Михайло ШВЕД: «Концертне життя цікавить мене з різних боків»

— Розкажіть будь-ласка нашим читачам про свій творчий шлях.

— Я професійний композитор. Закінчив Львівську національну музичну академію імені Миколи Лисенка, клас професора Мирослава Скорика. Потім стажувався у Краківській музичній академії у композитора Збігнєва Буярського, що дало мені надзвичайно цікавий досвід.

Після повернення на Батьківщину долучився до команди Міністерства культури та туризму України, на різних посадах пропрацював там з 2006 до 2018 року. Згодом отримав запрошення Василя Вовкуна долучитися до реалізації його програми «Український прорив» у Львівській національній опері: працював там на посаді заступника генерального директора-художнього керівника, опікувався міжнародними зв’язками та творчими питаннями. А з серпня минулого року став заступником голови Державного агентства з питань мистецтв та мистецької освіти. З 27 грудня 2022 року — виконувач обов’язків генерального директора Національної філармонії України.

Ще під час навчання в Академії очолював студентське науково-творче товариство. Одним з наших завдань було створити для студентів можливість реалізації різних цікавих творчих проєктів. Ми придумали форму фестивалю «Музика тисячоліття», проводили конференції. Дуже активно працювала композиторська секція. Виконували твори студентів-композиторів з усієї України. Пізніше нам вдалося домовитися з дирекцією львівського Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти», що один з концертів у рамках цього фестивалю буде складатися з творів молодих студентів-композиторів.

Всі ці роки пишу музику і намагаюся її виконувати. Став лавреатом премій імені Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського та Миколи Леонтовича. Як композитор працюю в різних жанрах — камерна, хорова, симфонічна музика.

Як науковець, займаюся дослідженням міжнародних фестивалів сучасної музики. Видав монографію і захистив кандидатську дисертацію на цю тему.

Концертне життя цікавить мене з різних боків: і як менеджера, і як науковця, і як музиканта та композитора.

—Пропозиція очолити Національну філармонію України стала для Вас несподіванкою?

— Певною мірою так. Завершувався контракт генерального директора філармонії Дмитра Остапенка. Надійшла пропозиція долучитися до діяльності цього музичного закладу у такий спосіб.

Опікуюючись свого часу в Міністерстві культури України розвитком музичного мистецтва, чимало проєктів ми реалізовували в Національній філармонії, відтак багато творчих та адміністративних працівників тут мені вже були знайомі. Вже понад десять років у філармонії виконувалися мої твори.

Національна філармонія за тривалий період своєї діяльності напрацювала багато хороших традицій. Тут створені цікаві колективи. Приміром симфонічний та камерний оркестри вже мають свою історію. Сама споруда комплексу була капітально відреставрована у 90-х роках. Багато проблем приміщення було вирішено у той час. Є чимало прекрасних виконавців, які мають цікавий досвід. З ними можна працювати й далі.

З іншого боку мені хотілося б мати таку візію, що Національна філармонія України повинна стати потужним філармонійним центром не лише для виконання, а й розвитку різних напрямків та жанрів української музики, в тому числі й сучасної. Має бути розширення репертуарної палітри, ширше представлена музика різних епох. Зокрема, хочеться більше чути барокової музики, якої так мало в Україні, порівняно з будь-якою іншою європейською країною.

Філармонія має збагатитися різними сучасними напрямками і, водночас випрацювати свій власний формат, свою власну концепцію. Ми не маємо нікого повторювати. Нам треба створити візію такої інституції, яка б відповідала всім музичним вимогам нашого музичного суспільства і вимогам суспільства загалом.

— Які Ваші першочергові кроки?

— Завершую процес ознайомлення з усіма структурними підрозділами. Відбуваються системні зустрічі і ми не просто знайомимося з людьми, ми пізнаємо стан справ і відразу вирішуємо, як реагувати на першочергові виклики. Зараз складний час, але маємо зробити все, аби Національна філармонія мала максимальні можливості для розвитку. Маємо готувати нові програми, збільшувати гастрольну діяльність, створювати комфортні умови для роботи наших виконавців.

Той продукт, яким ми представляємо, повинен завжди бути високоякісним, цікавим і користуватися попитом глядача. Щодо останнього, то дехто може сприйняти це як звернення до легкої музики. Але насправді можна досить цікаво подати високоінтелектуальну сучасну музику, яка, на перший погляд, важко сприймається широким колом глядачів. І, звісно ж, треба дбати про рекламу і маркетинг.

