Як перемогти примар?

Під завісу театрального сезону у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» відбулася прем’єра вистави «Примари» за Генріком Ібсеном. Автор сценічної версії і режисер-постановник Поліна Медведева.

Потрібно було мати неабияку сміливість, аби взятися за таку постановку, за твором цього драматурга. Як відомо Ібсен був переконаний, що «не дріб’язкове копіювання сцен побуту» робить письменника національним, а «той особливий тон», що несеться «назустріч нам із рідних гір, із рідних долин… але, насамперед — із глибин нашої душі». Ще у 1857 році митець визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом із автором і героями, перетворивши його на «співавтора драматурга». У драмі не повинні боротися ідеї, бо цього не буває в дійсності, треба показувати «зіткнення людей, життєві конфлікти, в яких, як у коконах, глибоко приховані ідеї, що борються, гинуть або перемагають».

«Примари» належать до групи п’єс письменника, в якій особливо чітко визначена соціальна проблематика. Це «Стовпи суспільства», «Ляльковий дім» (1979), «Хвороблива уява» (1880), «Ворог народу» (1882), «Маразм старого чоловіка» (1883). П’єса «Привиди» була написана 1881-го і вперше поставлена 1882 року.

У «Примарах» Г. Ібсен порушує тему шлюбів. З одного боку — шлюби порядні, визнані суспільством, законні, а з другого — громадські, так зване «життя на віру». Молодий персонаж Освальд намагається довести, що останні в більшості випадків кращі від побудованих на прихованих гріхах.

Г. Ібсен показав подружнє життя як «замасковану прірву». З одного боку узвичаєний порядок, а з другого — шлюби між родичами, шлюби без кохання.

Вважаючи підкорення моралі найбільшою перемогою над собою, людина робить найбільший злочин, насамперед, проти самої себе. Вона потрапляє в пастку примар (інстинктів, спадковості, прихованих бажань, закостенілих догм моралі).

Тільки винесення примар на світло може врятувати людину. Тому в драмі Г. Ібсена після дощу, який став символом викритих таємниць, з’являється сонце.

Переклад вистави українською мовою здійснив молодий український критик, літературознавець і перекладач Дмитро Дроздовський.

«Примари» за Г. Ібсеном — це інтелектуальна вистава. Поліна Медведева як режисер виявила творчу сміливість, запропонувавши поставити цю п’єсу на сцені «Сузір'я».

«Примари» — це історія про те, як моторошні кістяки можуть бути сховані у шафах, на перший погляд вельми благопристойних та «порядних» людей, які мають суспільну повагу й визнання. Це освічені люди, інтелектуали, митці, представники інтелігенції. Проте в «приватних» архівах найшляхетніших виявляються сюжети про тваринну жорстокість, зради, численні перверзії та божевілля", — розповів в одному з інтерв’ю пан Дмитро Завадський.

Цікавий режисерський хід — один з герой вистави Освальд говорить російською. Чому? Як вважає журналіст Тетяна Поліщук: «У цьому трагедія, бо ще маленьким семирічним хлопчиком мати відправила сина з дому, а повернувся він у рідні „пенати“ тільки через два десятки років, коли став дорослим чоловіком, художником. Він сформувався в зовсім іншому середовищі, з чужою мовою… Мати і син розуміють одне одного, але розмовляють різними мовами. І саме це підкреслює ще більшу дистанцію між героями і фатальну помилку, яку багато років тому зробила фру Алвінг…» Можливо на цю проблему потрібно дивитися ширше. Чи значна частина проблем сучасної України виникла не від того, що в багатьох українських сім’ях діти і батьки спілкуються різними мовами?

Дуже важливо було вдало підібрати акторів. Про те, що головну героїню гратиме Ірина Мельник, режисер вирішила відразу. У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, де працює Ірина, вона передивилася всі її ролі і переконалася, що саме такою в її постановці має бути фру Алвінг. На інші ролі провели кастинг і відкрила для себе молодого актора Олександра Бегму, який досить переконливо грає Освальда, сина головної героїні. У виставі також зайняті Дмитро Завадський (Пастор) із Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка та Гелена Сергутіна (Регіна) із Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Разом їм вдалося створити досить цікавий акторський ансамбль.

Дуже вдалою виявилася й ідея задіяти у виставі крім сцени сусідні зали. Такий прийом дозволяє повірити у достовірність того, що відбувається.

Вже перший показ спектаклю засвідчив, що нова робота має всі підстави надовго увійти до репертуару театру.