконуваних творів італійського репертуару. Оперу ставлять найвідоміші диригенти: Вацлав Сук, Борис Хайкін, А. Мелик-Пашаєв, Євгеній Свєтланов, Степан Турчак, партії з «Севільського цирульника» прикрашали репертуар Поліни Віардо, Марії Каллас, Тіто Гоббі, Луїджі Альва, Федора Шаляпіна, Івана Козловського, Марка Рейзега, Оскара Каміонського, Юрія Мазурка, Сергія Лемешева та ін.

Про нову виставу розповів режисер-постановник — головний режисер театру Анатолій Солов’яненко:

— Ця комічна історія воістину позачасова і позапросторова, — підкреслив Анатолій Анатолійович. — Саме такою я і хотів її представити українському глядачеві. З музикою «Севільського цирульника» знайомий з дитинства. Як режисер ставив цю оперу 2005 року в Донецькій опері. Але зараз відчув бажання і необхідність подивитися на цю історію під новим кутом зору, піти на своєрідний експеримент.

Саме тому ми зі сценографом вистави Андрієм Злобіним та художником костюмів Ганною Іпатьєвою перенесли дію в такий собі модерний простір, позбавлений будь-який визначених ознак місця і часу. Жодної конкретики. Хіба що, це точно не минуле. Але може трапитися в майбутньому. І не просто «може», а трапиться обов’язково.

Сформовано кілька складів виконавців. Я дуже задоволений, що початок роботи над постановкою цього твору дав мені можливість познайомитися з дуже перспективним молодим тенором Анатолієм Погрібним. Дуже цікава особистість, прекрасний музикант, чиї вокальні можливості легко справляються зі складною технікою, притаманною музиці Россіні. Анатолій співає у капелі «Думка», кілька сезонів тому дебютував у партії Альмавіви у Національній опереті, але найважливіше — має досвід у відомому россініївському фестивалі в Пезаро, в рамках якого виконував партію Кавалера Бельфіоре з «Подорожі до Реймса».

Решта виконавців — це солісти Національної опери України, яких добре знають наші глядачі. Дмитро Іванченко — Альмавіва. Два Ігорі — Євдокименко та Мокренко — у ролі Фігаро. Серед виконавців партії Дона Базіліо, окрім досвідчених Сергія Магери, і я сподіваюся в подальшому — Тараса Штонди, поповниться двома виконавцями, які раніше не співали цю партію — Сергієм Ковніром та Володимиром Тишковим. Партію Розіни виконуватимуть: Лілія Гревцова, Ольга Фомічова, Сусанна Чахоян. Сподіваюсь, що у подальшому Розіну співатиме і Тамара Калінкіна, яка зараз працює над підготовкою цієї партії. Бартоло — Андрій Маслаков і Дмитро Агеєв, у подальшому і Тарас Бережанський. А партію Берти — наші провідні мецо-сопрано: Анжеліна Швачка, Тетяна Пімінова, Ірина Петрова.

Дуже багато працюємо з диригентом-постановником вистави Миколою Дядюрою. Наше завдання стилістично дотриматися всього, що закладено у партитурі Россіні, і водночас — не загубитися в певних стереотипах та заграних штампах. Дуже сподіваємось, що глядачі Національної опери України побачать справді музично-витончену і візуально цікаву виставу.

Фото надані прес-службою Національної опери України