Світ фентезі Стефана Грабінського

— Раніше мої твори ставилися у Київському академічному театрі «Золоті ворота» (вистава «Мудак»), Львівському національному театрі імені Марії Заньковецької («Львівське танго), Луцькому театрі «ГарМиДер» («Синдром уцілілого»), — розповів Андрій БОНДАРЕНКО. — Цікаво писати про якісь тріщини у повсякденному житті, коли людина опиняється на межі звичайного та незвичайного, раціонального та ірраціонального.

Приблизно десять років тому натрапив на твори Стефана Грабінського. Якось випадково побачив будинок у Львові, де він мешкав. Почав читати і зрозумів, що це дуже цікава, крута література, про яку в нас ніхто не знає. Він писав про місця і простори, аналогічні до Львова. І теми в нього були дуже цікаві — напівфентезі, напівфілософські. Захотів побачити своє рідне місто його очима.

Ще у 90-ті роки Юрій Винничук намагався популяризувати творчість цього письменника в Україні. Видавав його окремі оповідання. Я вирішив продовжити цю справу. Написав статтю про Грабінського, робив у Львові екскурсію його слідами.

Коли дізнався, що Національна спілка театральних діячів України робить студію, присвячену інсценізації, то подумав, що це добра нагода через засоби театру розповісти про цього митця. На Лабораторії Національної спілки театральних діячів влітку 2021 року написав п’єсу за творами Грабінського. А в жовтні минулого року був на мистецькій резиденції у Швеції. У цій же резиденції жила режисерка з Києва Марія Грунічева. Ми заприятелювали.

Після цього НСТДУ зробила «Марафон сучасної драми». Через лотерею розподіляли, в якому театрі відбудеться читання якої п’єси. Саме завдяки жеребкуванню моя п’єса потрапила до рук Марії. Було важко повірити, що це сталося випадково, але це дійсно доля.

Ми комунікували з Марією. Вона сказала, що спочатку хоче зробити читання п’єси, а потім поставити за нею виставу. Дещо дописав у своєму творі на її прохання. Мене запрошували на репетиції, але я зміг приїхати вже на саму прем’єру.

Враження від постановки максимально позитивне. Вперше був на виставі театру «Колесо». Тут для мене все нове. Дуже сподобалося затишне камерне приміщення театру. У п’єсі багато персонажів, але насправді вона теж камерна. Актори добре пропрацювали своїх персонажів. Вистава дещо розходилася з моїм авторським задумом —але це додавало нових цікавих вимірів. Я навіть місцями забував, що це мій авторський текст.

Було б добре ще попрацювати з цим театром. Вже налагодилися зв’язки, є взаєморозуміння з режисером і акторами. Коли писатиму наступні п’єси, то думатиму і про цей театр.

Нещодавно написав п’єсу про свого друга дитинства, який зараз снайпер на фронті. Маю щоденник, який писала моя мама у 60-х роках минулого століття. Хочу перетворити його на п’єсу. Також мене зацікавив драматичний твір німецького письменника кінця ХVІІІ — початку ХІХ століття Генріха фон Кляйста. У ньому йдеться про одну з воєн у Європі, в якій брали участь російські війська. Думаю зробити римейк, переробити цей твір під сьогоднішні реалії.

— Нова вистава — це моє друге звернення до сучасної української драматургії. Раніше був мюзикл «Flower boom» («Квітковий бум») за п’єсою Наталки Коломієць, — продовжила розмову Марія ГРУНІЧЕВА. — Андрій вже згадав, що ми познайомилися на резиденції у Швеції восени минулого року. В Марафоні НСТДУ брало участь 40 театрів, було написано 40 п’єс. Ми з Андірієм довго сміялися, коли дізналися, що його п’єса потрапила саме до мене. Це дійсно була випадковість.

Він зараз в основному пише про війну, переселенців. А п’єса «Ультіма Туле» не пов’язана з нашим сьогоденням. Вона мене зацікавила своєю містичністю, а також постаттю головного героя. Ми досить швидко зробили перформативне читання, народився стиль, який захотілося продовжити у виставі.

Зізнаюся, коли п’єса вперше потрапила до рук, я була дещо розгублена. Бо вона швидше для кіно, де багато локацій, багато спецефектів. Але ми знайшли нестандартний хід, зрозуміли, що можна грати ремарки. Завдяки цьому глядач отримує уявлення, що й де відбувається.

Головний герой Стефан Грабінський (він же автор творів, за якими створені п’єса і вистава) живе у своїх хворобливих мареннях. Можливо він втратив свою музу — у виставі це Ксенія Калегріс. У фіналі герой сидить з дитячою музичною скринькою і грає на ній. Очевидно його душа знайшла спокій, але залишилася туга за нерозділеним коханням.

Під час репетицій заважали постійні відключення світла, повітряні тривоги. Але ми всі, разом із акторами, намагалися йти до мети.

До театру нещодавно прийшли два молодих артисти Ростислав Фоменко та Арсен Бойчук. Вони раніше працювали в Сєвєродонецьку, в Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі. Мені здається, що це дуже перспективні виконавці. Можливо їм ще не вистачає досвіду, але думаю, що у хлопців ще все попереду.

З усіма іншими акторами добре знайома. З Парасковією Жилінською співпрацювала у «Квітковому бумі». У неї хороший темперамент, при наполегливій праці вона теж зможе багато чого досягти. Поруч з нею на сцені досвідчені виконавці — заслужена артистка України Наталія Надірадзе-Вронська та Андрій Мороз, які, як на мене, зіграли дуже класно.

До цього вже в багатьох проєктах працювала разом з Оленою Тертичною. Дуже ціную її талант. Також вже не перший рік співпрацюємо з Ігорем Марусяком (виконавець ролі Стефана Грабінського). А Юріс Тете не є професійним актором. Він скоріше продюсер. Я дала йому шанс вийти на сцену. За кордоном ми зробили онлайн-виставу в режимі реального часу «Сон літньої ночі», де він грав. А тепер вже зміг зіграти у звичайній виставі. Думаю, що Юріс впорався з цим завданням.

З Олександром Микитенком теж почали працювати за кордоном. Потім залучили до театру «Колесо», де в нього вже є кілька ролей. Він не тільки професійний актор, а й викладач акторської майстерності з багаторічним досвідом.

У нас не було художника і сценографічне рішення придумували самі. Музичне оформлення вистави зробила наша звукорежисера Світлана Петренко. Через обмеженість часу і проблеми зі світлом змогли втілити не всі свої ідеї. Також додали відеопроєкцію, аби показати, що в головного героя сталося запаморочення.

Костюми персонажів цілком побутові. А те, що ці персонажі несправжні, глядач починає розуміти по ходу дійства. Всі вони знаходяться у голові головного героя — трішки викривлені, неорганічні, неприродні.

Своєю новою режисерською роботою на сьогодні задоволена приблизно на 50 відсотків. Сподіваюсь, що вистава увійде до репертуару театру, але над нею треба ще попрацювати. Зробити більш виразними всі думки. Це буде містичне дійство за творами досить популярного на заході митця українського походження.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».