Найбільша трагедія у картинах

У Муніципальній галереї мистецтв Деснянського району столиці відкрили виставку відомого українського художника Валерія Франчука «Розгойдані дзвони пам’яті», присвячену 86-й річниці Голодомору в Україні та виставку творів графіка з Ужгорода Олесі Улибіної, виконаних в оригінальний техніці паперової пластики. Також відбулася презентація книжок Василя Кушерця, Василя Василашка і Валерія Франчука.

Всі присутні переглянули невеликий документальний фільм, який 2012 року зняла Марія Франчук. У цій стрічці 94-річна Марія Броніславівна Кобилянська-Франчук розповіла про ті жахіття, які творилися у селі Зелена Красилівського району на Хмельниччині у 1932−33 роках минулого століття. Згадала понад 50 односельців, які загинули від голоду.

— Сьогодні знову вітаємо вас у нашій галереї. Раз на два-три тижні ми оновлюємо експозицію, намагаємося представляти кращі твори столичних художників та митців з інших регіонів України, — зазначив арт-менеджер Муніципальної галереї мистецтв Деснянського району Києва Олег Смаль. — Художникам завжди хочеться малювати щось світле, добре, весняне і веселе. Але деякі митці працюють для того, щоб розхитувати дзвони пам’яті. У своїх роботах вони зберігають генетичну пам’ять нашого народу. До таких людей належить і Валерій Франчук — народний художник України, лауреат Шевченківської премії, який через своє серце, через спогади своєї мами пройнявся цією важкою темою.

На більшості його картин немає облич. Це тіні, це ангели. Це тисячі, мільйони людей, які покинули цей світ, але залишилися з нами. Це виставка не тільки Валерія Олександровича. Поруч з його роботами ми бачимо дуже світлі, оптимістичні, трішки парадоксальні витвори художниці зі славного міста Ужгорода Олесі Улибіної. Митці з Закарпаття вже не раз представляли свої твори в нашій галереї.

— Голодомор — це Голгофа України, — наголосив голова правління Товариства «Знання» України Василь Кушерець. — Ця трагедія не повинна ніколи забуватися, має бути нам пересторогою на майбутнє.

З Москви нам хочуть нав’язати думку, що у 1932−33 роках від голоду в Україні померло 3,5 мільйонів людей, хоча насправді загиблих було більше ніж 10 мільйонів.

Спочатку був напад духовний. Припинили українізацію, почалося зросійщення, далі — боротьба з християнством. З 100 тисяч церков, які були в Радянському Союзі, знищили 90 відсотків. Нашим ворогом була тоді і залишається зараз Росія, кілька століть Україна була її колонією. Весь цей час нас намагалися зробити рабами. Навіть у роки Другої світової війни українців загинуло менше ніж за 500 днів Голодомору.

Валерій Олександрович показав цю трагедію мазками, показав, які це були жахливі дні. Картини Франчука — це філософія про вічність людини. Лише подивіться на ці полотна і ви зрозумієте, яку велику трагедію пережив наш народ.

Також Василь Кушерець розповів про книжку «Україна. Голгофа ХХ століття», яка нещодавно побачила світ у Товаристві «Знання» України, про інші видавничі проєкти.

Скульптор і поет Михайло Горловий підкреслив, що добре і щире серце Валерія Франчука увібрало в себе болі і трагедії українського народу. Серед митців лише одиниці можуть з такої силою виразити ці почуття.

Заслужений журналіст України Василь Василашко у своєму виступі звернув увагу на те, що Європа мовчала про Голодомор. Відразу після Голодомору президент США Франклін Рузвельт визнав СРСР, а прем’єр-міністр Франції, який того страшного року відвідав Одесу, заявляв, що ніякого голоду в Україні немає. Першими це питання почали підіймати представники української діаспори. Саме завдяки їм правда почала пробиватися ще до проголошення незалежності України. Ми повинні пам’ятати про Голодомор, аби він не повторився, бо центр, який його організував, існує і нині. Розповів про роботу над проєктом, присвяченому Голодомору, ініціатором якого був Юрій Мушкетик.

