Головне — це любов!

— Як і більшість моїх ровесників познайомився з цим твором ще в дитинстві, — розповідає Михайло Фіца. — А років десять тому виникло бажання поставити його і зіграти. Ця тема визрівала довго, були інші постановки, поки врешті зміг повернутися до «Дон Кіхота». Але коли б не робилася вистава, якщо це твоє, якщо ти це любиш і цим живеш, то буде так, як повинно бути і твоє від тебе нікуди не втече.

У «Дон Кіхоті» закладені біблійні істини: не чини зло, роби добро, захищай ображених, люби безкорисливо всім серцем і душею. А якщо правиш, то прав чесно. Коли ж не можеш правити, то йди з цієї посади і займайся своєю справою.

Взяв до постановки п’єсу Михайла Булгакова, дещо скоротив, багато чого додав до неї з роману Сервантеса. У цьому мені допомагала моя дружина Лада. В перспективі хотів би звернутися і до творчості самого Булгакова. Можливо це буде «Майстер і Маргарита».

Головне у будь-якій родині, будь-якій країні — це любов одне до одного. Сьогодні багато озлоблених людей і це страшно. Згадую часи, коли забороняли ходити до церкви, але люди тоді були добрішими ніж зараз. Вважаю, щоб Бог повинен бути насамперед у душі і серці людини. Саме про це наша нова вистава. Дон Кіхот наче дитина, дехто вважає його несповна розуму. Але саме він справжня людина, яка хоче змінити світ на краще.

Режисер вистави — Петро Миронов. Це вже наш далеко не перший спільний проєкт. Було лише чотири репетиції, три вдома і одна на сцені Будинку актора.

Костюми придумував сам, виходячи з того, що театр це умовність. Звичайно, можна було додати бороду чи вуса. Але я граю не Дон Кіхота, а людину, яка могла ним бути, граю певну тему. На здачі вистави був момент, що я бачу у залі Дульсинею і дарую їй квітку. Поки-що від цієї творчої знахідки довелося відмовитися, адже в умовах карантину небажаний близький контакт з глядачем, але думаю, що повернуся до неї у майбутньому.

Звичайно, працювати в умовах карантину складніше. Люди бояться йти на вистави і я їх розумію. Захворіли мої друзі, у декого з них від цієї хвороби померли батьки. Але я впевнений, що ми все здолаємо, адже людство переживало й не такі біди.

Потроху починаю відновлювати гастрольну діяльність. Їздив до Слов’янська, де у педагогічному університеті грав виставу за творами Тараса Шевченка. Саме цю виставу попросив зіграти ректор вишу. Проте були побоювання, як її сприймуть у цьому місті, адже в ній є різкі речі щодо Москви і Росії. Прийняли прекрасно. Вистава мала розголос. Також грав у Кам’янці-Подільському та Полтаві. Маю творчі зв’язки з понад 40 містами по всій Україні, але поки-що у більшості з них мене прийняти не можуть через карантинні обмеження.

Хочу поставити «Ідіот» Федора Достоєвського, але ще не знаю як він звучатиме українською мовою, а дослівно перекласти цього письменника складно.

— Наша співпраця з Михайлом Фіца розпочалася кілька років тому, — продовжує розмову режисер-постановник Петро Миронов. — Він був глядачем на одній з моїх моновистав. Запросив, аби я йому поставив виставу за А. Чеховим «Освідчення». Вистава мала успіх, тоді Михайло запропонував мені написати інсценізацію «Крейцерової сонати» Л. Толстого. Після «Крейцерової сонати» був «Ревізор» М. Гоголя, а «Дон Кіхот» — наш четвертий спільний проєкт.

Зізнаюся, я не звик ставити комусь моновистави. Я був режисером, сценографом і актором своїх моновистав. Але працювати з таким актором як Михайло Фіца одне задоволення. Адже він працює з таким бажанням, чітко робить те, що йому пропонує режисер, а також розвиває режисерську думку. Він весь викладається в акторській праці. Скільки разів не дивився б «Крейцерову сонату» в його виконанні, у мене завжди були сльози на очах коли підходила кульмінація. А це говорить про високий клас актора.

Що стосується «Дон Кіхота», то я не відразу повірив, що це можливо. Сказав Михайлу, що він швидше не Дон Кіхот, а Санчо Панса. Написав йому моно-п'єсу «Дон Кіхот очима вірного Санчо». Але ця п’єса не припала Михайлу до вподоби і він обрав Булгакова. Коли визначилися з матеріалом, то з задоволенням працювали над новою виставою.

Під час карантину працювали у мене вдома — розводили мізансцени, з’ясовували внутрішні ходи. Закріпили цю роботу на прогоні в Будинку актора. Задоволений нашою з Михайлом роботою. У виставі є стрижень.