Андрій ІЛЬКІВ: «СПРАВА — ТРУБА»

У Національному будинку органної та камерної музики України 7 березня відбудеться концерт «Життя в стилі BRASS» до ювілею відомого українського трубача, художнього керівника камерного ансамблю мідних духових «Київ-Брасс», артиста фірми «Yamaha», заслуженого артиста України Андрія Ільківа. Сьогодні артист наш гість.

— Я не прихильник якихось святкових ювілейних концертів. Для мене це буде швидше свого роду підсумок деяких важливих моментів мого творчого життя станом на сьогодні. — розповідає пан Андрій. —  Це буде не лише мій концерт, а й моїх колег, з якими ми давно рухаємося в одному напрямку.

Перше відділення відбуватиметься у супроводі оркестру Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського. Хочу показати своє «сімейство труб» у різних проявах: соло, зі скрипкою, вокалом, органом, клавесином. Допомагатимуть мені мої давні колеги по сцені — співачка Ольга Швидка, скрипалька Богдана Півненко. За органом буде Валерія Балаховська, а партію клавесина виконуватиме Наталія Фоменко. В програмі — мої улюблені твори доби бароко та романтизму.

У другому відділенні будуть «Київ-Брасс» та мої колеги — музиканти з оркестрів Києва. Тут звучатиме і джаз, і романтика, і класика, і сучасна музика.

— Ви народилися в музичній родині.

— Я родом із Західної України. Там усі люди так чи інакше в душі є музикантами. Ще 50−60 років тому в кожній хаті у нас співали на досить серйозному рівні. Співали і мої бабці і прабабці.

Мій тато Василь Миколайович — видатна особистість і музикант від Бога. Має надзвичайно красивий і сильний голос, грає на багатьох музичних інструментах — скрипці, кларнеті, саксофоні, баяні, гітарі. Довго працював у музичній школі, вже понад сорок років керує самодіяльною народною хоровою капелою.

Мама Олена Яківна — теж працівник культури. Дружина Наталя — піаністка, з нею часто виступаємо разом. Старший син закінчив музичну школу по класу труби і фортепіано, прекрасно співає, грає на гітарі, але професійно займатися музикою не став.

Молодший син Даниїл нині здобуває професійну музичну освіту як симфонічний диригент в Мюнхенській Вищій школі музики і театру. Він і буде диригувати на концерті 7 березня. А 14 березня у Національному будинку органної та камерної музики України разом з Ансамблем класичної музики ім. Бориса Лятошинського він виконуватиме «Велику месу» Моцарта.

Хотів би із вдячністю згадати своїх музичних вчителів. У першу чергу — це ТАТО. Він дав мені багато загальних музичних навичок, знань, і головне з них — те, що я буду музикантом. Григорій Криса був першим вчителем по класу труби. У Рівненському музичному училищі педагогом був Андрій Кібіта, в Хмельницькому — Роман Андросюк, у Київській консерваторії (нині Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського) — Олександр Чуприна. Крім цього, в дитинстві два роки навчався по класу фортепіано у Галини Грищенко.

— Ви також маєте педагогічний досвід?

— Так, декілька років викладав у Національній музичній академії в Києві, поки мене не «пішли» за «прогули», якими називали мою гастрольну діяльність. Хоча мені завжди хотілося ділитися з молоддю і колегами досвідом та тими стандартами гри, які пізнав за кордоном.

Після Києва викладав декілька років в Дніпропетровській консерваторії імені Глінки. Дуже вдячний і керівництву, і колегам, і студентам за той ентузіазм, плідну співпрацю і чудові фестивалі міжнародного рівня, які там проводять. Зараз практикую більше майстер-класи, дуже популярну форму на заході. Розповідаю про інструменти, формування звуку, техніки, особливості роботи в оркестрі, ансамблі та сольної гри. Величезну підтримку в цьому надає «Ін-Джаз», який офіційно представляє «Ямаху» в Україні.

— Вже досить давно керуєте ансамблем «Київ-Брасс». («брасс» — в перекладі мідний духовий інструмент)

 — Це проєкт, який є важливою частиною мого творчого життя. З 1992 року ансамбль став частиною штату Національного будинку органної та камерної музики України. Тоді цей колектив називався Брасс-квінтет «Україна». На той час це був чи не єдиний професійний квінтет мідних духових інструментів в Україні. Адже брасс-квінтет, як форма музикування, був на той час мало розповсюджений в нашій країні, хоча надзвичайно популярний в світі. Ми успішно гастролювали країнами західної Європи, пережили кілька етапів трансформації. 1999 року вирішили відмовитися від старої назви і обрали нову — «Київ-Брасс».