Художник Андрій Кулагін зазначив, що Голодомор це не лише трагедія українського народу, від нього постраждали й інші народи радянської імперії. Від нього вимерла половина населення Казахстану, серед цих людей було багато переселенців з України. За його визначенням у картинах Валерія Франчука інтуїтивна композиція. Це як у музиці, де її не можна вивчити, а можна лише відчути.

Народна артистка України Валерія Басалаєва назвала Валерія Франчука унікальною особистістю, яка робить надзвичайно багато для соборності України. Через живопис, через мистецтво художник звертає увагу на нашу пам’ять. Ми повинні знати нашу історію, те що пережив наш народ.

Фотохудожник Євген Ковтонюк переконаний, що мистецтво сьогодні є зброєю у захисті нашої держави. Важливо, щоб на таких виставках було більше молоді, аби молоді люди знали минуле, пам’ятали про тих, хто віддав своє життя за незалежність України.

Один з солістів хору «Гомін», письменник Петро Шульга вважає, що такі картини людина не може створити сама. Валерій Франчук показує в цих роботах те, що йому передали небеса.

Художниця Аполлінарія Франчук зазначила, що на цих картинах її чоловіка не лише показана тема Голодомору, це історія України і її сучасність.

Директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе Олександр Юнін розповів про багаторічну творчу дружбу, яка єднає очолюваний ним музей і Валерія Франчука.

— Нещодавно створив третю частину циклу «Розгойдані дзвони пам’яті», — зізнався Валерій Франчук. — Це зовсім нові роботи, які я раніше ніде не представляв. Це янголи, це душі померлих. Їм там краще, ніж нам тут. Вони вже у світі божественному.

Маємо пам’ятати мільйони невинно убієнних українців, майже кожна родина зазнала непоправних втрат від цієї страшної трагедії. У кожного з цих людей була своя неповторна доля. Дехто з них не згаданий і до цього часу.

Разом з моїми картинами на виставці представлені роботи Олесі Улибіної. Її колосальна графіка дуже глибока, вона надзвичайно суголосна нашому сучасному і нашому майбутньому.

Також Валерій Олександрович розповів про свою збірку-триптих «Ти по що?»

Леся Улибіна, чиї витвори представлені на виставці, нині працює в царині графіки та авторської паперової пластики. Свого часу вона закінчила Ужгородське музичне училище по класу фортепіано та філологічний факультет Ужгородського державного університету.

«Павло Юрійович Бедзір був першим, хто підтримав мої творчі спроби, — згадує мисткиня. — Без критики, повчань, бо таким був. Сказав просто: «малюйте, малюйте як умієте». І це було дуже важливо для подальшої творчості. Впевненості у своїх творчих можливостях.

Пізніше художники-друзі Василь Сочка, Олена Тріщук-Гораль, підштовхнули до творення об’ємних форм, матеріалом для яких обрала папір. Паперова пластика захопила. Техніки виконання різні, але авторські. Поєднання геометрії в творчості, просторове бачення додали сміливості уяві. Папір — чутливий матеріал, не простий, але перспективний.

Згодом відбулося знайомство з художницею Еммою Романівною Левадською. Вона і вивела мене в публічний простір два роки тому. Окрема подяка пану Андрію Будкевичу за зустрічі, розмови і підтримку".

Родзинкою заходів з відкриття виставки «Розгойдані дзвони пам’яті» став невеликий концерт Фольклорно-етнографічного хору «Гомін» імені Леопольда Ященка, який виконав кілька творів, присвячених цій трагічні даті: «Гей розіслався сивий туман», «Пам'ять» та «Порвалась остання струна, згадаємо всіх поіменно». Музику і слова до цих пісень написав засновник і багаторічний керівник хору Леопольд Ященко.

А в Національному музеї літератури України відкрили виставку «Янголи сумують», на якій Валерій Франчук представив свої нові картини, присвячені темі Голодомору 1932−33 років.