Новий погляд на Моцарта і Сальєрі

Київський національний академічний театр оперети продовжує позиціонувати себе як театр широкого профілю, шукає нові форми роботи з глядачем. Ще одним творчим експериментом стала драматична опера «Амадеус», що днями поповнила репертуар театру (Музика Вольфгана Амадея Моцарта, лібрето Пітера Шеффера, переклад з англійської Олександра Степанова).

Новий погляд на Моцарта і Сальєрі

Сюжет побудовано навколо Антоніо Сальєрі — віденського композитора, який на той час вже був відомим, успішним та щасливим. Але все змінюється, коли у місто приїздить молодий хуліган Вольфган Амадей Моцарт. Сальєрі, який колись дав Богові обітницю, розуміє, що ніколи не зможе написати таку геніальну музику, яке праведне життя він би не вів. І попри особисте захоплення творіннями Моцарта, придворний композитор намагається усіма можливими способами принизити Амадея і знищити його. Втім навіть хворий і покинутий усіма, Моцарт пише геніальну музику, і Сальєрі розуміє, що програв, і в нього лишається єдиний шанс на славу після смерті — змусити всіх повірити, що це він убив Моцарта.

—  «Амадеус» — інноваційний творчий продукт, який залучатиме до театру молоду авдиторію та познайомить глядачів зі світовою культурною спадщиною геніального композитора, — зазначив Генеральний директор-художній керівник театру Богдан Струтинський. — В основі вистави — розповідь про життя, творчість та багатогранність таланту легендарного Амадея Моцарта. Постановка торкається вічних істин: життя митця можна зробити нестерпним, знищити його фізично, забути його могилу, але він все одно буде жити у своїх творах.

Театр не може замикатися в якихось рамках. Звісно ж — нас найбільше цікавить музичний напрямок — оперета, мюзикл, опера. Але, як відомо, класичних оперет не так багато. А що стосується мюзиклів, то тут виникає питання отримання ліцензії, а це дороге задоволення. Отож, шукаємо нові форми. Так виникла ця постановка. У нас є музика на будь-який смак, також режисери можуть реалізувати себе у драматичних постановках. Для цього у нас є кілька малих сценічних майданчиків. (Також Богдан Дмитрович розповів про співпрацю з Київським національним університетом культури і мистецтв, студенти якого зробили афіші до цієї вистави, що були видані окремим буклетом).

— Співпраця з Національною оперетою України розпочалася з постановки рок-опери «Біла ворона» три роки тому, — пригадав режисер-постановник Максим Голенко. — Потім я запропонував Богдану Струтинському декілька вистав з мого «режисерського портфеля», в якому роками зберігаються ідеї та думки, і завдяки чому я завжди готовий до пропозицій щодо нових постановок. Вистава «Амадеус» — драматична. Але в музичному театрі її можна посилити та оновити, збагативши живою музикою — фрагментами з різних опер Моцарта, вокалом і хоровим співом. Нам здалося, що ці можливості збагатять постановку, зробивши її такою, якою вона до нас ще ніде не ставилася.

Одна з основних ліній, яка проходить через усю виставу — про «систему», яка ламає долі, перемелює кістки, знищує таланти та особистості. На роль Сальєрі ми запросили актора Київського національного академічного Молодого театру Марка Дробота, на якому тримається колосальний сенсовий пласт вистави, а ось Дмитро Вічарюк — соліст Національної оперети України, здається, був народжений для ролі Моцарта — самобутній, із дивною авторською пластикою та своєрідною ритмікою. Вважаю дуже вдалим для вистави стало те, що запрошення прийняв художник-постановник Володимир Карашевський, з яким мені пощастило зробити кілька вдалих проєктів.

Чому саме Театр оперети? Тут нам вдалося поєднати оперну і драматичну частини. В жодному драматичному театрі на такому високому професійному рівні це б не вийшло. Думаю ми змогли пов’язати залу та сцену, вийшло красиво і цікаво.

— Моцарт — космічний, імпульсивний, дитиноподібний, з відкритим розумінням реальності чи не реальності, чесний, наївний, — стверджує соліст Національної оперети України Дмитро Вівчарюк. — Всі неприємні життєві ситуації, в які він потрапляв ставалися від того, що Моцарт не мав чорних, злих замислів, був дуже щирим, легким, «пурхав» наче метелик. Маестро постає перед нами різним: розчарованим, але тут-таки, піднесеним, сяючим, замріяним і настільки неуважним, наче не з цієї планети. Його ніколи не цікавило, що подумають про нього оточуючі. У дечому він дійсно виглядав дурником. Та, зрештою, геніїв і дурників часто плутають. Мені дуже шкода Моцарта: він створював Божественну музику, а його постійно використовували інші задля власної вигоди. Геніальний композитор зовсім не розумів, як нахабно його обдурювали деякі пройдисвіти.

Аура Моцарта зачаровувала людей, як тільки він виходив на сцену. Всі завмирали в очікуванні чогось незбагненного, неземного. Генієм треба народитися, бо стати ним не можливо. У генія немає меж! Звісно, що були ті, хто дуже заздрив шаленій популярності Моцарта. І це при тому, що заздрісники були заможними, впливовими і дуже респектабельними, а сам Моцарт ніколи не замислювався над статками і помер у злиднях…

Художниця з костюмів Ольга Левченко розповіла, що у виставі зробили стилізацію історичних костюмів часів Моцарта і залишили силуети з елементами бароко. Кожна сюжетна лінія довершена своїм кольором. У Моцарта це білий колір, символ Божого дару. У Сальєрі — чорний, що уособлює заздрість, морок. Колір бронзи показує двір віденського імператора Йосифа ІІ. А його придворна свита — це воскові фігури, що символізують лицемірство та інертність. Окреме кольорове забарвлення і в кожної з представлених опер композитора.

Диригент-постановник Сергій Голубничий зазначив, що у виставі дотримувалися п’єси Шеффера, в якій чітко сказано, які партитури мають звучати, які фрагменти з опер. В основу п’єси лягли чотири опери Моцарта «Викрадення з Сералю», «Весілля Фігаро», «Дон Жуан» та «Чарівна флейта». Використано його фортепіанні концерти та іншу музику композитора.

Хормейстер-постановник Максим Ковальчук зізнався, що це був новий досвід роботи для хору театру. Адже в репертуарі переважно класична оперета та мюзикли. А віденська музика Моцарта не могла не надихнути.

За словами балетмейстера-постановника, заслуженого артиста України Максима Булгакова, пластика у виставі підкреслює характери персонажів. І, насамперед, характер самого Моцарта, який був для всіх дуже дивним та ексцентричним.

А сценограф Володимир Карашевський згадав, що ставив виставу про Моцарта і Сальєрі разом Валерієм Пацуновим відразу після аварії на Чорнобильській АЕС. Було це у Київському костьолі. На сцені горіла справжня свічка, а на столах стояли канделябри з електричними свічками. Так само і в новій виставі все починається з «живої» свічки і завершується нею. Тут поєднали «золотий» глядацький зал і чорну театральну сцену. На сцені має бути 700 свічок, багато свічок і в залі.

У публікації використано матеріали з видання Національної оперети України. Фото надані прес-службою театру.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».