«Сповідь» Анатолія Матвійчука

Надія закінчила Національний університет культури і мистецтв (викладач — заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко). Нині вона солістка Національної філармонії України. Перший філармоніний проєкт, в якому взяла участь, мав назву «Педагог і його учні». Це був вечір, який вихованці народного артиста України Анатолія Паламаренка присвятили Анні Ахматовій. Потім зіграла головну роль у дитячій виставі «Івасик-Телесик», музику до якої написав Кирило Стеценко (старший). Співпрацює з Героєм України, народним артистом Анатолієм Паламаренком, заслуженим діячем мистецтв України Світланою Корецькою, солістами та ансамблями Національної філармонії України. Брала участь у проєкті «Принцеса метро» за поезією Ліни Костенко на музику Романа Смоляра.

До 165-річчя від дня народження легенди української сцени Марії Заньковецької створила власний проєкт «Коли зустрінемось ми знову», в основу якого лягло листування видатної артистки з Миколою Садовським, який презентувала разом з заслуженим артистом України Борисом Лободою, відомим актором театру і кіно, телеведучим Анатолієм Сухановим та композитором заслуженим діячем мистецтв України Михайлом Шведом. Вперше в Україні відбулося поєднання драматичної вистави з композиторською імпровізацією. Цей проєкт учасники відтворювали у столичному Будинку актора та Львівській національній опері ім. Соломії Крушельницької.

Надія Агєєва є також актрисою Львівського академічного театру «Воскресіння» (акторські роботи «Вечеря з Дурнем» Ф. Вебера та «Іфігенія в Авліді"за Евріпідом у постановці заслуженого діяча мистецтв України Ярослава Федоришина), та викладачем акторської майстерності Київської театральної школи-студії, лауреат всеукраїнських конкурсів професійних читців.

— Два роки тому відомий співак і композитор, поет, журналіст народний артист України Анатолій Матвійчук подарував мені свою книжку, — згадує Надія. — Почала читати, була вражена глибиною його поезії. Вже тоді виникла ідея створити програму за цими віршами. Запропонувала її своєму вчителеві Герою України, лауреату Шевченківської премії Анатолію Паламаренку, він прочитав поезію та був вражений її змістовністю, проникливістю й актуальністю. Разом з Анатолієм Несторовичем звернулися до художнього керівника Національної філармонії Володимира Лукашева, він дав добро. Підтримав ідею й генеральний директор філармонії Дмитро Остапенко. Отож ми разом з Анатолієм Нестеровичем почали творчу працю над цим проєктом, що для мене є великою честю.

Зібралася команда однодумців, до якої крім Анатолія Паламаренка та Анатолія Матвійчука увійшли заслужений артист України, композитор і громадський діяч Кирило Стеценко (скрипка), Володимир Кнорозок (фортепіано), Назар Черненко (ударні), Олексій Кабанов (етнічні інструменти), Леонід Гержан (віолончель), Ганна Семенець (вокал, художнє слово), режисер-постановник Анастасія Крисько. Особлива подяка композитору Віктору Криську, який спеціально написав музику до цього поетично-музичного дійства.

Скажу чесно, процес підготовки був складним, але цікавим. Адже непросто поєднати в слово з живою музикою. До речі, її дописали тільки напередодні Нового року і музиканти мали на підготовку лише 4 репетиції. Слово Анатолія Матвійчука доступне, воно на часі. Всі виконавці намагалися достукатися до людських сердець. Думаю, що нам це вдалося.

Крім поезії використали листи дітей воїнів АТО Маргарити Юрченко, Олександра Макогона та Дарії Норенко, батьки яких вже повернулися додому. Досить довго шукали цих дітей, оскільки не всі погоджувалися брати участь у проєкті, бо складно згадувати ті часи, коли їх батьки були у гарячих бойових точках й боронили нашу країну. Їх листи — це символ щирості, відкритості, безпосередності й віри у щасливе майбутнє. Під час прямого ефіру на радіо у девятирічної Маргарити Юрченко запитали, чого вона найбільше хоче, дівчинка відповіла: «Я хочу миру, щоб всі наші татусі повернулися до своїх сімей».

Я залишилася задоволеною, що нашу з Анатолієм Несторовичем Паламаренком ідею вдалося втілити в життя. Всі, з ким спілкувалися, дуже високо відгукувалися про поетично-музичне дійство. У проєкті задіяно багато талановитих митців. Мрію, що наша «Сповідь» за поезією Анатолія Матвійчука зможе побачити світ рампи ще на різних сценах України, бо ми, артисти, маємо почесну місію говорити зі сцени про ці вічні теми життя і смерті, війни та миру, ненависті й любові і врешті об’єднанні в єдину Соборну щасливу Україну й тим самим прагнемо донести ворогам, що український народ, який любить свою Батьківщину, ніколи не дасть її знищити, бо віримо, як і малі діти в щасливе майбуття нашої України!

Фото Олександра ІВАНОВА