Вікно у творчість Валентини Давиденко

Втілити цей проєкт у життя запропонувала директор Централізованої бібліотечної системи Дарницького району, заслужений працівник культури Оксана Головата, з якою пані Валентину познайомив свого часу письменник Микола Сом, під час відкриття її виставки в галереї «Печерська».

Відкриваючи нову виставку Оксана Головата зазначила, що всі бажаючі мають можливість не лише оглянути експозицію, але й особисто поспілкуватися з авторкою, дізнатися з перших уст, як вона створює свої роботи. Подякувала пані Валентині, що та погодилися провести свою виставку у стінах бібліотеки. У найближчих планах організація цілої низки екскурсій, які познайомлять читачів бібліотеки з новою експозицією.

— Дуже рада, що моя нова виставка відбувається саме у галереї бібліотеки. Для мене бібліотекарі близькі, як і вчителі, — зізналася Валентина Давиденко. — Адже мої батьки були педагогами. У чотири роки я вже читала і бібліотека стала там середовищем, в якому змалку знаходила розуміння.

Сьогодні світ як ніколи близько стоїть перед гуманітарною катастрофою. Він стає більш динамічним, технізованим, але, водночас, і більш прагматичним і жорстоким. Залишаються поза увагою багато гуманітарних проблем, пов’язаних із людськими переживаннями і почуттями. На цих проблемах фокусували увагу ще античні філософи. Вони знали, настільки важливе значення духовного сегменту для здоров’я соціуму в цілому.

Попри все література і мистецтво однак живуть, розвиваються. Плоди українського мистецтва рясні і багаті. Але ставлення до них молодшого покоління вже зовсім інакше. Нині виробляються нові типи поетичного і художнього мовлення. Тому підходи до роботи з молоддю мають бути також особливими…

Те, що сьогодні роблять бібліотекарі, зокрема бібліотеки імені Миколи Руденка, це справжнє подвижництво. Своїми гуманітарними проєктами, як донорськими краплями, вони живлять суспільну кров. Поезія для людей необхідна так само, як ноти для музикантів. А багатоплановість та багатоманітність тих виставок, які експонуються у цій бібліотеці, формують художній смак.

У живописі я залишаюся імпресіоністською, так само як і в поезії. Півтора місяці тому відбулася моя виставка в Національному музеї літератури України. Там я представила лише художні полотна. А сьогодні презентую більше робіт, серед яких також графіка олівцем та акварелі.

Назвала нову виставку «Вікно». Це вікно батьківської хати, вікно мого бачення світу, а, можливо, це і вікно в інші світи. Тут ви побачите враження від тих місць, де я побувала, тих тем, якими я зацікавилася. Наприклад — етруски в Італії, антика в Греції. Сподіваюся, що кожен знайте у моїх роботах щось близьке саме йому.

Тримаю в руках нову книжку своєї близької подруги Уляни Глібчук «Дівчатка». Уляна журналістка і прозаїк, це вже друга її книжка. До створення видання я долучилися як художниця. Оформила обкладинку, також розділи книги своєю графікою.

За останні кілька років я переклала великий масив італійської поезії від ХІІ століття до нашого часу. Це майже 70 авторів, які ніколи не перекладалися українською мовою. Серед них такі імена, як Лоренцо Медичі. Він був не лише державником, але й надзвичайно цікавим поетом. Насправді ці поети говорили такою поетичною мовою, як і ми сьогодні — талановиті образи, яскраві метафори. Лоренцо Медичі, як політичний діяч, державник дуже дбав про культуру та мистецтво, був меценатом художників та поетів. І напевно робив це не тому, що йому хотілося слави (мав її й так доста). Він знав засадничі закони суспільного буття: художники і письменники повинні мати особливий статус у суспільстві, аби розвивати духовність, бездуховне суспільство потенційно стає залежним, рабським…

Валентина Давиденко подарували бібліотеці свою книжку «Нічна вежа», яка вже витримала два видання і прочитала поезії з цієї збірки.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».