Село Марії Перевальської

У Муніципальній галереї мистецтв Деснянського району столиці відкрили виставку живописних робіт Марії Перевальської «Наше село», на якій представлені роботи мисткиі, створені в останні роки.

Село Марії Перевальської

Народилася Марія у старовинному селі Пикові, шо на Вінниччині. З раннього дитинства захопилася малюванням, проте здобути мистецьку освіту не склалося. Після закінчення Київського університету імені Тараса Шевченка викладала українську мову та літературу в Республіканській художній школі імені Шевченка, працювала на кафедрах української мови та культурології Національного університету біоресурсів та природокористування України. Її чоловік Василь Євдокимович та діти Євдоким і Мирослава — професійні художники. З виходом на пенсію знову повернулася до цього виду мистецтва і Марія, систематично рисує графітним олівцем на папері та малює акриловими фарбами на покритій ґрунтом полотняній, картонній чи фанерній основі.

Темами й сюжетами її рисунків та картин стали, переважно, знані з дитинства будні і свята сільських трудових людей, — творців хліба і пісні. Рідні люди і природа малої батьківщини назавжди закарбувалися у вразливій дитячій душі скромної авторки картин-споминів. Природне відчуття гармонії кольорових поєднань та здатність малювати з пам’яті і за уявою, аби образно передати життя подільського села середини ХХ століття, роблять малювання Марії Перевальської цікавим явищем українського наївного малярства.

Її роботи експонувалися у Музеї книги та друкарства України, Черкаському художньому музеї, Банкнотно-монетному дворі НБУ, Національній бібліотеці імені Ярослава Мудрого, Національному музеї літератури України, Центрі народної культури в Обухові, а також на всеукраїнських художній виставках в Національній спілці художників України та Національній спілці майстрів народного мистетцва України. З ініціативи Петра Перебийніса 16 картин мисткині про сільське життя були вперше оприлюднені в унікальній книжці етюдів з пам’яті Івана Драча «Золотий цап», виданій Володимиром Шовкошитним у 2018 році.

— Готуючи експозицію спілкувався з кожною картиною, дивився у вічі зображених на них людей, — зізнався відкриваючи виставу арт-менеджер галереї Олег Смаль. — В усіх роботах відчувається мистецтво, дух, атмосфера. Якби ці картини були зроблені академічно, монументально, з дотриманням усіх правил, вони б не мали тієї атмосфери. Полотна пані Марії — це наче спогад про існуючий і вже неіснуючий світ.

— Наша галерея представляє у своїх стінах творчість відомих художників, даючи їм можливість показати свої нові роботи, — зазначив народний художник України, лавреат Шевченківської премії Валерій Франчук. — Водночас відкриваємо тих диво-митців, творчій доробок яких з тих чи інших причин проходив повз увагу мистецької спільноти. Одна з таких художниць — Марія Перевальська. У своїх роботах вона змалювала великий український світ, який дає право на вічність української нації. Ці картини заслуговують на те, щоб бути представленими в колекції Національного музею українського декоративного мистецтва, інших національних музеях. Сподіваюся, що у нашій галереї ще неодноразово представлятимемо творчість родини Перевальських. А держава нарешті почне приділяти належну увагу культурі. Адже лише піднявши на високий рівень нашу національну культуру зможемо відродити українську економіку.

— Марія Перевальська — талановита художниця, — переконаний член НСХУ та НСПУ Михайло Горловий. — Завдяки її роботам ми переносимося у середину минулого століття. Вона зуміла чудово відтворити народні звичаї і традиції. Відчувається, що в її душі завжди жила мисткиня. Її роботи, на моє переконання, безцінні, вони житимуть віками. Такій майстрині можуть позаздрити навіть професійні художники.

— Радий, що роботи моєї дружини так природно вписали в інтер’єр цієї галереї, — розповів народний художник України Василь Перевальський. — Марія почала малювати ще у дитинстві. Повернулася до творчості лише у зрілому віці, після того, як стався інсульт. Коли наш син, який зараз живе в Іспанії, побачив по скайпу її малюнки, зроблені олівцем, то порадив малювати і фарбами. Обрали акрил. Починала з маленьких малюнків, а зараз вже працює над великими полотнами. На її прикладі переконався, що кращої терапії ніж образотворче мистецтво не може бути. Мистецтво відволікає людину від проблем і вона починає жити повноцінним життям. Велика подяка одній з найкращих галерей міста Києва, що тут звернули увагу на творчість нашої родини.

— Майже всі мої роботи про село, — зізналася Марія Перевальська. — Я сільська дитина, дуже люблю село. Низко вклоняюся людям, які там живуть. Це люди, які зберегли мову, звичаї, традиції. Попри всі проблеми й труднощі вони й сьогодні працюють від зорі до зорі.

З дитинства пам’ятаю патріархальне село. Думаю, що таким воно було і в ХІХ столітті, а почало змінюватися лише у 70−80-х роках. Пам’ятаю, як ще їздили волами. Зринають у пам’яті багатотисячні ярмарки, на яких можна було купити практично все. Люди їхали на роботу з піснею, поверталися з нею з поля. Ввечері по всіх куточка села лунала українська народна пісня. Грала гармошка, баян.

А як люди відзначили родини, хрестини, весілля, проводжали в останню путь. Шкода, що сьогодні село вимирає, зникає. Але для мене воно залишається дорогим, бо пов’язане з дитинством, юністю.

Люди кажуть, раз малюю, то треба, що це бачили інші. Тому проводжу свої персональні виставки. Лише закінчую одну роботу, відразу беруся за іншу. Маю багато творчих планів. Дай Боже сили і здоров’я втілити їх у життя. Крім живопису пробувала себе у гравюрі, знаю техніку офорту.