Про мир і про війну

— 24 лютого я прокинувся рано, — пригадує Андрій Павлович. — Побачив, що летить вогняна куля, вона вибухнула. Це був будинок, який згорів у мікрорайоні Осокорки. Після цього було ще чотири вибухи. Все стало зрозуміло. Першими відчуттями були страх і здивування.

У перші дні війни постійно моніторив новини, мав знати все, що відбувається. Крім цього почав обдзвонювати своїх знайомих, у тому числі й тих, хто жив у Бучі. Одна моя учениця опинилася в Бородянці. Пережила там всі жахіття, намагалася допомогти тим, хто був поруч. Кадировці її розстріляли.

Відчував великий сором від того, що робить інша людина (Путін), з яким мине об’єднує формальна приналежність до однієї нації (я наполовину українець, наполовину — росіянин). Зрозумів — нас вбивають за те, що ми маємо власну думку.

Перші два місяці війни був практично паралізований у питаннях творчості. У цей час став добровольцем територіальної оборони. Після цього врешті зміг повернутися до малювання. У той час було багато ідей, як можу відобразити війну. Врешті усвідомив, що насправді поки не маю на це права. От коли війна закінчиться, тоді зможу присвятити їй свою творчість. А зараз присвячуватиму її чомусь мирному. Весь цей час малював квіти. Їх ніхто не може відмінити. Так само як весну, чи іншу пору року.

На новій своїй виставці у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе представив дуже різні роботи. Зокрема, тут частина мого циклу, створеного під враженням відвідання біблійних місць. На інших роботах зобразив Венецію, інші чарівні куточки світу, де побував. Деякі з цих робіт експонувалися на моїй виставці «Світ у моїх очах», що відбулася кілька років тому. А ще частинку картин умисне повісив без рамок. Назвав їх умовно «під сирену», адже створював під час повітряних тривог. Переважно це квіти, які я вважаю Божими створіннями.

Нова виставка — це моя мрія, моя ностальгія за миром. Так, цю виставку я присвячую миру, а не війні. Якою б страшною не була війна, вона закінчить, і світ знову почне жити за законами Творця. Нехай ця виставка буде острівцем миру, який обов’язково настане. Адже для українців мир — це природний стан душі!

А коли врешті прийде мир, то якщо Бог дасть сили, то я напишу потрясаючу картину. Це буде триптих. Подробиці поки що залишу в таємниці, лише зазначу, що на одній з частин цього триптиху буду я зі зброєю в руках.

Виставка — це мої враження від тих місць, де я побував. Вважаю, що наше найбільше багатство — подорожі і те, що ми можемо творити. Ніхто в нас не вкраде наші спогади, наші враження і наші таланти.

Кілька робіт присвятив кориді. І це не випадково. Я дуже люблю кориду. Це поєдинок людини зі своїм природним тваринним Я. Майстри кориди дуже добре знають філософію. Вони вбивають бика, а разом з тим — своє внутрішнє тваринне Я. Адже людина у своїй середині хижак. До того ж корида — це неймовірна краса. Можливо це прозвучить і дивно, але я порівняв би її з балетом, а коня — балериною. Також представив пейзажі, в яких намагаюся передати свої емоції.

Вирішив експонувати цю виставку саме в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе. З цим музеєм у мене склалися теплі взаємини. Вже не раз тут проводив свої персональні виставки. Приміром, минулого року ювілейну, яку після Києва встиг показати жителям інших міст України.

Раніше ніколи не любив малювати квіти, а зараз саме їх найбільше малюю. Створюю ці картини як олійними, так і акварельними фарбами. Через війну щось змінилося у моєму внутрішньому світі. До речі, під час карантину я створив багато натюрмортів.

План сьогодні один — зробити все для допомоги тим людям, які постраждали від війни. А допомогти їм можу своєю творчістю. Нині беру участь у багатьох проєктах, а виручені кошти йдуть на підтримку тих, хто цього найбільше сьогодні потребує в Україні.

Потрібно пам’ятати, що все від Бога. І навіть війна. Для чогось нам дані ці випробовування. Я думаю, що Творець дає нам зрозуміти необхідність бути ближчими один до одного…