Щастя лише мить?

Репертуар Камерної сцени імені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка нещодавно поповнила вистава «Трамвай «Бажання» за однойменною п’єсою Теннессі Вільямса. Постановку здійснив Іван Уривський, а переклад з англійської — Тетяна Некряч.

П’єса «Трамвай «Бажання» була написана у 1947 році. Дослівний переклад з англійської «Трамвай на імення жага». Це один з найпопулярніших творів не лише Теннессі Вільямса (1911−1983), а й світового театру та кінематографу в цілому.

Жорстока драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 рік) та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття.

Основою сюжету є долі двох сестер — Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум внесли у мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя — це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло десять років, у домі Ковальських з’являється сестра Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити в її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними…

У виставі задіяні провідні актори театру Тетяна Міхіна і Тетяна Шляхова, які в різних складах грають Бланш, Віра Зінєвич і Світлана Косолапова (Стелла), Михайло Кукуюк і Дмитро Рибалевський (Стенлі), Олександр Печериця і Дмитро Чернов (Мітч). Художник-сценограф та художник по костюмах Петро Богомазов, хореограф Павло Івлюшкін, композитор Ілля Кохановський.

— Теннессі Вільям цікавий для мене автор, його персонажі прописані дуже потужно, за його історіями завжди буде цікаво спостерігати, — зізнався режисер-постановник Іван Уривський. — Раніше я боявся таких текстів, бо вони насправді дуже складні для втілення, тому що в них дуже багато психології. Кожна сцена має свою вагу. Мене, як режисера, найбільше цікавить образ Бланш, її психофізика. У неї наскільки складна життєва ситуація, що напевне кожен режисер нею б зацікавився. Коли читаєш п’єсу — це одне, а коли починаєш ставити виставу, то виникають зовсім інші емоції. А коли показуєш вже зроблену виставу глядачеві, то вона продовжує змінюватися.

У Театрі Франка дуже потужна трупа, я щасливий, що в мене є нагода попрацювати з такими актора. П’єсу для постановки обрали більше року тому. Потім був підбір виконавців. Вже на прем’єру вдалося зробити два склади. Вони різні. Це теж додає виставі цікавості. Спостерігаю як вона розвивається, з’являються нові нюанси, нові партнерські зв’язки. Це круто. Спочатку боявся двох складів, а потім зрозумів, що це розв’язує руки і дає більше можливостей.

З художником-постановником Петром Богомазовим нам важливо було досягнути тісноти. Бланш наче перебуває у бляшанці, замкненому просторі. Почали цю думку розвивати. Так з’явилися вікна, потім перенесли дію всередину трейлера. З такими речами раніше не працював. Це цікавий досвід.

Прем’єра мала відбутися ще на початку літа, але через карантинні обмеження закінчити роботу над виставою змогли лише зараз. Загалом репетиції тривали близько трьох місяців. Це вже моя друга спільна робота з художником-постановником Петром Богомазовим у Театрі Франка. Зараз починаємо роботу над ще однією виставою. Якщо самі репетиції займають 2−3 місці, то сама підготовка вистави може тривати півроку і більше. Зараз ми на ще на самому початку цього шляху. Це буде вистава «Пер Гюнт» за Ібсеном. Мене цікавить класика, а вона завжди різна. У класичних творах, яким вже багато років, завжди відкриваєш якісь важливі для себе речі. Раніше я працював головним режисером в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька. Два місяці тому вирішив продовжувати свій творчий шлях у столиці, поки що тут працюю як вільний художник.

— Ось я і дочекалася! Подивилася «Трамвай…» — прийняла душею! Щаслива, що Вільямс залишився Вільямсом, що психологічні, емоційні, сутнісні характеристики п’єси донесені сценічно-яскраво. Гадаю, Теннессі Вільямс зі мною би погодився і сприйняв постановку так само, як і я (його українська помічниця), з вдячністю! Низький уклін Івану Уривському за любов до Вільямса, за розкриття найгловнішрнр в п’єсі, за режисерський хист! — наголосила перекладачка твору українською мовою Тетяна Некряч.