На одній хвилі з глядачем

Помітною подією у культурно-мистецькому житті столиці стала прем’єра вистави «Вона жила в Парижі» за п’єсою Ізраїля Горовіца «Моя літня пані», що відбулася на камерній сцені Київського національного академічного Молодого театру — режисер Сергій Корнієнко. Жанр вистави визначили як архітектуру стосунків.

Якщо у більшості випадків п’єси до постановок обирають режисери, то цього разу ініціатором нової вистави стала народна артистка України Тетяна Стебловська.

Саме з легкої руки Тетяни Володимирівни репертуар Молодого театру свого часу поповнили вистави «Моя дорога Памела», «Афінські вечори», «Соло для годинника з боєм», «Поступитися місце». Напевне жодна з них не залишить байдужим, торкнеться душі і серця кожного глядача.

— Звернути уваги на цю п’єсу мені порадили друзі, які добре знаються на західній драматургії, — розповідає Тетяна Стебловська. — П'єса, дуже хороша, вона мені відразу сподобалася. Дала її прочитати нашому художньому керівнику Андрію Білоусу. Він дав добро. Після цього постало питання щодо режисера. У нас ставка робиться на молодь, тому Андрій Федорович запропонував кілька молодих режисерів. Свого часу для вистави «Поступитися місцем» я надала перевагу Дмитру Весельському і не помилилися у своєму виборі. Сьогодні Дмитро очолює Малий драматичний театр.

Цього разу вибір припав на Сергія Корнієнка. До цього він здійснив у нашому театрі постановки вистав «Фрекен Жюлі» і «Дівочий виноград». Ці вистави з успіхом йдуть у театрі. Він молодий здібний режисер. Ми працювали досить швидко і злагоджено.

Робили виставу у тандемі з режисером і партнерами по сцені. Дуже важливо, щоб виник ансамбль, аби не було різних стилів гри. Мій партнер по сцені Анатолій Сомик, який виконує роль Матіаса, раніше працював у Київському театрі юного глядача на Липках, вже більше 15 років служить в нашому театрі. Зустрічалися в «Афінських вечорах», де він грав нареченого моєї онуки. Він хороший, досвідчений артист, багато зайнятий в репертуарі.

Олена Узлюк (Хлоя) — теж чудова артистка, дуже тендітна, дуже глибока. На жаль вона допоки не в повній мірі розкрилася в нашому театрі. Думаю, що попереду в неї будуть великі і цікаві ролі. Але й тут вона різна. Роль нерівна, немов хвилями.

Під час роботи над виставою важливим був людський фактор. У нас ніколи не виникало антагонізму. Ми могли посперечатися, у чомусь не погоджуватися один з одним, але врешті приходили до єдиного знаменника. Репетиція — любов моя. Це той принцип, яким ми керувалися. Режисер любить акторів, актори люблять одне одного і ту драматургію, з якою вони працюють. А без любові нічого не вийде.

Дуже хороше оформлення і костюми. Загальний інтер’єр створила Юлія Заулична. Це талановита людина, її запрошують до роботи над постановками в інших театрах. Сподіваюсь, що ми з нею ще попрацюємо.

Дуже відрадно, що після вистави залишаються глядачі, аби побачити мене, висловити якісь побажання. На виставу йдуть не лише літні люди, а й ті кому 17−18 років. Вона їх хвилює і це дуже важливо.

У виставі зібралися три самотності. Ця тема завжди була актуальною. Моя героїня зуміла поєднати двох молодих людей, які спочатку були антагоністично налаштовані одне до одного. Врешті — всі троє знайшли те, чого в них до цього не було — сім’ю.

Жити спогадами можна, але треба дивитися вперед. І не важливо скільки тобі років. Визначили, що моїй героїні 80 років, але і в неї має бути стимул у житті. Це рідна дочка, і син людини, до якої вона пронесла любов через усе своє життя. Мадам Жерар — багатогранна натура, цей образ зацікавив мене, цікавить і глядача.

Дуже багато бажаючих побачити виставу. Вистава хвилює людей, вони виходять з неї душевно наповненими. Шкода, що в умовах карантину не можна повністю заповнювати залу.

Моє кредо — театр повинен хвилювати, повинен викликати емоції в глядача. Люди можуть під час вистави сміятися, плакати. Найстрашніше, коли глядач виходить з зали байдужим. Його повинно щось зачепити за душу, взяти за живе. Це не завжди вдається. Але ми прагнемо.

Вперше показали виставу 25 січня на Тетянин день. Зіграли її лише 3 рази. Потім пішли на карантин. Не грали шість місяців, а це для актора великий період. Робили репетиції, треба було все відновити. Краще, щоб таких перерв більше не було, адже театр — це живий організм, який повинен постійно пульсувати, а не бути в застої.

Буду й далі працювати над своїм образом, удосконалювати його. Вистава набирає оберти. Нашим партнером стає глядач, для нас важливо як він реагує. Сьогодні зал заповнений лише наполовину і люди трохи соромляться висловлювати свої емоції. Вони почувають себе скуто. Але потім вистава їх захоплює і вони дають волю своїм емоціям. У кінці вистави аплодують стоячі, довго не хочуть відпускати акторів зі сцени. А це значить, що ми були в контакті з глядачами, достукалися до їхніх сердець, дві з половиною години були з ними на одній хвилі.

Зізнаюся, що грати на камерній сцені складніше. Велика і камерна сцена — це різні форми існування, подачі звуку. Камерна сцена — наче театр на долоні. За півтора метри вже глядач. Тому має бути максимальна щирість і органіка. Це як крупний план у кіно. Працювати крупним планом треба обережно, грамотно. Потрібно знаходити камертон камерної вистави. З відгуків глядачів відчуваю, що ми його знайшли.

За останні роки наш театр дуже змінився. Він називається Молодий і молодь у ньому займає провідне місце. Це правильно. Наш художній керівник Андрій Білоус розкриває молодих акторів даючи їм великі ролі. Хотіла б згадати Бориса Орлова, який чудово зіграв у виставі «Шинель». Також це Олександр та Вікторія Ромашки, Дар’я Баріхашвілі, Анна Бащева, багато інших молодих акторів, які грають поряд з досвідченими. Репертуар дуже різноманітний. Є вибір на всі смаки. Думаю, що ми на вірному шляху.

У нас дуже хороший колектив. Молодь з повагою ставиться до старшого покоління, прислухається до нашої думки. У цьому велика заслуга керівника, політики, яку він веде. У театрі нічого не робиться підкилимно, все відкрито. Андрій Федорович в усіх питаннях радиться з колективом. До нашого театру прагне потрапити молодь і старші актори не тільки з Києва, а й з інших міст. Щороку відбуваються конкурси, прослуховування.

А я вже думаю над тим, якою буде наступна вистава. Є цікавий матеріал як серед класики, так і сучасної драматургії…

Залишається побажати новій виставі довгого життя, а він Тетяни Стебловської чекатимемо нових ідей, які потім перетворяться у чудові спектаклі.

Фото надані театром