Казка для дорослих

У Театрі на Михайлівській (Центра мистецтв «Новий український театр») відбулася прем’єра вистави «Еклери на мільйон». Її жанр творці визначили як авантюрну комедію.

Скільки коштує щастя?! Мільйон? Мільярд? В гривнях або доларах… Герої цієї історії впевнені, що тільки «великий куш» зможе зробити їх по-справжньому щасливими. Вони готові віддати останні заощадження за «семінар» від американського мільйонера. І поки вони пізнають «секрети успіху», навіть не підозрюючи, що їх обдирають до нитки, в їхнє життя стрімко вривається справжнє кохання, щира дружба і… Мафія? І тут вже хочеш ти цього чи ні, але із «зони комфорту» все ж доведеться виходити… Чи вдасться цим наївним, новоспеченим «мільйонерам» вибратися з небезпечної пригоди живими і не голими, можна буде дізнатися під час вистави. На всіх глядачів чекає яскрава, заплутана та кумедна вистава за п’єсою сучасної української драматургині Марини Смілянець.

— Шлях цієї п’єси на сцену був досить довгим, — згадує режисер-постановник Віталій Кіно. — Це перший драматичний твір Марини, який вона написала для дорослих, приблизно шість років тому. Ми одразу взяли п’єсу до роботи. Але весь час щось заважало. То не склалося з акторським складом. То перевага надавалася іншим запланованим прем’єрам. Врешті у березні 2020 року ми нарешті приступили до репетицій, але… почався тримісячний «локдаун». Потім ще один і ще. І, нарешті, у червні 2021-го вдалося втілити задум у життя. Ми жартуємо, що цю виставу ми створювали чи то півтора року, чи то всі п’ять… А насправді репетиції загалом тривали два з половиною місяці.

Мені подобаються тексти Марини Смілянець, бо всі вони про живих знайомих людей. Глядачі впізнають себе або своїх рідних, друзів, а це в театрі найцікавіше. Жанр вистави визначили як авантюрна комедія, але насправді вийшла казка для дорослих. Казка про те, що гроші, звісно, дуже важливі, але найголовніше для щастя, щоб поруч були близькі люди, друзі, які тебе люблять і поважають, аби була улюблена справа, від якої отримував би задоволення не лише ти, а й ті, хто тебе оточує.

Над виставою працювали разом з авторкою. Редагували текст, щось додавали. Марина йшла нам на зустріч, дещо переписувала, приміром, фінал. Думаю, цей процес пішов на користь виставі.

У мене особисто до подібних «курсів», «семінарів» та «майстер-класів» в лапках, про які йде мова у виставі, ставлення іронічне. Ніякі курси не зможуть навчити людину бути щасливою. Часто вони — лише спосіб видурювання грошей у наївних «слухачів». Розумна людина якщо й піде на такі курси, то має розумітиме, що це для неї лише розвага. Дозвілля в веселій компанії, за яке треба платити. Приміром, героїня п’єси Олена так і говорить: «В цьому житті абсолютно все можна назвати абсурдом, але не треба «. Вона заплатила кошти і просто п’ять днів відпочиває на цьому семінарі, спілкується з іншими людьми, усвідомлюючи, що навряд чи стане мільйонеркою. А хтось вірить і витрачає останнє, щоб його навчили як заробляти великі гроші.

Один з найскладніших персонажів вистави Платон — чоловік, що вдягається у жіночий одяг, у нього дивна і цікава життєва історія. Думали як зробити цей образ, аби не вийшло вульгарно, не гротесково-комічно, а дуже інтелігентно, й тонко. Мені здається, що актор Владислав Сведенюк впорався з цим завданням. Образ Платона вийшов смішний, іронічний, але, водночас, деякі глядачі витирають сльози, коли він розповідає про свою бабусю, до якої не може поїхати вже два роки. «А на цей довбаний семінар час знайшовся…»

Для багатьох наших акторів ця вистава стала дебютом. Деякі з них вже певний час співпрацюють з нашим театром, але тут мають перші «повноцінні» ролі, які вони створювали від початку, а не ввійшли в діючу виставу. Для Артура Пісковського (Оскар) це перша велика роль. Так само, як і для виконавиць ролі Ксенії Дарини Степанюк та Дарини Клименко. До нас прийшла актриса Юлія Волюм, яка чудово грає Олену. Також вона виступила і як балетмейстер, створила всі хореографічні номери, пластику.

