Про кулінарію і справи сердечні

Вистава згадує про те, як раніше люди жили в у тій місцевості сучасного Києва, яка нині називається Березняками. Як вони веселилися, про що говорили? Якою кулінарією жінки спокушали чоловіків, як заманювали їх у свої обійми за допомогою однієї страви? Як навіть один овоч може розповісти більше про коханого, ніж ворожка? Про ці та інші таємниці розповідає спектакль — жартами, піснями, запальними танцями та кулінарними фіглями.

— У новій концертній виставі намагалися показати більше співу, фольклору, — розповідає Тетяна Матасова. — До того ж хотіли, аби це був не лише український фольклор, але й інших народів. Перед початком карантину вже було якесь тривожне передчуття. Можливо ще й тому мали прагнення зробити для людей щось легке і приємне, аби змусити їх усміхнутися.

Музичний матеріал підібрав народний артист України Микола Буравський. А я додала драматичну складову. На написання сценарію надихнув твір Марії Матіос «Кулінарні фіглі». Це дуже цікава книжка, де є пошук кулінарних рецептів і реального життя, реального щастя. Захотіли пошукати свій рецепт. Він у нас кулінарно-музичний. Що треба, щоб бути щасливим? Напевне треба бути коханим.

Репетиції розпочалися трохи більше ніж за місяць до початку карантину. Спочатку займалися вокалом і пластикою, а коли був написаний сценарій, почалися і драматичні репетиції. За тиждень до карантину ми показали перший прем’єрний концерт «Веселощей Кухмістерки», а днями відбувся третій показ.

Репетиції відбувалися у веселій і невимушеній обстановці. Під час репетицій з’явилося багато цікавих творчих знахідок. Дуже подобалася робота з акторами.

У новій постановці вперше в головних ролях артисти балету Ірина Гайворонська і Данило Пащенко. Це яскраві виконавці, які відкриті безпосередньо до своєї професії, так і до драматичної частини. Я їм пояснювала деякі базові принципи театральної майстерності. Вони схоплювали все на льоту.

Часу на підготовку концерту було дуже мало. Паралельно готувалася ще одна вистава, було велике навантаження. До того ж йшли вечірні вистави. Але сам репетиційний процес проходив досить легко.

Переважно п’єси побудовані на чоловічий склад. А ця вистава-концерт — більш жіноча. Ми хотіли побудувати її насамперед на жіночих персонажах, аби кожна артистка могла проявити себе, свій характер. Готували кожен окремий діалог, монолог, з якими вони виходили на сцену. Кожен уривок добирали саме під ту чи іншу актрису нашого театру.

Катерина Березницька і Людмила Болтівець — наші продавчині, які на початку вистави продають грушки і яблука. Далі Катерина — десяток яєць, які пропонує використати під час приготування страви, а Людмила виносить рибу і розповідає про рибну кулінарію.

Галина Татуревич і Анжеліка Скавронська виконують акапельний номер. Таких номерів у нашій виставі всього два. Спочатку вони дуже хвилювалися, пропонували заспівати пісню у супроводі оркестру. Але ми вирішили залишити цей номер, бо намагалися урізноманітнити програму. Вже після першого прем’єрного показу артистки зізналися, що їм дуже сподобалося, як тепло сприймав їхній виступ глядач.

Валентина Гордійчук у нас продавчиня бурячків. У неї нарешті з’явилася можливість проявити свій характер. Зазвичай артистка створює ніжні образи. А я знала, що в неї дуже яскравий характер, яскравий темперамент, дуже хотілося, щоб вона його проявила. І в Людмили це добре вийшло.

Цікаво проявляють свої характери і наші продавчині скатертинок заслужена артистка України Надія Буравська і Лілія Мілевська. Лілія більш жорстка, дає свої настанови головній героїні, які та сприймає як солдатську муштру. А Надія Федорівна проявляє себе як мудру і ніжну жінку. Її образ засвідчує, що віку у жінки в принципі немає. Вона може бути мрійливою не лише в 16−20, але і в 70−80 років.

Актриса Наталія Кучер настільки цікаво втілюється в образ циганки, що коли вже одягає своє звичайне театральне вбрання, то мало хто з глядачів її пізнає.

Наша «грузиночка» Антоніна Бригінець цього разу вийшла у незвичному для себе образі. У неї вже були характерні ролі, але цього разу вона змогла по-новому розкрити грані свого таланту.

