Леся Українка на головній сцені країни

Експонати виставки є свідченням того, що ім’я Лесі Українки не сходить з репертуару франківців, починаючи з перших сезонів існування театру. У 1922 році відбула прем’єра «Лісової пісні», режисер-постановник Євген Коханенко, Мавка — Феодосія Барвінська, Лукаш — Тихон Терниченко. Через два роки Є. Коханенко здійснив ще одну постановку «Лісової пісні», в якій роль Мавки грала Поліна Нятко. 1925 рік — «Камінний господар», режисер-постановник Гнат Юра, Командор — Іван Мар’яненко, Дон Жуан — Віктор Петіта, Донна Анна — Валентина Варецька. 1946 — «У пущі», режисер-постановник Гнат Юра. 1970 — «Кассандра», режисер-постановник Сергій Сміян, Кассандра — Юлія Ткаченко, Долон — Степан Олексенко, Гелен — Борис Ставицький. 1988 — «Камінний господар», режисер-постановник Сергій Данченко, Донна Анна — Жанна Калантай, Поліна Лазова, Дон Жуан — Степан Олексенко, Командор — Олександр Задніпровський, Анатолій Хостікоєв. 1993 — «Лісова пісня», режисер-постановник Дмитро Чирипюк, Мавка — Оксана Батько, Лукаш — Олексій Богданович, Остап Ступка. 1996 — «Бояриня», режисер-постановник Володимир Опанасенко, Оксана — Інна Капінос, Людмила Смородіна, Степан — Віталій Борисюк, Олександр Задніпровський, Перебійниха — Галина Семененко, Раїса Теплова, Іван — Олексій Паламаренко, Вадим Полікарпов, Мати — Ніна Гіляровська, Юлія Ткаченко, Ганна — Лариса Красовська, Наталія Ярошенко, Гість — Василь Мазур, В’ячеслав Сумський. 2001 — «Адвокат Мартіан», режисер-постановник Олександр Мірошниченко, Мартіан — Степан Олексенко. 2009 — «На полі крові», режисер-постановник Юрій Розстальний, Юда — Остап Ступка, Прочанин — Дмитро Рибалевський. 2011 — «Одержима», режисер-постановник Юрій Розстальний, Міріам — Оксана Батько. 2019 — «VERBA», за мотивами драми-феєрії «Лісова пісня», режисер-постановник Сергій Маслобойщиков, Мавка — Христина Федорак, Лукаш — Олександр Бегма, Килина — Анжеліка Савченко.

— Цією експозицією хочемо згадати ті вистави, які присвячуємо Лесі Українці, — підкреслила відкриваючи виставку завідуюча літературно-драматичною частиною театру Наталія Пономаренко. — Показуємо, як поступово трансформувалася її творчість. Через яскраві художні засоби, сценічні відкриття пробуємо розкрити код Лесі Українки, творчість якої довгий час вважали несценічною, а придатною лише для прочитання.

Бог позбавив Лесю Українку деяких фізичних якостей, але подарував їй найголовніше — силу духу, він подарував їй тонке відчуття світу, великі знання. Власними творами вона створили свою Біблію. Це людина, яка в 4 роки вже читала, а в 6 — грала на піаніно.

Їй пощастило народитися у дуже вишуканій, інтелігентній українській родині, в якій плекали українське слово, українську культуру. В якій робили все для того, аби діти були освіченими, розвинутими, щоб вони знали для чого людина приходить на цей світ.

У 10 років Леся тяжко захворіла, а в 12 їй зробили надскладну операцію з видалення суглобу правої руки. Але вони продовжували творити. Перший вірш написала у 9 років, а в 13 вже мала псевдонім Леся Українка, її твори виходили у численних галицьких часописах. Це вражає.

Коли їздила на лікування в інші країни, вивчала їхні мови. Знала практично всі європейські та багато східних мов. Мала чоловічий характер, чоловічу витримку. Багато займалася публіцистикою. Коли було 19 років, видала історію східної культури.

Завдяки оточенню, в якому зростала, Леся Українка мала можливість спілкуватися з корифеями сцени — Заньковецькою, Садовським, Старицьким. Вона відмовилася працювати в театрі Старицького. Натомість під впливом творчості Ібсена і Гауптмана у 1896 році створила свою першу драму — «Блакитну троянду». А через три роки п’єса побачила світ. Роль Люби грала Марія Заньковецька. Леся Українка прагнула відтворити інший театр. Розуміла, що це має бути театр європейського рівня.

— Для нашого театру є знакові постаті, це Леся Україна та Іван Франко, -наголосив генеральний директор-художній керівник театру Михайло Захаревич. — Починаючи з 1922 року у Театрі Франка вже було 13 вистав за її творами. У цих постановках грало багато наших видатних акторів. До сьогоднішнього дня ми не до кінця знаємо творчість Лесі Українки. Вийшло у світ повне зібрання її творів і ми побачили, що багато чого радянська влада від нас приховувала. Думаю, що наш театр долучиться до вивчення і популяризації її маловідомих творів.