Данііл Кіно грає хлопця з «нашого району» Сєву. Таких «тіпочків» щодня можна побачити на вулиці, зупинці, у транспорті. Але виявляється, вони теж вміють співчувати, дружити, бути вдячними. Цікава роль у Ірини Шумської та Поліни Кіно, які грають колишню коханку бізнесмена, яка не вміє нічого в житті, крім бути красивою, а тепер прагне стати повноцінною людиною. Актриси підійшли до створення образу «типової» блондинки не трафаретно. Там відчувається глибина характеру, любляче серце, здатність вдосконалюватися. Роль Арсенія — теж типового «підприємця» граємо по черзі я та Олексій Грудій. Наші Арсенії різні, але однаково довірливі і самотні. Як на мене, всі актори прекрасно впоралися зі своїми завданнями. Образи вийшли дуже яскраві, глибокі, впізнаванні.

Сценографією вистави створювала наша художниця Анастасія Кононенко. За довгий час підготовки вистави сценографічне рішення змінювалося кілька разів. З одного боку п’єса доволі побутова, дія відбувається в одному місці — на терасі дитячого табору, де проходять ці курси. З іншого боку ми шукали засоби, як «відірвати її від землі», знайти точну й водночас просту метафору, що допоможе донести до глядачів наші роздуми про вічні людські цінності. Мені здається, що врешті решт, вийшов зручний лаконічний сценічний простір, що точно відображає як місце дії, так і думку автора.

Не з легких було і завдання для хореографа, адже кожен герой має свій невеличкий пластичний номер, що є продовженням його монологу. Крім того герої влаштовують справжнє шоу після відвідин нічного клубу. І цей, за словами однієї з героїнь вистави, «феєричний концерт» мав справити враження на глядача! Музичним рішення займався я, як режисер. Певні ідеї приносили актори і балетмейстер. Вийшла плідна колективна творчість.

Глядач сприйняв виставу дуже тепло. Маємо багацько хороших відгуків. Для нас це надзвичайно важливо. Незалежний театр, який фінансується виключно за рахунок глядачів, не може не прислухатися до їхньої думки, не орієнтуватися на їхні смаки, але водночас і не йти шляхом «загравання», аби повністю «догодити» глядачеві, мати свою позицію, свої пріоритети, як у виборі драматургії, так і у виразних засобах.

— Написала цю п’єсу шість років тому, коли мене хвилювали питання фінансових пірамід і семінарів, які за своїм професіоналізмом і якістю не відповідали тому, що пропонували, — продовжує розмову Марина Смілянець. — Думала, що за ці роки п’єса втратить свою актуальність, але навпаки, вона стала ще актуальнішою. Цих семінарів стало більше, ніж було кілька років тому.

Довго не могли підібрати виконавця на роль головного героя. Але за цей час молоді актори театру «доросли» до того, аби його зіграти. На початковому етапі брала участь у постановці вистави, деякі моменти обговорювала з режисером, намагалися зробити твір ще актуальнішим. Крім головної теми тут розкриваються й цікаві людські історії.

Глядачу вистава сподобалася, а порушені теми виявилися близькими. Спостерігала як люди в залі і плакали, і сміялися. А це значить, що у нас все вийшло. Маю багато творчих планів. У серпні в Києві планують запустити кілька нових проєктів за моїми творами.

До розмови повертається Віталій Кіно:

—  Наприкінці липня і у нас в театрі ще одна прем’єра — «Комедія про ніжне серце» за класичним водевілем Володимира Соллогуба. Але в нашій інтерпретації (яку запропонувала одна з авторок театру — Наталя Уварова), дію перенесено з Петербургу до славетного міста Львова! Наталя зробила чудовий переклад, додавши галицького колориту 30-х років минулого сторіччя — часів «вільного» міста — до радянської окупації Галичини. Вийшло колоритно й цікаво.

Коротко про плани на наступний — вже 24-й сезон. Плануємо велику роботу по оновленню вистав Театру «Сонечко». Хочемо реанімувати деякі казки, вдосконалити матеріальну базу (відновимо костюми і декорації). Частину з цих казок плануємо перекласти українською мовою. А на початок осені запланована ще одна велика прем’єра — драма «Олеся» за п’єсою Марка Кропивницького.

Фото Іллі Бела та Олександра Гайдука.