— Що треба зробити аби до філармонії пішов глядач?

— Тут є як об’єктивна, так і суб’єктивна складові. Не можна не враховувати реалії воєнного часу. Проте, перед Новим роком мали аншлаги. Але філармонія з питань безпеки сьогодні може приймати лише 160 людей (у залі 595 місць).

Хоча в цілому Колонний зал Національної філармонії має користуватися значно більшої зацікавленістю глядачів, ніж це є зараз. Тут є цілий комплекс питань. Це той контенкт, який бачимо на сцені, а також маркетингова, рекламна, інформаційна діяльність. Від усього цього безпосередньо залежить, скільки глядачів ми будемо мати. І це стосується не лише Колонного залу, а й інших концертних майданчиків, де виступають наші артисти.

— Будь-ласка кілька слів про плани щодо фестивальної діяльності.

— Цей напрямок також будемо посилювати. Готуємо два традиційні філармонійні проєкти — «Київська весна» у травні та міжнародний гітарний фестиваль у грудні. Водночас, будемо думати над іншими проєктами, де б Національна філармонія могла бути організатором. Зазначу, що багато музичних проєктів, які відбуваються у Києві, так чи інакше є партнерами філармонії. Наприклад, «Київ музик фест» чи «Прем'єри сезону». Ці та інші фестивалі частину своїх концертів або відкриття чи закриття проводять у Колонній залі. Отож, філармонія долучається до них як партнер. Але хотілося, щоб було більше нашого філармонійного фестивального продукту. Проте це робота на перспективу. На той час, коли ми відсвяткуємо Перемогу, відновимо повноцінні авіаперевезення. Будьмо відвертими — хороший виконавець з Європи не буде витрачати дві доби, аби доїхати на концерт потягом до Києва. Звісно, можуть бути і винятки. Але зробити потужний міжнародний музичний фестиваль у Києві під час війни просто фізично неможливо. Хоча можуть бути цікаві онлайн-проєкти.

Принагідно пропоную нашим шанувальникам, які не можуть відвідати концерти наживо, переглядати їх на Ютуб-каналі. Як правило це 2−3 концерти на місяць. Підбираємо для цього найцікавіші програми.

— Якою має бути співпраця генерального директора і художнього керівника Національної філармонії.

— Дуже тісною. Художнє керівництво відповідає за зміст концертних програм. А директор має забезпечити умови, визначити магістральний напрямок куди повинна рухатися філармонія і створити нову форму, яку наповнить змістом художнє керівництво. Проте за результат ефективності відповідає саме генеральний директор.

— У 2008 році у Національній філармонії відбувся вечір, присвячений 100-річчю від дня народження Степана Олійника, вхід на який був вільний. У ті роки була практика робити вільним вхід на деякі суспільно значимі заходи. Чи не плануєте повернути таку практику?

— Замовником якогось заходу може бути, приміром, певна інтистуція або Міністерство культури України. Філармонія надає послуги з проведення цієї акції за мінімальну оплату, що покриває експлуатаційні витрати. Тоді вхід може бути по запрошенням або вільний.

А для проведення власних проєктів Національна філармонія розробила систему абонементів. Це було дуже зручно для глядачів. Тому що якщо вони купували абонемент, то це значно здешевлювало похід на концерт. Але під час війни абонементи показали свою неефективність. Приміром, людина купила абонемент і розраховує, що через десять днів буде певний концерт. Але раптом повітряна тривога, або ще якісь непередбачувані обставини і ми змушені переносити цей концерт. Це викликає складнощі як для глядача, так і для нашої інституції. Тому глядач перестав купувати квитки завчасно.

Пригадую у Львівській національній опері до ковіду ми могли у грудні продавати квитки на травень наступного року. Це вважалося певним успіхом, бо ти залучав кошти, які могли використовуватися на нові постановки. Зараз глядач наперед не купує квитків, бо не знає як розвивається ситуація.

А щоб повністю сьогодні розчинити двері на якийсь концерт — це проблема не тільки фінансова, але й юридична. Треба шукати такі механізми, аби й глядач міг більше побачити і були збережені всі юридичні та економічні правила проведення концертів.

