Про гроші і про кохання

— Ідея поставити цю виставу належить директору-художньому керівникові нашого театру Ільїні Генсіцькій, — розповідає режисерка-постановниця Тетяна Авраменко. — Спершу не знала, як втілити її в стінах театру українського фольклору. Врешті вирішила поєднати два твори — оперету Ярослава Барнича «Гуцулка Ксеня» та роман Петра Шекерика-Доникова «Дідо Иванчік». Уривки з роману допомогли передати гуцульський колорит. Репетиції тривали приблизно півтора місяці. Більше часу потрібно було для органічного поєднання оригінального музичного і фольклорного матеріалу.

Особисто мене в «Гуцулці Ксені» зацікавила загадка, яка, напевне, стоятиме перед будь-яким режисером, який розбиратиме цей матеріал. Це історія про гроші, спадок. Двох молодих людей Ксеню і Яро ніби поставили на торг. То як у такій історії могло виникнути справжнє кохання? Напевне тут не обійшлося без карпатської магії, неповторного карпатського духу.

Під час роботи над виставою чимало часу пішло на вокал, на пластичні номери. Багато сил було покладено оркестром, проводили з ним окремі репетиції, під час яких намагалися поєднати різну музику, гуцульську та американську культури. Ми багато слухали, багато імпровізували, кожну репетицію записували на відео. Щось залишалося, а щось змінювалося. Довго знаходилися в імпровізаційному стані, опрацювали багато матеріалу, з якого вибрали найкраще.

Працюємо в умовах пандемії, отож хвилювалися, щоб усі були здоровими, дійшли до фінішу. Адже у виставі задіяна майже вся трупа театру. Карантин накладав певні обмеження, але ми навчилися працювати в такому режимі і рухалися вперед.

Ролі головних героїв у виставі виконують Андрій Непийвода та Василиса Соколенко. Працювала з ними вперше. Намагалися поєднувати в їхніх роботах пластику і створення драматичних образів. А в Андрія до цього додався ще й вокал. Актори всьому дуже швидко навчалися. Крім основних репетицій вони зустрічалися окремо, намагалися вдосконалювати свою майстерність. В іншому складі роль Ксені виконує Ірина Гайворонська, з якої ми маємо спільний досвід роботи у виставах «Веселощі Кухмістерки» та «Грішниця».

Публіка особливо запам’ятовує роль Павлінці, яку виконує Анна Мудра. Роль складна і легка водночас. Актрисі не потрібно було брати участь у спільних репетиціях, але довелося значну увагу приділити вивченню гуцульського діалекту. Вона багато готувалося, довго вчила свій текст. А глядач побачив на сцені гуцульський характер і гуцульський колорит. У цьому образі поєдналися і комічність, і трагізм. Як відомо, стосунки чоловіка і дружини ніколи не бувають ідеальними. Є злети і падіння. І тут постає гуцульсько-італійська сімейка, де сварки поєднувалися з палким коханням. І попри те, що доля розлучила її з чоловіком досить рано, спогади назавжди залишилися з ним.

Тепер її колишній чоловік Іван Синиця (Олексій Черняк) — директор готелю. А його партнер по сцені — заслужений артист України Анатолій Пахомов, який грає майже в усіх постановках театру.

У ролі американки Гелен, які слідкувала за всіма, Лілія Мілевська. А роль спочатку самотнього і покинутого, а потім розквітлого і щасливого чоловіка — Олександр Бригінець. Роль Мері виконує Вікторія Толкачова, Семена зіграв Володимир Синельников. Цей актор нещодавно прийшов до театру. Паралельно з репетиціями нової вистави його вводили на роль Івана у «Тінях забутих предків». Завдання було непросте. Гадаю, що він з ним успішно впорався.

Також це перша прем’єра для ще одного нашого нового актора — Богдана Чорного. Він виконує роль студента, який грає на гармошці. Це герой, який може співати автентичні пісні, а також заробляти на весіллях, поминках та інших подіях, де потрібні музики.

Образи німф, які працюють у кафе, але мріють про велику сцену, про кабаре у Нью-Йорку створюють Марина Корогода, Наталка Кучер, Людмила Болтівець та Катерина Березницька. Епатажну роль ведмедя зіграв Віктор Піскун. Роль невелика, але на довго запам’ятовується. А стару гуцулку, яка приходить на всі свята, грає одна з творців театру «Берегиня», заслужена артистка України Надія Буравська.

Довго шукали сценографічне рішення з художницею Світланою Заікіною. Наша історія відбувається у горах. На сцені підйомники, по яким можна швидко піднятися вгору і так само швидко спуститися вниз. А в кінці вистави ці металеві, чужорідні споруди перетворюються на квітучі весільні дерева.

Костюми обрали символічні. Об’єднуючим елементом є гуцульський пояс, який вирішили додати в елементи кожного костюму. Але в цілому не хотіли прив’язуватися до якогось конкретного часу, адже така історія могла відбутися як сьогодні, так і дуже давно. Тому пішли у костюмах більш абстрактним шляхом, тим паче сучасний глядач прагне до такої символіки.

Частина пісень увійшла з оперети Ярослава Барнича. Також взяли гуцульський музичний матеріал. Об’єднуючими стали емігрантські пісні. А у фіналі вирішили дотриматися вокальної частини близької до весільного фольклору.

Пластикою займалася Світлана Дядюн. У театрі це вже її друга робота. До цього Світлана працювала над постановкою «Весілля в Авлабарі». Ми дуже швидко знайшли спільну мову. Їй довелося працювати не лише з артистами балету, але й з вокалістами. Вона мислить креативно. Їй вдалося швидко все зробити і на високому професійному рівні.

Також це наша перша прем’єрна вистава з хормейстером Іриною Баньківською, яка до цього займалася тими виставами, що вже представлені в репертуару театру. Спершу вона працювала з кожним актором індивідуально — онлайн. А останні два тижні вже працювали над вокалом всі разом.

Зізнаюся, мені було непросто. Коли тільки вийшла з декретної відпустки, то спершу приїздила на репетиції зі своєю дев’ятимісячною дитиною. А коли епідеміологічна ситуація погіршилася, ми з родиною розписали графік, хто коли залишатиметься з Софійкою. Для економії часу доводилося добиратися на роботу на таксі. Так само до хвилин розписували тривалість репетицій.

Думаю, що вистава буде рости, наповнюватися. Я ж як режисер не зможу її покинути, доки вона житиме. Поки була у декретній відпустці склала великий список того, що хотіла б ще поставити. Сподіваюсь, що щось із задуманого зможу втілити на сцені вже у цьому театральному сезоні.

Фото Андрія МІНТЕНКА