Театр Петра Миронова

— Я вдячний долі, що привела мене до театру «Колесо», — розповів Петро МИРОНОВ. — Тут мені так добре, як у теплій і люблячій родині. У театрі мене знали давно і як людину, і як актора. Я брав участь у багатьох фестивалях, які проводив театр, отримував там нагороди.

А коли захворів один з акторів театру і потрібно було увійти в ті ролі, які він грав, я прийшов на допомогу. Так буває в житті, що людина приходить на допомогу і залишається в тому місці назавжди. Така історія любові у мене вийшла з «Колесом». Дуже радий, що тут працюю. Тут надихаєшся мистецтвом, дихаєш творчістю і театром.

Дуже вдячний директору-художньому керівнику театру, народній артистці України Ірині Кліщевській та всім акторам, які сприйняли мене як свого. Відразу з’явилася довіра, а на довірі можна будувати серйозні стосунки. На сьогодні граю у виставах театру «Блаженний острів, або так загинув Гуска» та «Одеса. Шалене кохання».

Нині багато акторів театру або воюють, або перебувають за межами України. Мені запропонували заповнити частину репертуару своїми моновиставами. З радістю погодився, до того ж сценічний майданчик «Колеса» ідеально підходить для моновистав. Отож, кілька слів про мої моновистави.

Щойно вийшла перша збірка творів Василя Стуса, я записав її від першого до останнього вірша для Українського товариства сліпих. Мене надзвичайно вразила поезія Стуса. Я відразу ж зробив концерт, а вже потім — моновиставу. Виступав з нею на одному з міжнародних фестивалів, який проводив театр «Колесо» і отримав відзнаку «За кращу чоловічу роль».

Наступною була вистава «Врубель». Як відомо, Київ пов'язаний з іменем цього художника. Особливо Андріївський узвіз, неподалік якого він жив. Творчість цього митця багато в чому допомогла Києву стати мистецьким центром. Я не міг пройти повз таку постать…

Згадую як у дитинстві радів, коли читав книжку «Троє у човні, якщо не рахувати собаки». Мені як актору захотілося поділитися своєю радістю, своєю симпатією до цього твору. Три роки тому почав грати цю виставу разом зі своїм псом. Коли був карантин, виставу грали на відкритому повітрі. Зараз вистава йде у скороченому вигляді. Якщо раніше було дві дії, то тепер одна. Переклав текст українською мовою. А замість мого улюбленого пса, який вже застарий для виходу на сцену, сьогодні поруч зі мною іграшка.

Як актор і режисер намагаюся провести думку, що треба зупинитися і спокійно поглянути на те, через шо ми пробігаємо в нашому житті. До самої щогли накладаємо речі, що насправді нам не потрібні. Хоча людині для справжнього щастя треба не так вже й багато.

На сьогодні всі вистави театру «Колесо» йдуть українською мовою. Запропонували зробити переклад і моїх моновистав. Зізнаюся, зробити це було не просто. Вистава велика і перекласти її так, аби зберегти весь шарм завдання не з простих. Як це мені вдалося, робити висновок глядачам. До речі, вже чув від них багато схвальних відгуків. Але я поки що не в повній мірі задоволений своєю роботою, виходить ще не зовсім те, що б я хотів.

Звісно, змінюються мої відчуття як виконавця. Сьогодні інші цінності. Всі ми змінилися. Якщо раніше приділяли багато уваги якимось непотрібним дрібницям, то зараз потрібно визначити найголовніші для себе речі.

Тепер щодо вистави «Маестро Азнавур». З драматургом Тамарою Альохіною ми познайомилися на фестивалі, де відбувалася чітка п’єс. Я читав уривок з її п’єси. Тамарі, її чоловікові, композиторові Сергію Альохіну (нині вже на жаль покійному) та глядачам моя чітка сподобалася. Вирішили продовжити співпрацю. Сергій написав музичний ряд до п’єси «Маестро Азнавур». А я зробив сценічний варіант. З п’єси, в якій багато дійових осіб, вийшла моновистава.

Вперше зіграли цю виставу 19 травня 2019 року на фестивалі, який проводив театр «Маскам рад». Їм сподобалася ця вистава, запитали, що в мене ще є. Після цього я став співпрацювати і з цим театром.

Матеріал мені цікавий, бо я давно обожнюю цього співака. До того ж вважаю своїм завданням встановлювати справедливість до тих імен, які безпідставно забувають. Актор повертає їх і продовжує їм життя.

У виставі є сцени про трагічну долю вірменського народу та про окупацію Парижа німцями у роки Другої світової війни. Під час цих сцен говорив про нашу сьогоднішню ситуацію і глядачі це відчували, тому що всі ми живемо в одному просторі і дихаємо одним повітрям…

31 липня у театрі «Маскам рад» має відбутися прем’єрний показ вистави за п’єсою Інни Гончарової «Трубач», про події, пов’язані з Маріуполем. З радістю взявся за цей матеріал. Він непростий, але завдання акторської професії — долати труднощі.

На другий день війни я відмовився від звання заслуженого артиста Росії. Написав відео-звернення до Володимира Путіна, де сказав про це в досить різкій формі. Після цього багато знайомих росіян назвали мене бандерівцем і припинили спілкування зі мною.