Німецький фарс на українській сцені

У п’єсі існує мікс містико-детективної історії, де розгадка, звісно, в кінці. Все починається з корпоративу австрійської компанії, який щороку відбувається на природі, де звичні правила і норми, на жаль, припиняють свою дію…

Родзинкою прем’єрних показів вистави стало те, що на них завітав Томас Арцт.

— Цю п’єсу написав у 2011 році, прем’єра відбулася у Відні. З того часу створив 15 п’єс, — розповів драматург. — Завжди хвилюєшся, коли є можливість ще раз подивитися на свій твір на відстані. Вдячний за ті спогади, які у мене викликала київська постановка.

Театр «Колесо» давно цікавиться творчістю австрійських авторів. Вже кілька їхніх п’єс поставили на цій сцені. Цього разу обрали мене. Завершується українсько-австрійський рік культури. Було дуже багато заходів як з австрійського боку в Україні, так і з українського в Австрії. В Україні заходи підтримував Австрійський культурний форум.

Я вперше приїхав до вашої держави. На заході досі існує упереджене ставлення до східних країн. Хотілося побачити, як тут насправді. Дуже сподобався Київ. Це молоде, відрите місто, в якому відчувається вітер змін. Був на екскурсії вашою столицею, маю багато нових цікавих знайомств.

П’єса «Grillenparz та Хор цвіркунів» — це історія про спогади, які ми намагаємося відтиснути назад, забути про них. Показано невелику фірму, працівники якої рік тому вчинили злочин. Вони приїжджають на те саме місце, аби знову святкувати корпоратив. І тут виринають спогади. Всі працівники фірми знову переживають ті самі почуття, що й рік тому. Ми бачимо певну спіраль насилля. А єгер, чи мисливець, є символом цих спогадів.

Київська постановка здалася мені дуже насиченою й інтенсивною. Під час вистави ти постійно перебуваєш у напрузі і відчуваєш, що зараз має щось відбутися дуже важливе. Актори дуже серйозно і щиро підійшли до своїх ролей і характерів. Думаю, що публіка поставила собі питання хто така людина, що в нас залишилося від природи, і коли настане той момент, коли в людині пробуджується звір. Ця п’єса дає великий простір для асоціацій. Дуже шкодую, що не знаю української мови і не міг повноцінно слідкувати за розвитком подій.

Тема Батьківщини і рідного краю є наскрізною для моєї творчості. Намагаюся показати її з різних боків. Останнім часом мої п’єси стали набувати політичного спрямування. Мистецтво має брати на себе відповідальність, показувати певні явища, розповідати про них. А інколи проводити роз’яснювальну роботу. Зокрема, мене цікавить як людина реагує на такі поняття як страх, тероризм і міграція.

Сподіваюсь на продовження співпраці з українськими театрами. Дедалі з’являється більше тем, які єднають Україну з західним світом. І це потрібно активно використовувати…

А директор-художній керівник Київського академічного театру «Колесо», народна артистка України Ірина Кліщевська розповіла про плідну співпрацю театру з Австрійський культурним форумом, що триває вже протягом десяти років. Заслуговує на повагу, як Австрія піклується про свою культуру і про те, аби про неї більше знали у світі. Завдяки такій співпраці для українського глядача відкривається багато невідомих раніше імен.

Один з них — видатний режисер, актор, драматург ХІХ століття Йоганн Нестрой, творча спадщина якого складає шість томів драматургії. В Україні про нього практично не знали, поки в театрі «Колесо» не поставили одну з останніх його п’єс — водевіль «Колишні справи, або любовна плутанина». Потім були постановки п’єс Петера Хандке «Каспар» та «Скандал з публікою» (до речі, нещодавно цей автор став лауреатом Нобелівської премії), Фелікса Міттерера «Жінки Моцарта», Францобеля «Приборкання норовливої» (вільне трактування всесвітньовідомої комедії Шекспіра) та інші. Все це унікальні п’єси, оскільки вистави за ними більше ніде не йдуть в Україні.

Виникла ідея нового спільного проєкту театру «Колесо» та Австрійського культурного форуму. Текст до постановки допоміг обрати відомий український перекладач Іван Мегела. П’єса «Grillenparz та Хор цвіркунів» зацікавила Ірину Кліщевську, оскільки підняті в ній теми дуже актуальні і, напевне, такими ще залишаться надовго.

Репетиції почалися у жовтні. Виявилося недостатнім лише перекласти твір українською мовою. Потрібно було розібратися зі складними діалогами та деякими сюжетними ситуаціями.

Ритм вистави дуже активний. Перед заслуженими артистами України Наталією Надірадзе-Вронською та Сергієм Ладєсовим, провідними акторами Марією Грунічевою, Аліною Проценко, Денисом Драчевським, Олександром Соловонюком стояло непросте завдання. Адже їм потрібно було не лише створювати певні образи, але й блискавично переходити в іншу іпостась — ставати цвіркунами. Як засвідчили перші покази, їм це дуже добре вдається. Краще зрозуміти героїв допомагають їхні рухи (пластика і танці Анни Лисенко). Також персонажі виконують пісні, музику до яких написав Володимир Дадикін, а тексти — Аркадій Гарцман. Велику роботу в підготовці вокальних номерів провела Марина Грачова. Запам’ятовується і сценографічне рішення. Воно складається з чотирьох елементів ліс, гора, луг і струмок. У виставі всі ці елементи вдало поєднані в єдиний простір.

До кінця сезону в театрі обіцяють ще одну прем’єру (що це буде за постановка допоки тримають у секреті). Активно працюватиме нова, четверта сцена «Колеса», де відбуватимуться музичні та поетичні вечори. Задіють тут і простір театрального дворика.

Фото Олександра БЄЛЄНЬКОГО