Кіно з Миколою Вінграновським

В основу сценарію поетичного кіноконцерту закладено цикл сонетів «Вінок на березі юності», що був створений Миколою Вінграновським у двадцятирічному віці. 15 сонетів втілюють мрії молодої людини про майбутнє життя, про кохання, дружбу, долю рідного народу та батьківщини. Кожен сонет відтворює глибоко-філософські роздуми про те, як належить прожити своє життя.

Тематично поетичний кіноконцерт поділений на епізоди «Спогади про дитинство», «У Києві стало страшнувато», «Москва. Рік з Довженком», «Повість київських полум’яних літ», «Ви чуєте? Це мій народ», «Ні думок, ні образів…», «Тепер я знаю, як буду працювати», в яких відображені знакові епізоди життя і творчості митця.

Поезії «Твій берег я прийшов, моя ріка!..», «В душі моїй печаль стоїть неждана», «Весна моя плодами заважніла», «Благословен, хто може не спішить», вражають глибиною думки молодого Вінграновського, який вже у свої двадцять років передбачив різкі повороти власної долі, розлуку з батьківщиною, втрату друга, повернення на батьківщину та боротьбу за рідне українське слово. А кульмінацією циклу стає 15-й сонет, який, ніби пазл, складається з перших рядків попередніх сонетів, підкреслюючи ідею, що кожен крок у нашому житті має бути виваженим, адже саме з наших вчинків та рішень пишеться історія нашого життя.

Поетичний кіноконцерт розповідає, що Микола Степанович Вінграновський зміг у повній мірі розкрити всі свої таланти: акторський (Іван Орлюк, «Повість полум’яних літ» (1961), Дончак, «Сейм виходить з берегів» (1962); режисерський (художні стрічки, відзняті на Київській кіностудії ім. О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на Захід» (1966), «Берег надії» (1967), «Дума про Британку» (1970), «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984) та документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941−1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

Та найповніше Миколі Вінграновському вдалося прозвучати у своїх поетичних і прозових творах: «З книги першої, ще не виданої» (1961), збірках «Атомні прелюдії» (1962), «Сто поезій» (1967), «На срібнім березі» (1978); творах для дітей — оповіданнях «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти», збірці «Андрійко-говорійко», книжках поезій «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інших.

Миколі Вінграновському присуджено Шевченківську премію за твори для дітей, зокрема, й прозові — повісті «Сіроманець», «Первінка», «Світ без війни», «У глибині дощів», «Манюня», історичний нарис «Чотирнадцять столиць України», роман «Северин Наливайко».

Роль Миколи Вінграновського у кіноконцерті виконував Олександр Рудько. Крім сонетів і віршів письменника з його вуст прозвучали щоденникові записи М. Вінграновського, а також уривки з прозових творів «Рік з Довженком» та «У Києві стало страшнувато». На великому екрані демонструвалися фрагменти з художніх фільмів «Климко», «Повість полум’яних літ» і «Зачарована Десна».

Доповненням до поетичних та прозових рядків стали колискова «Ой ходить коло вікон», українські народні пісні «Ой у гаю, при Дунаю» та «Ой летіли гуси», а також «Де вітер землю голубить» І. Карабиця та В. Губарця, «Сумна пісня» С. Людкевича, «Пісня про мальви» В. Івасюка у виконанні Ірини Ушаньової (сопрано) та Марії Віхляєвої (фортепіано). А на завершення концерту у виконанні Камерного дівочого хору Київської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. М. В. Лисенка (диригент — заслужений діяч мистецтв України Юлія Пучко-Колесник, хормейстер — Віра Шемчук) прозвучали «Гімн України» (муз. М. Вербицького, сл. П. Чубинського) та «Молитва за Україну» (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського). Рядки цих творів, з вуст юних співачок, звучали як ствердження невмирущості українського волелюбного духу.