Шанс змінити життя

Це драма з елементами комедії, перша частина з трилогії сучасного ірландського драматурга та режисера Мартіна Макдонаха про Аранські острови. До цієї трилогії також входять п’єси «Лейтенант з острова Інішмор» та «Примара з острова Інішер» (остання допоки не опублікована).

Герої «Каліки з острова Інішмаан» живуть на маленькому забутому ірландському острові, де всі одне одного знають, люблять і ненавидять водночас. Кожен проклинає свою долю, кожен мріє поїхати, але не кожен розуміє, чим може обернутися втілення мрії. Каліці Біллі, найрозумнішому і, в той же час, найнещаснішому мешканцю острова, випадає шанс змінити життя. Саме він, що живе під опікою двох дивних тіточок і мріє дізнатися таємницю свого народження, відправляється на Фабрику Мрій слідом за голлівудськими режисерами, які затіяли зйомки фільму про ірландських рибалок. Але чи зробить це його щасливим?..

П’єса цікава тим, як автор вміло поєднує сумне і веселе. Вона нагадує листівку зі стерео-картинкою, повертаючи яку можна отримати різні зображення. Ці зображення складаються з історій, які розповідають люди, а так як вони з різних причин трішки прибрехують, в якийсь момент ти вже сам не знаєш, чому вірити, і просто спостерігаєш їхнє життя. Навіть дивно, що в цьому гротескному творі автор зумів досягти такого високого рівня реальності. Макдонах зміг глибоко розкрити характер кожної дійової осіби. Всі вони подані у розвитку, кожен змінюється до кінця п’єси.

Народний артист України Кирил Кашліков вперше заявив про себе як цікавий режисер 2007 року, коли на новій сцені Театру Лесі Українки поставив виставу «СолдАтики». Потім були «Джульєтта і Ромео», «Вид з мосту», «Ей, ти, — привіт!». Всі ці вистави наповнені глибом змістом та емоціями. Поступово формувався свій стиль, з’явилося коло глядачів, які з нетерпінням чекали на його нові режисерські роботи. А вистава «Каліка з острова Інішмаан» засвідчила, що в особі Кирила вже маємо зрілого майстра.

Як і в попередніх своїх роботах режисер досить вдало підібрав акторський склад. У глядача навряд чи виникне привід сумніватися у сутності персонажів, актори так природно грають на сцені, що віриш кожному.

Андрій Пономаренко майже ідеально створив образ Біллі, вийшов справді реальний і живий персонаж. Наталія Кудря (Кейт Осборн) вкотре довела, настільки блискуче може грати серйозні драматичні ролі. Багатогранність образу Малюка Боббі тонко передав Олександр Кобзар. Петро Сова (доктор МакШеррі) — ідеальний шляхетний лікар. Не може не викликати симпатії «постачальник новин» Джонніпатинмайк, роль якого виконує Віктор Сарайкін. Хелен у виконанні Аліси Тункевич вийшла водночас дика, виразна, емоційна, один словом справжня. Яскраві образи також створили Олена Стефанська (Ейлін Осборн), Олександр Валюк (Бартлі МакКормік), Наталія Кудрявцева (Мамаша О’Дугал).

Передати атмосферу вистави крім блискучої гри акторів допомагають добре продумані декорації і вдало підібране світло, а також музичне оформлення.

Цікаве режисерське рішення — всі герої в кінці вистави виконують запальний ірландський танець. Можна сказати, що це наче бальзам на душу, після досить сумних фінальних сцен. Завдяки цьому невеликому епізоду, можливо в супереч логіці, залишаєш глядацьку залу в піднесеному настрою, з усмішкою на обличчі і радістю на серці.

Хочеться побажати Кирилу Кашлікову нових цікавих режисерських робіт, а театру відразу після завершення карантину постійних аншлагів.

Фото з сайта театру