Пластичний світ кіно Майї Симашкевич

У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відкрито ювілейну ретроспективну виставку «Пластичний кіносвіт Майї Симашкевич», що демонструє найповнішу на сьогодні кіно-графічну колекцію в Україні унікальних архівних матеріалів: ескізи, рукописи, креслення, фото, пов’язані з історією українського кіномистецтва 1929−1941 років, частково з історією творчої діяльності МО «Березіль» Леся Курбаса періоду 1923−1928 років та історією музично-драматичного театру ім. І. Франка у Станіславі.

Пластичний світ кіно Майї Симашкевич

Цим проєктом музей повертає широкому загалу несправедливо призабуте ім’я першої визначної майстрині українського художнього світу кіно Міліци (Майї) Миколаївни Симашкевич (1900−1976).

У межах виставки демонструються фільми модерної художниці-постановниці Маїй Симашкевич, які відкрили світові Україну і вплинули на розвиток світового кінематографа, всесвітньовідомі фільми, створені у співдружності з режисерами-новаторами: кіно-епос «Коліївщина» за Т. Шевченком (1933) і перший звуковий фільм-опера «Наталка Полтавка» І. Котляревського в музичній обробці М. Лисенка (1936) у постановці І. Кавалерідзе, історично-біографічний фільм «Кармелюк» (1931) Ф. Лопатинського (згодом обвинуваченого в націоналізмі і розстріляного у 1937 році, як і актор С. Шагайда — виконавець головної ролі Устима Кармелюка), «Вершники» Ю. Яновського у постановці І. Савченка (1939), перша кольорово-звукова картина, що вийшла на екрани, «Майська ніч» М. Гоголя, зрежисована М. Станковичем (1940), «Кармелюк» Г. Тасина (1938). В останньому мисткиня М. Симашкевич разом зі славетним В. Кричевським створювали на історичному ґрунті візуально-пластичний світ боротьби українського народу в ХІХ столітті, пробуджуючи історичну пам’ять українців в роки сталінського терору; їхні автографи закарбовані на шедевральних ескізах до фільму. Все це та багато іншого можна побачити на виставці.

— Майя Симашкевич володіла абсолютним відчуттям правди й справедливості і з безстрашною звитягою відтворювала на екрані дух українського народу, його історію та традиції народного героїчного епосу. Створений нею пластичний кіносвіт працював на незалежність Української держави і став надбанням нації, — твердить авторка ідеї та кураторка виставки — Галина Процев’ят, завідувачка відділу історії кіно.

Допомагав у художньому оформленні виставки живописець, художник театру і кіно, член НСХУ та НСТДУ Ігор Білецький.

У межах виставкового проєкту Галина Процев’ят запросила на кураторську екскурію, під час якої розповіла про унікальну кінографіку та сценографію Маїй Симашкевич 1920-х-1940-х років. Пропонуємо увазі читачів ще деякі тези, озвучені пані Галиною під час цієї екскурсії:

«Видатна художниця-модерністка Майя Симашкевич зробила вагомий внесок у пластичний український кіносвіт і сценографію. Це перша жінка-художниця «з гніздов’я Курбаса» (І. Драч), ім’я якої з’явилося на театральних та кіно-афішах.

Запланована 5 років тому виставка «Пластичний кіносвіт Майї Симашкевич», сьогодні відкриває цикл заходів напередодні 100-річчя Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, який був заснований у 1923 році з ініціативи Леся Курбаса. Саме цього року Майя Симашкевич, учениця професора В. Меллера, приходить працювати до мистецького об’єднання «Березіль».

Левова частина ескізів, рукописів, фото представлених на виставці, художниця завбачливо передала на зберігання до фондової колекції музею для прийдешніх поколінь. Вона мала єдину авторську виставку в Івано-Франківську 1966 року, частково 1976 році у Львові. А в Києві, де вона сформувалася як мисткиня, її творчість публічно представлено вперше.

Як згадувала сама Майя Миколаївна у своїй автобіографії, відразу після відкриття Української Академії Мистецтв (18.12.1917), вирішила туди вступити, аби «займатися улюбленою справою». Після успішного складання екзаменів її беруть до майстерні Федора Кричевського. Після відкриття театрально-декоративного факультету, вона продовжує працювати і навчатися у майстерні Вадима Меллера, який був носієм модернового експресіонізму. На виставці представлено диплом Мюнхенської образотворчої академії мистецтв (1909−1910) В. Меллера.

В. Меллер був головним художником-поставником у МО «Березіль», куди залучав на практику своїх студентів, про що розповідається у представлених на виставці рукописах М. Симашкевич. При «Березолі» була створена макетна майстерня на чолі з В. Меллером, де М. Симашкевич, В. Шкляєв та інші окрім створення декорацій до всіх постановок В. Меллера, отримували індивідуальні художні завдання, зокрема, створення ескізів костюмів, афіші. На виставці представлені тогочасні роботи Маїй Симашкевич,

У 1926 році «Березіль» переїздить до Харкова, перетвореного на столицю Радянської України. Тут М. Симашкевич продовжує розпочату в Києві співпрацю з режисером-новатором Ф. Лопатинським. 1928 року вони здійснюють постановку історичного фільму «Сави Чалого» за Іваном Карпенком-Карим. Представлені на виставці два ескізи до «Сави Чалого» виконані в модерно-експресивній манері, стилістично близькі до ескізів знятої пізніше «Коліївщини» (1933) І. Кавалерідзе.

