Для дітлахів та підлітків

У Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса відбулася презентація книги п’єс «Дощ в акваріумах площ». У рамках цієї презентації на глядачів чекала зустріч з авторами, упорядником, режисерами та критиками, знайомство з новинками драматургії, цікава дискусія про новітню драму для молодших поколінь, можливість отримати книгу з автографами.

Для дітлахів та підлітків

Нова книга продовжує серію драматургічних видань Центру Курбаса. Збірка презентує п’ять п’єс для дітей та юнацтва. Це тексти відомих сучасних українських авторів, лавреатів і призерів численних літературних конкурсів та театральних фестивалів. П’єси різні за стилістикою і жанрами — від фантастичної казки до майже документальної драми. Книжка продовжує і розширює напрям, започаткований проєктом «Драмовичок» — антологією п’єс для дітей та підлітків.

Для зручності тексти розташовані у порядку зростання публіки — від творів для найменших до молодіжної авдиторії. Збірка «Дощ в акваріумах площ» орієнтована на широке коло читачів і глядачів — від фахових театрів до аматорських і дитячих студій, від викладачів філологічних факультетів і вчителів до маленьких читачів та їхніх батьків. Книжку підготував до друку відділ драматургічних проєктів НЦТМ імені Леся Курбаса. Збірка побачила світ у видавництві «Світ знань».

— Ця книжка входить до потужної серії сучасної української драматургії, — розповіла упорядниця Надія Мірошниченко. — Під час роботи над книгами ми зрозуміли, що саме антології за певними напрямами, або темами чи жанрами користуються найбільшим попитом. З усіх антологій найдовше працювали над збіркою «Драмовичок», найскладніше було її й видати. Однак ця книга користується чи не найбільшою популярністю серед усіх наших видань. Вирішили продовжити цю тему новим проєктом — книгою п’єс для підлітків і молодіжної авдиторії з попередньою назвою «Покоління Z». По дорозі між цими двома книжками виникла можливість зробити невелику збірку. Якщо зазвичай до наших видань входить по 10−20 п’єс, то тут тільки п’ять творів, пов’язаних з дитячою та юнацькою авдиторією. Вирішили брати досвідчених авторів, чиї тексти вже реалізовані в Україні та за кордоном, мають відзнаки. Дві з представлених п’єс — переможниці «Коронації слова».

Всі ці п’єси об’єднує одна річ — це страх. Як відомо, страх — це найбільший засіб маніпуляції. І тільки через подолання страху можна вижити і зберегти свої цінності, лишитися собою. Саме це об’єднує представлені твори. Думаю, така тема особливо актуальна у наш час численних загроз. Разом з цим тексти вийшли напрочуд добрі і світлі. Представлені п’єси ще не ставилися на фахових сценах, були тільки читки деяких з них. Тому сподіваюсь, що ця збірка додасть новизни, «свіжості дощу» для репертуарів наших театрів і, можливо, стане книжкою для сімейного читання.

А ось що розповіли інші учасники презентації.

Мар’яна Шаповал, доктор філологічних наук:

«Дитина — найщиріший читач і найщиріший глядач. Вона приходить у театр і допомагає акторам і режисерам. Саме дитяча книжка сьогодні користується найбільшим попитом, а вистави для дітей зазвичай відбуваються при аншлагах».

Анна Багряна, авторка п’єси «Читотинь»:

«Книжка розрахована на різні вікові категорії, можливо навіть на різні настрої. Моя п’єса написана для найменших. Це інсценізація однойменної повісті, яку я написала, ще до того як стала мамою. До певної міри вона автобіографічна. Читотинь — вигадане мною у дитинстві слово, що асоціювалося з темінню, ніччю. Сподіваюсь, що п’єса допоможе дітям подолати страх темряви».

Олександр Вітер (п'єса «Не дуже солодка казка»):

«Маємо вже третє покоління дітей, відлучених від театру. Для яких не творилися дитячий театр і дитяча література. За окремими винятками весь цей час їх продовжували «годувати» радянськими штампами — «колобками» та «червоними шапочками», не пропонуючи нової стратегії, української і сучасної. І загалом, театри часто сприймають роботу з дітьми як щось не дуже важливе.

Сьогодні вихід антології для дітей на порядок важливіший, ніж дорослої драматургії. Драматургія для дітей — це та основа, без якої не буде української культури і українського театру зокрема. Сподіваюсь, що ці п’єси будуть іти у театрах. І українська сім’я зможе піти на виставу, написану українськими драматургом, українською мовою і про Україну. Адже про які б фантастичні світи ми не писали, насправді пишемо про Україну".

Олег Миколайчук-Низовець (п'єса «Нетудидитина, або Це стається раптово»):

«П'єса написана у 2013 році напередодні всім відомих подій. Вона напівдокументальна. А сама героїня, лідер волонтерської української організації у Донецьку, яку переслідує мафія, має прототип у реальній особі. Свого часу я працював в аналітичному відділі одного з телевізійних каналів. Зателефонувала дівчина-інвалід, ми розговорилися, зав’язалася дружба, так виник образ для п’єси… А ті речі, які я вигадав, на жаль потім стали реальністю. Маю на увазі падіння літака та те, що сьогодні відбувається на Донбасі».

Неда Неждана (п'єса «Не така як треба, або Дощ в акваріумах площ»):

«Раніше писала п’єси для дорослих чи дітей, але ніколи не писала текстів для підлітків. Моєму молодшому сину 14 років. Я зіткнулася з тим, що дитячі вистави йому дивитися вже не цікаво, а дорослі — ще. Це стало однією з мотивацій до написання твору. А друга — потреба у драмі для підлітків „без наркоманії і самогубств“, про яку говорили режисери і керівники молодіжних театрів-студій. Ця п’єса про дівчинку-переселенку, яка втратила не просто дім, а цілий світ, і якій дуже складно адаптуватися в новому. Проте фінал у цій п’єсі світлий. Я сподіваюсь, що вона знайде своє місце в репертуарі для підлітків».

Надія Симчич (п'єса «Казка тропічного лісу, або мальва»):

«Спершу написала повість, потім переробила її на п’єсу. Це було майже 25 років тому. Після цього час від часу її перечитую і щось змінюю — так п’єса росла разом зі мною. Але залишилася та сама головна ідея, що й спочатку — любов до рідної землі. Тільки під рідним небом ти лишаєшся собою».

Ольга Новікова, авторка дизайну обкладинки:

«Всі п’єси дуже цікаві, надихали мене на різні ідеї. Найбільше надихнула сама назва. Думаю, що ці п’єси можна використати і в анімації».

Олена Бондарева, дослідниця драми:

«Коли ходила з дитиною на вистави до лялькового театру, то розчаровувалася. Там досі ставляють вистави про Машу та Ведмедя, Діда Мороза і Снігуроньку. Можуть бути і хороші старі тексти, але сучасні діти вже багато чого не сприймають навіть із творів Всеволода Нестайка. Нам потрібні п’єси сучасних авторів, написані сучасною мовою».

Поставити «Читотинь» Анни Багряної вже пообіцяв присутній на презентації Володимир Петранюк в очолюваному ним Театрі української традиції «Дзеркало».

Фото Костянтина Стрільця