Вистави за п’єсами Лесі Українки завжди були окрасою нашого театру. На них звертали увагу і глядачі, і критики. Хочу подякувати всім акторам і режисерам, які створювали ці вистави, наближали нас до філософії Лесі Українки. Кожен раз у постановках за її творами відкривається щось нове. Увага нашого театру до творчості письменниці, до її ідей і далі не буде послаблюватися.

— По життю мені довелося часто зустрічатися з творчістю Лесі Українки в різних театрах, — зізнався режисер-постановник вистави «Лісова пісня» 1993 року, народний артист України Дмитро Чирипюк. — Це були «Камінний господар», «Бояриня», «Одержима». Але особливо дорогою стала «Лісова пісня». Композитор Юрій Шевченко написав музику і вона заграла зовсім по-іншому. Ми повністю відтворили на сцені текст, не випустили жодної рядка, жодної ремарки. Для Оксани Батько, Царство їй Небесне, яка зіграла роль Мавки, це був дебют на сцені Театру Франка. Вона грала разом з Олексієм Богдановичем, Остапом Ступкою. У Юлії Ткаченко було невелика роль Долі. Я згадую, як серйозно вона ставилася до цієї роботи, так само як і всі інші актори. Вистава була і пластична, і музична. Мені за цю роботу на соромно.

— Зустрівся з Лесею Українкою ще до «Лісової пісні», — згадує народний артист України Олексій Богданович. — Перед цим був фільм Олега Бійми «Блакитна троянда». Це надзвичайно складна драматургія, п’єса, яка рідко мало успіх на сцені. Олег Іванович, як знавець української літератури, взяв цю п’єсу і ми втіли її на екрані.

Потім була «Лісова пісня», де грав з Оксаною Батько, яка тоді ще навчалася в театральному інституті. Проводили репетиції, коли вона була вагітною. Я цього не знав. Там були сцени, коли я тягав її за коси по сцені, хоча й умовно, але це були великі фізичні навантаження. А вона мовчала, їй соромно було зізнатися. Коли я дізнався, то сварив Оксану, тому що це могло для закінчитися досить непередбачувано. Після вистави залишилися прекрасні спомини про роботу з режисером і композитором.

Леся Українка знакова для мене персона. Вона дала для мене старт як в кіно, так і в театрі.

— Наш театр і Міжнародний фестиваль «Марія» започатковують новий проєкт на честь 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Він буде називатися «Ні я жива» — театральна Україна читає Лесю Українку, — повідомила народна артистка України Лариса Кадирова. — Театр Франка об’єднує навколо себе всю Україну. Це Дніпро, Київ, Маріуполь, Херсон, Миколаїв, Кам’янське. Вже більше 30 театрів зголосилося взяти участь у цьому проєкті. Він допоможе нам зрозуміти на якому рівні ми стоїмо по відношенню до Лесі Українки, настільки розуміємо її творчість.

— Прем'єра вистави «На полі крові» відбулася у залі, де зараз відкривається виставка, — зазначив народний артист України Остап Ступка. — Раніше тут була мала сцена. Ми ділили залу по діагоналі. Потім з’явилася друга частина вечора по Лесі Українці — вистава «Одержима». Під час другої частини актори і глядачі мінялися місцями. Цей проєкт триває вже 12-й рік.

Коли актор зустрічається з драматургією високого рівня, це може йти йому тільки на користь. У цьому питанні я щаслива людина, бо зустрівся і далі буду зустрічатися з творчістю Лесі Українки. Допоки ми ще не знаємо її до кінця, маємо і далі розшифровувати спадок геніальної письменниці.

А автор ідеї виставки Андрій Александрович підкреслив, що експозиція стала результатом спільної роботи цілого колективу однодумців, серед яких художники, технічні працівники театру. Чимало цінних матеріалів надав Музей видатних діячів української культури.

***

У день ювілею Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Кассандра».

Споконвіку «Кассандрою» називають людину, яка передбачає майбутні катаклізми, але не в змозі їм протидіяти. Історія героїні античної міфології Кассандри стала основою для створення Лесею Українкою однойменної драматичної поеми (1903−1907 рр.).