Валентин Великород грає Омелька, який дуже любить травити байки. А роль його коханої дівчини виконує Марина Корогода. Вона за допомогою вареників, а більше своєю жіночою терплячістю, мудрістю і хитрістю здатна закохати в себе навіть такого гультіпаку як Омелько. Дівчина не тільки тримає його біля себе, але з змушує зважитися на «найстрашніший» для нього крок — одружитися. (Сміється).

Віктор Піскун у виставі — це наш". «Паваротті» Спочатку його виступ хотіли зробити класичним, а потім зрозуміли, що має бути легкість української мелодії. Він виходить у танговому капелюсі, але з перчиком у руці. Тому що нам близька українська природа, українська романтика. Хай вона буде у чомусь смішною, в чомусь наївною, у чомусь незрозумілою іншим, але для нас вона найніжніша і найрідніша.

Чоловіча частина нашої трупи цього разу більше слухає і співає, ніж говорить. Але весь цей концерт без них не відбувся б. Тому що всі ці рецепти, всі ці пошуки саме для чоловіків, щоб зробити їх щасливими.

Показали у виставі-концерті болгарську, аджарську, італійську, грузинську, циганську культури. Є тут аргентинське танго і угорський чардаш. Думали як краще завершити наше дійство. Багато хто дотримувався думки, що найвищою точкою має бути пісня «Mamma Maria». Але ми театр українського фольклору, тому вирішили завершити гопаком. А головний герой може у цьому танці проявити себе в повній мірі. Він у танку підлітає аж під стелю театру. Глядач має зрозуміти, що талановита людина талановита в усьому.

Значне місце у виставі посідають танці. Їхньою підготовкою займався наш хореограф Валерій Кирилюк. А отриманий результат я вже підлаштувала під загальну концепцію.

Декорації робила Людмила Повжик. Думаю, що вони ще будуть доповнюватися. У нас було мало часу на старті. Потім мали велику паузу через карантин. Поки що лишаємо все як є, але в перспективі дещо змінимо.

Під час першого прем’єрного показу пригощали гостей яблуками, грушками і бубличками, які вони бачили на сцені. Через карантинні обмеження поки що вимушені відмовитися від цієї знахідки. Але, як тільки буде можна, відразу до неї повернемося. Адже так хочеться пригостити глядачів після того, як півтори години говоримо і співаємо про кулінарні страви.

З тих костюмів, що маємо у нашому реквізиті, підбирали саме ті, які найбільше підходять під колорит вистави-концерту. Їх також будемо доробляти.

Після завершення суворого карантину спочатку боялися, чи глядач взагалі ризикне ходити до театру. Думали, як працюватимемо у напівпорожній залі. Адже і так невелику залу нашого театру нині можна заповнювати лише на третину. Переживали, чи не будуть через порожнині в залі порожнини в енергетиці сприйнятті сценічного дійства. Адже багато людей просто соромляться сміятися, а коли сміється зал, то можуть дати волю і своїм емоціям. Однак люди так скучили за мистецтвом, за чимось світлим, що під час вистави була така енергетика, наче в залі було сто чи, навіть, двісті глядачів. Актори бачать ці вдячні очі і їм хочеться працювати. Хоча їх на сцені часом більше, ніж глядачів у залі.

Жінка намагається привернути до себе серце чоловіка різними способами. Часто це буває саме через шлунок. Але головна не сама кулінарія, а бажання зробити кохану людину щасливою.

Фінал у нас відкритий. Не можна одружитися за добре накритий стіл. Не можна закохати в себе чоловіка чи дівчину такими банальними фразами: «Будеш добре готувати, буду тебе кохати» чи «Зробив дівчині пропозицію одружитися і вона вже твоя». Наприкінці вистави ми ставимо три крапки. Швидше за все наші герої будуть разом. Але не через якісь кулінарні секрети, а тому, що їм хочеться бути поруч.

Можливо додамо трохи кулінарії. Але в цілому вистава залишиться такою, якою вона є.

Зараз готуємо до випуску виставу про життя і творчість Марії Приймаченко. Роботу над нею почали ще під час суворого карантину. Перші читки були в режимі онлайн. Одразу, як тільки послабили карантинні обмеження, ми почали репетиції. Зараз нарешті готуємося до прем’єри. Наші актори з нетерпінням чекають на зустріч з глядачем.

Фото надані театром