За спогадами Майї Миколаївни, після прем’єри «Сави Чалого», вони їдуть працювати на Одеську кінофабрику. За Ф. Лопатинським: «творити українське кіно». Тут зняли дві стрічки. Фільм «Суддя Рейтанеску» (1929), в основу лібрето фільму покладено деякі біографічні епізоди з життя режисера Ф. Лопатинського, та історико-біографічну картину «Кармелюк» (1931) з С. Шагайдою у ролі Устима Кармелюка та З. Пігулович у ролі Олени. (На жаль матеріали про створення цих стрічок у музеї не збереглися, але на виставці доступний перегляд фільму про героя Устима Кармелюка).

У 1932 році Іван Кавалерідзе запрошує Майю Симашкевич для створення історичної кіноепопеї «Коліївщина». Разом з режисером і оператором М. Топчієм вона створює неймовірний пластичний світ Шевченкових «Гайдамаків». Картина вражає новими формами виразності й екранної образності. У страшні часи Голодомору митці допомагали своєму народові зберегти історичну пам’ять.

Новаторська картина демонструвалася і за кордоном, про що розповідає представлений англомовний буклет до фільму. Тільки чотири ескізи створених під час роботи над фільмом художницею-постановницею Майєю Симашкевич збереглися до нашого часу і представлені на виставці.

Після виходу на екран «Коліївщини» Іван Кавалерідзе залучає художницю до постановки першої звукової кіно-опери «Наталка Полтавка» (1936) І. Котляревського. Цей фільм з’явився на екранах у розпал сталінського терору і української денаціоналізації.

У 1938 році режисер Георгій Тасин знімає фільм «Кармелюк» за В. Суходольським. Він відверто використовує деякі режисерські рішення Ф. Лопатинського із забороненого «Кармелюка» (1931). Фільм оформлювали художниця-постановниця Майя Симашкевич разом з художником-консультантом стрічки Василем Кричевським. Дуже цінними для історії українського кіно є збережені і передані МТМК України ескізи костюмів до фільму «Кармелюк» створені Майєю Симашкевич і завізовані автографом славетного Василя Кричевського. Вони досить точно відповідають історичній епосі. По суті художники працювали не лише над створенням костюмів, а й над створенням образів історичної картини.

1940 року М. Симашкевич запрошують оформити фільм «Багата наречена» у постановці І. Пир’єва. Незважаючи на те, що фільм вже знімався російською мовою, художниця одягла акторів в українські вишиті сорочки. У фондовій колекції музею не виявлено жодних ескізів М. Симашкевич до цього фільму.

Того ж року вона бере участь у створенні першої кольорово-звукової картини, яка вийшла на екрани — «Майська ніч» за М. Гоголем, зрежисовану М. Станковичем (1940). (Збереглися раритетні 4 ескізи до цього фільму). Паралельно йшла спільна творча робота ще з одним режисером-новатором Ігорем Савченком над створенням фільму «Вершники» (1939) за Ю. Яновським. Фото робочого моменту і два збережені ескізи експонуються.

У 1940 році М. Симашкевич разом з режисером І. Ігнатовичем розпочали роботу над створенням художньої картини «Борислав сміється» за І. Франком. Зйомки фільму перервала Друга світова війна. Єдиний збережений кадр фільму представлений на виставці. Вцілілі тогочасні ескізи і деякі відновлені художницею у 1950-х роках, вперше представлено аудиторії.

Досконалі графічні роботи Майї Симашкевич, виконані в акварельній техніці, — це ключ до кінообразів втраченої картини.

У 1945 році Майю Симашкевич призначають головною художницею новоствореного музично-драматичного театру ім. І. Франка у Станіславі (нині Івано-Франківськ), де вона ставить «Назара Стодолю» Т. Шевченка. Ескізи декорацій і костюмів до вистави також можна побачити на виставці.

З 1946-го художниця працює тільки в театрі. Вочевидь, мріяла повернутися до роботи в історичному кіно. Свідчення цьому — численні ескізи до різних історичних епох, деякі представлені на виставці. До того ж, вона керувала образотворчою студією, при якій організувала театр тіней для дітей.

Міліца (Майя) Миколаївна Симашкевич не одержала жодних державних відзнак, але увійшла в історію українського мистецтва театру і кіно і здобула всесвітню славу.

Попереду робота над каталогом виставки «Пластичний кіносвіт Майї Симашкевич» і велика дослідницька робота по вивченню обставин, різних чинників, які так чи інакше, вплинули на творчість і долю незаслужено забутої першої художниці-модерністки театру і кіно України".

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».