Зробили багато цікавих програм — від барокових до сучасності. Грали концерти, присвячені пам’яті Джорджа Гершвіна, Ісаака Дунаєвського, Луї Армстронга, Тимофія Докшицера. Також брали участь у проєктах, які організовували амбасади США, Франції, Німеччини, Австрії. Працювали з відомими сучасними виконавцями світового рівня. З особливим теплом і почуттям вдячності згадуємо Фреда Міллса — засновника всесвітньо відомого Canadian Brass, колективу, який довгий час був «Номер один» серед брасс-квінтетів. Фред кілька разів приїздив до Києва, за підтримки «Ямахи», до речі, і разом ми грали чудові незабутні концерти. Кілька років тому Фред Міллс трагічно і передчасно пішов з життя. Частина програми 7 березня буде складатися з творів, які ми виконували разом з ним…

«Київ-Брасс» багато років успішно працював в сталому складі. Зараз ми почали залучати молодих виконавців, адже розуміємо, що сучасний світ вимагає оновлення, динаміки та розвитку. Окрім того, важливо знати, що улюблена справа матиме продовження. Нові виконавці несуть свіже дихання, енергетику, ідеї. Але 7 березня я попросив колег зіграти квінтетом «Київ-Брасс» у «старому» складі. Це будуть: Андрій Ільків (труба), Геннадій Шепель (труба), Михайло Желізняк (валторна), Сергій Кашин (тромбон), Василь Будяківський (туба). Намагатимемося показати, яким було наше творче обличчя протягом всього цього періоду.

— Багато років Ви були солістом всесвітньовідомого симфонічного оркестру «Філармонія Націй». Розкажіть, будь-ласка, про цей напрямок Вашої творчої діяльності.

— Це був унікальний оркестр, створений наприкінці 80-х — початку 90-х років за ініціативи відомого композитора Леонарда Бернстайна. У той період розвалилася «совєцька» імперія, закінчився певний етап холодної війни, світ пішов на зближення. Оркестр «Філармонія Націй» був одним з найперших, хто втілив ідею єднання. У цьому оркестрі разом грали американці і росіяни, за одним пультом сиділи араби й ізраїльтяни. Музиканти різних за ментальністю, традиціями та вірою національностей виступали в цьому оркестрі разом і мали шалений успіх.

1999 року я взяв участь у конкурсі і був його частиною до завершення цього проєкту. Це був колосальний і незабутній досвід як у професійному, так і у загальнолюдському плані. Зіграли безліч цікавих програм, виступали у багатьох містах світу від Шанхая до Нью-Йорка. Побували у США, Німеччині, Франції, Великобританії, Бельгії, Іспанії, Китаї. Зараз всі країни важко навіть пригадати.

Запам’ятався рівень концертних залів, у яких виступали. На жаль, в Україні таких залів дуже мало, нові майже не будуються. Лише в Харкові, завдяки неймовірним зусиллям і ентузіазму Юрія Янка побудовано два прекрасних сучасних концертних зали. На превеликий жаль, в Києві і інших містах держави цього поки що не бачимо …

— Під час концертів Ви активно співпрацюєте з артистами Національного будинку органної та камерної музики України.

— Так, співпрацюємо з усіма нашими як органістами, так і співаками, інструменталістами, оркестрами. Вважаю це нормальним творчим процесом, адже артисти не повинні зациклюватися на якомусь одному амплуа.

Також намагаємося якомога більше їздити Україною як з концертами, так і з майстер-класами. І неважливо, це Львів чи Запоріжжя, Харків чи Дніпро. Треба людям давати змогу отримувати нову музичну інформацію. На заході я багато пізнавав і навчався, тому прагну це донести до наших студентів, виконавців, партнерів, слухачів.

— А чи популяризуєте творчість українських композиторів?

В останні роки почали з’являтися нові цікаві твори. Один з них написав Мирослав Скорик для труби, арфи, ударних та струнних інструментів. Також я виконував твори Олександра Костіна, Віктора Степурка, Юрія Шевченка. Велику творчу спадщину залишив фанат духового мистецтва Левко Колодуб, який написав багато музики для труби, брасс-квінтету і взагалі для духових інструментів. Ми завжди будемо про нього пам’ятати…

Крім цього, дякую нашим партнерам Андрію Білоусову та Анатолію Серебряннікову, які зробили для нашого колективу величезну кількість аранжувань, у тому числі й українських композиторів.

— А Ви пишете музику?

— Пробував робити аранжування і навіть сам написав кілька творів. Але ці твори ще не отримали життя; можливо звернуся до них пізніше. Поки що таке динамічне життя, що в мене просто немає часу їх завершити.

— Ви вже згадували про гастролі. А чи допомагає Вам хтось у гастрольній діяльності?

— Зізнаюся, що це дуже непросто. Раніше були «Держконцерт» та «Укрконцерт». А зараз у нашій країні велика кількість музикантів найвищого ґатунку шукають власні зв’язки і можливості, аби виїхати і виступити в Україні чи за кордоном, деякі артисти створюють «під себе» невеличкі концертні агенції. Багатьом справжнім талантам це не вдається. Проте на сцені часто бачимо виконавців другого чи третього ґатунку. А більшість продюсерів і спонсорів займаються поп-музикою.

В усіх розвинутих країнах культура дотаційна, є державні і приватні мистецькі фонди, закони про меценатство, і тому подібне. А в нас хочуть перевести театри і концертні зали на самозабезпечення, щоб самі заробляли кошти на своє існування. Якщо це станеться, то в наших реаліях українська культура буде просто знищена…

— Про що мрієте?

— Аби нарешті на місці арки «Дружби народів», що знаходиться поблизу Національної філармонії України, побудували великий сучасний концертний зал європейського рівня, який би став візитівкою Києва і всієї України.