Рідна мова з присмаком дезінфекції

Серед них цьогорічний лауреат Шевченківської премії Василь Чебаник, заслужений художник України Анатолій Марчук, голова Київської обласної організації НСХУ Олександр Дмитренко, громадський та політичний діяч Ігор Ліховий, Генеральний директор Шевченківського національного заповідника у Каневі Мар’ян Піняк, лауреат Премії ім. Івана Сошенка, скульптор Михайло Дмитрів, лауреатка численних літературних конкурсів та фестивалів, поетка Марина Целуйко. Поважним гостям на заваді стала директорка Білоцерківського краєзнавчого музею Людмила Діденко, однак, завдяки допомозі міського відділу кульутри, свято рідної мови у Білій Церкві відбулося.

З 24 жовтня у Білоцерківському краєзнавчому музеї працює персональна виставка Анатолія Марчука «Земля із небом гомонить», на якій представлено 85 робіт митця та виставка скульптури Михайла Дмитріва. За цей час експозицію відвідали сотні жителів Білої Церкви та гостей міста, відбувалися численні майстер-класи, концерти, інші мистецькі заходи. Саме тут мало відбутися і святкування Дня української писемності та мови. Але цього дня на вході до музею поважні гості, які завітали сюди з різних куточків України, побачили оголошення: «У зв’язку з проведенням дезінфекції музейних експонатів, які знаходяться в експозиції, 9 — 10 листопада музей не працюватиме». Ось у такий спосіб тут спробували стати на заваді відзначенню цього величного свята. Проте, святкові заходи все ж відбулися, але вже в актовій залі Білоцерківського міського відділу культури і туризму. Сюди завітали жителі міста, серед яких учні шкіл, що лише освоюють ази образотворчого мистецтва.

Голова Київської обласної організації НСХУ Олександр Дмитренко привітав усіх присутніх зі святом, наголосив на значенні української мови в житті держави, кожного українця.

— Зібралося шановне товариство, але директора Білоцерківського краєзнавчого музею ми тут не бачимо, — зазначив заслужений художник України Анатолій Марчук. — Вона підсунула нам справжню свиню. На мій плакат наклеїла оголошення, що сьогодні і завтра у музеї травлять міль. Приїхали гості з Києва, Канева, Макарова, Фастова, Василькова, але не можуть подивитися на мої картини.

Але у нас сьогодні прекрасний захід, який відбувся завдяки підтримці Олександра Дмитренка і моєму особистому втручанню. Також вдячний завідувачці Білоцерківського міського відділу культури Юлії Ковальській, всім, хто долучився до цього величного.

— Сьогодні зібралися люди, які не байдужі до мистецтва, до сучасної української культури, — зазначив колишній міністр культури України Ігор Ліховий. — Хочу, щоб кожен громадянин України відчував себе причетним до такого явища як культура. Незалежно від того, служить він в поліції, чи армії, працює губернатором, президентом, міським головою або вчителем, чи може це ще дитина.

Хто такий представник культури? Це творець, це людина, яка живе креативно, яка може поділитися своїм талантом, своєю працею. Сьогодні ми маємо унікальну зустріч з митцями, які вже вписали свої імена в енциклопедію національної культури.

Серед них — заслужений художник України, нагороджений срібною медаллю Національної академії мистецтв України, багатьма відзнаками церковних і громадських організацій. Ця людина освоїла майже всі жанри образотворчого мистецтва. Достатньо було б лише офортів, які створив Анатолій Марчук. Він також надзвичайно цікавий в акварелі.

Знаю Анатолія Петровича багато років, був на багатьох його персональних виставках. А нещодавно був вражений виставкою кращих акварелістів Києва, організатором якої виступив пан Анатолій. На ній він представив намальовані квіти, тонко передав незвичайну красу цього створіння природи. Крім того він освоїв техніку олійного малярства, абстрактного мистецтва, створює прекрасні портрети.

На вершині Чернечої гори, біля Меморіалу Тараса Шевченка, цього року вручили Національну Шевченківську премію Василю Чебанику. Василя Яковича я знаю вже кілька десятиліть. Він творець неперевершеного мистецького світу, прекрасний рисувальник, майстер книги. Створив портрети видатних діячів вітчизняної та світової культури. Оформлені ним книжки отримували перші премії на всеукраїнських та міжнародних книжкових виставках.

А тут він виявив себе в іншому напрямку. Те, за що Василь Якович отримав Національну премію ім. Шевченка — це революційна подія, філософська річ, це осмислення української абетки. А ми до цього часу користуємося абеткою, яку свого часу нам підніс Петро І. Василь Чебаник переконав, що українці мають право на власне каліграфічне мистецтво, на свою абетку. Ця абетка визначатиме нашу свідомість, наше сприйняття світу.

Генеральний директор Шевченківського національного заповідника у Каневі Мар’ян Піняк переконаний в тому, що ми не можемо бути окремо від культури, вона присутня в усіх сферах нашого життя. Запросив усіх до Канева на прощу до Тараса Шевченка.

Родзинкою святкового дійства став виступ поетки Марини Целуйко.

— Перший з представлених сьогодні віршів я написала коли в Україні почався розбрат, поділ на українськомовних і російськомовних, зелених і порохоботів. А я за те, щоб люди єдналися. Всі ми діти України, і маємо про це пам’ятати, стояти один за одного, за свою рідну землю, — наголосила пані Марина. Представлені вірші поетеса присвятила батькам, тим мріям, які є в кожного з нас, воїнам, які боронять нашу свободу на сході, неповторним почуттям першого кохання.

Всі з нетерпінням чекали майстер-класу з каліграфії народного художника України Василя Чебаника.

— Без мови немає нації, без нації немає суверенної держави, — переконаний Василь Якович. — Кожна мова складається з двох половинок — мелодії і засобів зображення. Наша мова позбавлена національного засобу зображення — абетки. А та абетка, якою користуємося понад 300 років, створена для російської мови. Для того, щоб ми відділися від Росії, стали дійсно суверенною державою, повинні мати свою національну абетку.

Митець вже понад два десятиліття активно працює над цим питання. Однак, його титанічна робота допоки мало цікавить наших високопосадовців.

Юні художники, яких було багато на заході, з великою цікавістю дізнавалися як мають виглядати українські літери. Задавали чимало питань щодо того, як можна впровадити українську національну абетку.