Маємо ще одну форму роботи — згідно наказу Міністерства культури України один день на місяць діє безквитковий вхід для певних категорій відвідувачів за наявності вільних місць. Шкода, що на сьогодні маємо можливість прийняти обмежену кількість глядачів і таких місць залишається обмаль.

Водночас плануємо запустити проект «Відкрита репетиція» для студентів-музикантів, що передбачатиме участь студентів у репетиціях цікавих програм за он-лайн реєстрацією, що сприятиме їх професійному зростанню.

— Напевно плануєте заходи на підтримку Збройних сил України.

— Є кілька ідей. Допоки не готовий їх анонсувати. Але про напрямок можу розповісти. Це будуть виступи наших артистів і творчих колективів починаючи від шпиталів і закінчуючи місцем дислокації військових. Також хотілося б якимось чином підтримувати дітей музикантів, батьки яких загинули або зараз воюють, допомагати родинам, постраждалим від дій рашистів. Зараз працюємо над концепцією. Також систематично запрошуємо військовослужбовців та їх родини на наші концерти.

— Якою бачите співпрацю з засобами масової інформації?

— Опиратимусь на досвід Львівської національної опери, в якій я пропрацював чотири роки. Там, на мій погляд, був вибудуваний досить ефективний механізм комунікації. Мусить бути людина, яка відповідає за контакти зі ЗМІ. Важливо, щоб постійно був зворотній зв'язок. Журналістів цікавлять певні події, особистості. Це їхній інтерес, який ми маємо задовольняти. З іншого боку ми повинні бути ефективними у промоції філармонії, розвивати її бренд у цілому і, безумовно, популяризувати окремі проєкти.

Коли мають відбуватися якісь ключові події — відкриття концертних сезонів чи фестивалів, важливі події чи виступи відомих виконавців, запрошуватимемо на ці події ЗМІ. У деяких випадках це будуть прес-конференції, можливо запрошуватимемо журналістів відвідати генеральні репетиції. Окремо можемо пропонувати серії інтерв’ю щодо тих чи інших митців, колективів. Хтось повертається з гастролей, або в когось ювілей і він може розповісти багато цікавих речей про свій творчий шлях. А хтось запустив новий проєкт і може про нього розповісти. Це цілий комплекс, до якого хотілося б долучати фахівців.

Ця комунікація має бути дуже тісною і дуже активною. Чим більше про філармонію, її артистів, той продукт, який ми виготовляємо, знатимуть потенційні глядачі, тим ефективніше ми зможемо здійснювати свою роботу.

— Які маєте плани як композитор?

— У мене є творчі замовлення від деяких виконавців. Маю певні творчі борги, щось недописав, щось не встиг. Намагатимусь дописати. Зокрема, хочу зробити обробку колядки для львіських музикантів Лілії Нікітчук та Марти Кузій. Також мрію зробити твір за Лесею Українкою. Ще не знаю, чи це буде моно-опера, чи певний перформанс. Ця ідея виникла в мене два роки тому і чекає свого внутрішнього оформлення.

— Крім адміністративної та творчої роботи ще маєте якісь захоплення?

— У селі Лаврів Львівської області є старовинний монастир святого Онуфрія. Там похований засновник Львова галицький князь Лев. У цьому селі народився мій дідусь і я там часто буваю. Мене захопила історія цього монастиря. Я написав про нього книжку, потім видав другу її редакцію, а зараз вже намагаюся довести до завершення третю. Щоразу з’являється багато нових фактів. Можу сказати, що це моє наукове хобі.

— Щоб Ви хотіли сказати на завершення нашої розмови?

— Звісно, всі ми хотіли, аби не було цієї війни, цих катаклізмів. Але раз цей час настав, то мусимо від нього взяти все, що він нам диктує. Ми не можемо лишатися такими, якими були до війни. Кожна окрема людина, весь народ, держава — ми стаємо сильнішими, мудрішими, добрішими, ефективнішими. Маємо велике бажання не просто вижити, а невпинно рухатися вперед. У Європі нам почали відчиняти двері. Можемо заявити про своє мистецтво, про український народ як народ самодостатній, унікальний та самобутній. Впевнений, що ми, українці, зможемо показати позитивну динаміку розвитку в багатьох позиціях. Вірю в це, і готовий працювати день і ніч, аби цей рух відбувся. А по іншому і бути не може.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».