Три столітніх ювілеї

2020 рік — рік сторіччя трьох талановитих художників — Олександра Бурліна, Павла Мірошниченка та Івана Тюхи. Три шляхи, три долі, три мужності, три таланти… Всі вони учасники Другої світової війни, йшли до своєї мети попри всі труднощі повоєнного часу, долали численні перешкоди, аби займатися тим, чого прагнула душа, щоб допомогло забути жахіття війни і жити, надихаючись красою, даруючи оточуючим своє мистецьке бачення світу. Саме ювілеям цих митців присвячена експозиція виставки «Зупинка — Сторіччя».

— За багато років ми зібрали велику колекцію, — розповідає мистецтвознавець Музею сучасного мистецтва України Ірина Алексєєва. -Намагаємося хоча б частково представити її в наших різноманітних проєктах. Один з них — «Сімейні зв’язки — родинні цінності». Прагнемо, аби люди пам’ятали імена наших художників. Новий проєкт назвали «Зупинка — Сторіччя». Один з художників у цьому проєкті представляє Закарпаття, другий — Крим, а третій — Київ. Їхні роботи дають можливості побачити характерні особливості тієї чи іншої школи, відчути вплив місцевості, де жили художники на їхню творчість.

Олександр Бурлін (1920−1994) після закінчення війни волею долі опинився в Ужгороді. Саме на Закарпатті йому вдалося реалізувати свою юнацьку мрію — стати художником. Він вчився у видатних майстрів — Йосипа Бокшая, Адальберда Ельдері, Гаврила Глюка. Працював художником газети «Радянське Закарпаття», а згодом у виробничих майстернях Закарпатського відділення художнього фонду УРСР. Брав участь в обласних, республіканських і закордонних виставках, мав персональні виставки в Ужгороді. Митець закохався у землю, де йому довелося жити і творити, малював свої пейзажі щиро й імпульсивно.

Олександр був надзвичайно обдарованою людиною. Не лише малював, але й писав вірші. На виставці експонуються роботи різних років, що дозволяє краще прослідкувати його мистецький шлях. Якщо картина «Майбутні майстри» створена 1966 року, то «Дощ під вечір» майже через 20 років. За цей час дещо змінилися підходи, сама манера письма. З часом малював все більше пейзажів. На його творчість значний плав мали легенди і перекази цього краю.

Павло Мірошниченко (1920−2000) родом з Луганщини. Змалку любив малювати і мріяв вступити до художнього інституту, але життя внесло свої корективи. Спочатку була служба в армії, потім — війна. Його бойовий шлях проліг від Керчі до Праги. Потім було навчання у Кримському художньому училищі ім. Г. С. Самокиша, робота вчителем у балаклавській школі, викладачем у будівельному технікумі, керівництво севастопольською студією самодіяльних художників. 1996 року майстру присвоїли звання «Заслужений художник України». У Севастополі його називали людиною-легендою, найкращим художником і педагогом Криму. Полотна Павла Мірошниченка знаходяться у музеях України, Франції, Німеччини, США, Японії, Чехії, Росії, Польщі та інших країн, а також у приватних колекціях.

Павло був людиною дуже мобільною. Часто бував на пленерах у Седневі та інших містах України. Малював не тільки Крим, але й інші куточки нашої країни. Створював яскраві натюрморти, зображення яких надовго запам’ятовуються. У своїх роботах сміливо користувався кольором; йому притаманне передавати тишу, відтворити інтимність спогляданняМорські пейзажі художника багато хто називає інтимними. Привертає увагу картина «Будиночок Старосіля». Цей сюжет не лишає байдужими багато українських художників.

А Іван Тюха (1920−2005) народився на Київщині. Ще хлопчиком прагнув малювати, тому вступив до київської художньої школи, де засвоював ази творчості. З перших днів був на війні. Вже згодом вступив на факультет живопису Київського художнього інституту. Навчався в Сергія Єржиковського, Володимира Костецького, Іллі Штільмана, Георгія Меліхова… Працював у жанрі станкового живопису, його картини неодноразово експонувалися на численних виставках, публікувалися в ілюстрованих каталогах, книжках, часописах. У 1995 році митець отримав звання «Заслужений художник України».

Сьогодні ми маємо можливість так широко представити творчість художника Івана Тюхи, для багатьох це буде відкриттям. Його картини дуже різні, але всі вони надзвичайно поетичні, надзвичайно легкі і світлі. Досить часто на полотнах можна побачити човни.

Ми хотіли нагадати ці імена, які внесли помітний внесок в розвиток українського образотворчого мистецтва. Ювілей — як багато закладено в цьому слові. Ті, хто завершили свій життєвий і творчий шлях заслуговують на шану і пам’ять нащадків, на осмислення мистецької спадщини.

Виставка триватиме до 25 жовтня. Запрошуємо насолодитися прекрасним.