Остап Вишня від тринадцятих

Ідея створити власний театр у майбутніх акторів почалася зароджуватися коли вони ще навчалися на другому курсі Національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Повірити у власні сили допомогли перші успіхи сценічних постановок. Згодом були дипломні вистави «Диваки» за Василем Шукшиним, «Антігона» за Жаном Ануєм, «Четвертий» за Костянтином Симоновим, «Тарганисько» за Корнієм Чуковським та інші. А вже після завершення навчання репертуар поповнили «Нейтральна смуга» Володимира Висоцького, «Віслюк має бути худим» Сергія ДоВлатоВа, «Останній день людства» за п’єсою Мартина Макдонаха, Казки Андерсена та Музично-поетична вистава «По вулиці моїй…»

Першими підтримали майбутній театр директор Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» Ірина Ступка та художній керівник Олексій Кужельний, які люб’язно надали сцену театру для тоді ще студентських вистав. Потім завідувач відділу з питань мистецтв Бібліотеки імені Лесі Українки Леонід Криворучко запропонував поєднати бібліотеку й театр. Ідею підтримали департамент культури КМДА та керівництво бібліотеки. У приміщенні відділу мистецтв є зала, для різних мистецьких заходів, де згодом і вирішили показувати вистави. Першим експериментальним театром, який став представляти в бібліотеці свої постановки і стала Театральна майстерня Миколи Рушковського. За цей проєкт бібліотека отримала у 2017 році «Київську пектораль».

Актори майстерні Рушковського паралельно працюють у Київському академічному драматичному театрі на Подолі, Київському національному академічному Молодому театрі, інших театрах столиці. Дехто займається викладацькою діяльністю. Крім бібліотеки імені Лесі Українки свої вистави показують у Театрі на Подолі, до карантину багато гастролювали. Побували на фестивалях «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Грудневі вечори» в Чернігові, також були гостями у Миколаєві, Одесі, Харкові.

— Вистава за творами Остапа Вишні була створена завдяки нашому педагогу Ігорю Славинському, якого вже на жаль немає з нами, — розповідає куратор проєкту, актор Олександр Сугак. — Він був викладачем зі сценічної майстерності з першого курсу, разом поставили три вистави. Ігор Миколайович дуже цінував українську літературу, особливо близьким йому був Остап Вишня. Погляди нашого педагога були близькими з поглядами письменника. Він так само намагався дивитися на життя з гумором, любив розповідати анекдоти, ніс людям радість.

Процес роботи над виставою був досить тривалим. Ми шукали, брали до роботи різні оповідання Остапа Вишні. Складно було створити з них єдине ціле. Спочатку думали, що події вистави відбуватимуться в музеї і ми розглядатимемо «чухраїнську» історію. Потім, що це буде археологічна експедиція, під час якої ми знаходимо артефакти «чухраїнців».

Ігор Миколайович завжди чекав ідей від нас. Врешті разом дійшли до думки, що це буде залік з історії такого дивацького народу як чухаїнці. У виставі задіяні більшість акторів нашої майстерні — Костянтин Стоянчев, Роман Щербак, Костянтин Темляк, Євген Ковирзанов, Анастасія Зеркалова, Дар’я Якушева, Олександра Епштейн і Олександра Сизоненко, які грають студентів, а я викладача, що приймає залік. Взяли оповідання «Чухаїнці» та кілька творів зі збірки «Мисливські усмішки». Вони органічно поєдналися і нині виглядають як єдина історія.

Знайшли ідею, яка підкріплена словами самого Остапа Вишні: «Самоіронія є ознакою здорової нації». автор Перераховує 5 основних не найкращих рис «чухаїнців» але вони є. Тож Коли ми самі знаємо свої недоліки, то нам легше з ними боротися, працювати над собою, аби стати кращими. І головне в цій історії — ніколи не опускати руки.

Герої вистави — це звичайні студенти, які приходять складати залік. На них начебто звичайний одяг, але він має бути театральним. Видно, що один зі студентів спортсмен, вдягли йому спортивні штани, кеди. Інший — музикант, приходить на залік з гітарою. Декорації — три ширми, немов краєзнавчий куточок, де висить різне українське приладдя. Також стіл викладача, все дуже просто.

З Театром на Подолі дружимо давно. Ігор Славинський стояв біля витоків цього театру, пропрацював тут майже 30 років, поставив багато вистав. Частина випускників Театральної майстерні Миколи Рушковського нині працює в цьому театрі. Вдячні художньому керівнику Театру на Подолі Віталію Малахову, який нас приймає.

Показуємо виставу «Якось воно буде» майже кожного місяця. За три роки вона змінилася. Спочатку це була дипломна робота студентів. Весь цей час шукаємо якісь деталі, доповнюємо характери, знаходимо нові рішення. Ті, хто бачив наші перші вистави кажуть, що ми виросли як актори.

У Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса нині працюємо над проєктом за творами Миколи Гоголя. У планах — вистава про Леся Курбаса. А в дальшій перспективі хочемо звернутися до творчості Олександра Довженка.

Запускаємо флешмоб: «Я Йду до театру, ти зі мною?» Запрошуємо долучитися до нього всіх. І навіть не настільки важливо чи піде людина до нашого театру, важливо аби вона пішла до театру взагалі. Якщо вона побуває в одному театрі, їй сподобається, то, напевне, захоче відвідати й інші.