Сюжет твору стрімкий і динамічний: майже 10 років триває війна, Троя в облозі. Гинуть кращі з кращих. Лише цариця Кассандра завдяки своєму дару провидиці, що отримала його від закоханого в неї бога Аполлона, спроможна була б зупинити кровопролиття. Проте вона зневажила його прихильністю. І Аполлон люто помстився: зробив так, аби її пророцтвам ніхто не вірив, і навіть більше — щоб її вважали винною в усіх бідах і втратах, а дехто й божевільною. Люди ладні швидше довіряти лжепророку — її братові Гелену, який присипляє їхню пильність примарними надіями, спокушає такими звичними, зрозумілими для них речами. Він як тонкий психолог має вплив на натовп. Кассандра, як писала Леся Українка, «…все провидить, вона все знає,… але пояснити аргументами вона не може… І пророчий дух не дар для неї, а кара…» Не в силах вона врятувати ані коханого Долона, ані рідну Трою…

У своєму підході до сценічного втілення філософської поеми Лесі Українки «Кассандра», основою якої є боротьба ідей в розумінні сенсу Людини, її найвищого призначення, автори вистави — режисер-постановник Давид Петросян та сценограф Даніїла Колот використовують нетрадиційні образно-зорові метафори, своєрідні художньо-виражальні театральні засоби, як в рішенні простору сцени, так і в існуванні акторів. Завдяки неординарному візуально-пластичному ряду твір набуває ще гострішої конфліктності та трагедійності у передачі подій та ситуацій, що наближує їх до сьогодення, породжує поліфонію алюзій та асоціацій.

— Минають століття, але нічого не змінюється, — розповідає режисер-постановник Давид Петросян. — Є люди, є держава, а в державі є герой. Важливо чи чуємо ми цих героїв, чи цінуємо їх. Де знайти місце тим героям, яких не чують? І їх не просто не чують, їх цькують. Ці герої часто лишаються поза так званим карнавалом, що відбувається кожного століття у кожній країні.

Мені здається, що у цій п’єсі існує метафізична тема. Тут підіймається питання про місце людини, її слова серед земного життя. Якщо людина прагне чогось вищого, вона автоматично підіймається над проблемами земного. Її важко зрозуміти звичайним людям. Тому герої залишаються непочутими. Як і дві тисячі років тому, так і зараз цих героїв просто знищують.

До певної міри Леся Українка писала цю п’єсу про себе. Читаючи її листи я відчував натяки письменниці на те, що її ніхто не чує. А вона у 1908−1909 роках вже відчувала ті події, що відбулися зовсім скоро, коли освічена, талановита українська інтелігенція була знищена. Леся пише не про греків і троянців, а про той екзистенційний вакуум, в якому ми перебуваємо до цих пір. Сьогодні немає героїв, а якщо вони з’являються, то люди їх бояться.

Говорячи про, здавалося, досить зрозумілі теми, Леся Українка одна з небагатьох в українській літературі, змогла піднятися над цими темами. І потрібно досить довго вивчати творчість письменниці, аби хоч спробувати її зрозуміти. Вона надзвичайно об’ємна особистість. Кожен знайде в її творах свою тему. Може здатися, що ти зрозумів, про що вона написала, а прочитаєш ще раз і виникає сумнів.

Леся Українка — це нескінченний океан, з якого можна постійно черпати. Впевнений, що через 5 років побачу в «Кассандрі» щось інше, бо це геніальний твір. Нещодавно перечитував повість Ольги Кобилянської «Земля», над втіленням якої на сцені мав задоволення працювати. Зараз бачу в цьому творі зовсім інше, бо його автор теж геній.

Репетиції вистави тривали два з половиною місці з паузами, бо були карантини, багато акторів хворіли. Але мали строки, в які повинні були вкластися.

У нас прекрасний акторський склад. Ксенія Баша і Марина Кошкіна в різних складах грають Каасндру. Вони не схожі одна на одну. Це дуже різні вистави. Також у виставі грають Христина Федорак, з якою я вже працював раніше, талановита актриса Ганна Снігур-Храмцова, багато інших чудових молодих акторок. Серед чоловічої команди це — Олександр Печериця, Павло Шпигун, Павло Москаль, а також Акмал Гурезов та Валерій Величко, для яких ці ролі в Театрі Франка стали дебютними.

У виставі прекрасний художник-сценограф та художник по костюмах Даніїла Колот — учениця Сергія Маслобойщикова, дуже талановита дівчина. Вона нестандартно мислить. Це теж її дебют на нашій сцені. Маю надію, що наша співпраця продовжиться.

Нещодавно отримав Премію імені Лесі Українки за дитячу виставу «Снігова королева», яку створював разом з художником Петром Богомазовим та композитором Олександром Кохановським. Думаю симолічно отримати премію, що носить ім’я видатної письменниці, коли починаєш роботу над виставою за її п’єсою.

Виставу завжди є куди удосконалювати. Зараз головне не заважати акторам знаходити себе у цій виставі. Спектакль повинен бути як музика, в ньому має бути конкретний ритм. Над цим ритмом зараз працюють всі: актори, освітлювачі, художник, композитор, режисер.

Маю плани щодо нових постановок у Театрі Франка, інших театрах Києва, а також за кордоном. Хотілося б звернутися до жанру комедії. Можливо це буде іспанська драматургія ХVІ століття.