Культурний фронт Центру Курбаса

«Вертеп. Хроніки війни» — вистава Телетеатру — головного центру сучасної п’єси у Дніпрі, засновника найбільшого фестивалю української драми Dnipro.ua, який попри обстріли випускає прем’єру за прем’єрою. За сюжетом вистави усі чекають новорічних свят, але що робити, коли твій дім опиняється на окупованій території? Герої вирішують святкувати попри все, а яке ж українське Різдво без «Вертепу»? Правда, і сюжет його стає особливим, коли замість колядників приходять орки… Які випробування чекають на волелюбних зухвальців, занапастить чи порятує їх «Вертеп»? Чи з’явиться світло в кінці тунелю до звільнення? Про це і не тільки історія «Вертеп. Хроніки війни», яка точно не лишає нікого байдужим. Автор і режисер Артем Лебедєв був вимушений залишити рідний Луганськ після нападу «братнього» народу в 2014 році, але туга і гнів його не полишають. Ексклюзивна п’єса написана спеціально на замовлення директорки-художньої керівниці театру Ольги Волошиної.

— Телетеатр — це театр сучасної української п’єси у Дніпрі, — наголосила директорка Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса Неллі КОРНІЄНКО. — У цьому місті важко говорити про українську мову і українську п’єсу. Але там з’явилися ентузіасти, Дон-Кіхоти. Там постав театр Ольги Волошиної. Пані Ольга організувала цілий фестиваль української п’єси. Національний центр Леся Курбаса теж брав участь у цьому фестивалі. Це була дуже цікава подія. У фестивалі взяли участь наші практики і наші теоретики, експериментатори. Подія набула великого розголосу в Дніпрі. Театр розробляв стратегію, як змінювати це місто.

Думаю, що таких людей, як Ольга Волошина, нам потрібно підтримувати всім, чим ми можемо. В Україні має бути саме така еліта, яка щоденно дбає про духовний та душевний креатив. Театр захищає Україну своєю діяльністю на фронті культури. На сьогодні це один з найскладніших і найдраматичніших фронтів. Тут свої окопи.

Вклонімося тим, хто нас захищає, і тим, хто приєднується до них на інтелектуальному та духовному рівні!

— Всі ми мріяли про фестиваль української драми, — зізналася Ольга ВОЛОШИНА. — Він народився у Дніпрі і відбувався у 2017, 2018 та 2019 роках. Мав бути і в 2020-му. Але спочатку на заваді став карантин, а потім — війна.

У нашому театрі маленька зала, всього 70 місць. Але завжди дуже тепла атмосфера. Продовжуємо спілкуватися з глядачами і після вистави. Люди приходять до нас за цією атмосферою спілкування. Ми говоримо з ними театральною мовою, говоримо своїми ролями. Я кажу: «Люди добрі, якщо немає води, немає світла це можна пережити. Але як жити, коли немає волі?»

Зараз ми живемо на зламі історії. Сьогодні кожен на своєму місці має робити все для того, аби ми вистояли. Разом ми тримаємо оборону України. З перших днів війни ми розміщували у своєму театрі біженців, грали для них вистави. Дехто з цих людей раніше жодного разу не був у театрі.

Вже наприкінці травня почали грати комедії. Намагалися виводити людей зі стресу, аби вони усвідомили А, що життя продовжується. А влітку та восени повернулися до нашого основного репертуару.

Коли готувалися до Нового року, я сказала, що у нашому театрі ніколи не було вистави про Вертеп. Артем Лебедєв написав п’єсу за кілька днів. До Різдва ще залишався місяць і наш театр поринув у роботу.

Головний висновок вистави, що ми не повинні допустити ворога на нашу територію. Саме у найкритичніші моменти ми відкриваємо себе, свою націю. У такі моменти кожен долучається, аби відстояти свою державу.

Ми стаємо як нація іншими. І ця вистава про той спротив. Хотіли сказати, що і одна людина, навіть коли це хвора дитина, може протистояти ворогові.

Вистава «Вертеп. Хроніки війни» — це наш культурний фронт, це наш біль. Це наш посил молоді, посил усім тих, хто не вірить, що у нас вистачить сил все витримати.

Роль Сестри у виставі виконує Ольга Степаненко, також вона у нашому театрі помічниця режисера. Брат — Павло Шартуба, крім цього він у нас художник з освітлення. Ще у виставі грають Юрій Правілов (Окупант) і Юрій Колесников (Учитель).

Нещодавно у нас вийшла нова вистава за п’єсою Олександра Вітра «Трагічна історія Еміля Шпорка». Хочемо показати її і на сцені Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса…

Арт-тиждень «Лютий лютий 2014−2023» розпочався з арт-проєкту «Ми обираємо Березіль». В його рамках відбулася фотовиставка «Курбасівці на війні», на якій представлені світлини співробітників НЦТМ імені Леся Курбаса Євгена Копйова, Володимира Данилевського та Олега Серебрякова; фотовиставка «Ми на відстані, але серцем з Україною» — світлини з бієнале українських митців у Грузії за участі сценографа Центру Курбаса Ольги Новікової та презентація фільму і світлин «Рік на війні. Пригоди Бандери і Грушевського, або неймовірні історії волонтерства» від режисера та волонтера Олексія Орлова. «Це документальний фільм, який створювався протягом року, — розповів режисер, — про нашу історію волонтерства з Сергієм Рубаном. Початок повномасштабної війни став каталізатором відкриття волонтерського фронту. Інстаграм став моєю зброєю. Протягом півроку ми допомогли більше 5000 людям. Окрім наших пригод у фільмі розповідається про наслідки російської агресії у Бучі, Ірпені, Чернігові. Згорілі будинки, постраждалі міста цікаві історії військових. Цього не покажуть по телебаченню». Фото-відео-географія проєкту: Київ, Ірпінь, Буча, Чернігів, Харків, Бахмут та інші міста.

Також у рамках арт-тижня відбулася презентація антології п’єс «Неназвана війна». Ідея антології виникла як драматургічний спротив російській агресії з проєктів «На часі» та «ДрамПост» НЦТМ імені Леся Курбаса. Ці проєкти складалися з добірки п’єс про війну, сценічних читань, вистав, статей і дискусій. У рамках презентації відбулося знайомство з новими текстами, авторами і упорядниками антології, сценічне читання п’єс і дискусія. Читання фрагментів підготували Чесний театр, а також студенти КНУКІМ і КНІТКІТ імені І. Карпенка-Карого на чолі з Данилом Волохом. Куратори і автори проєкту «Неназвана війна» Олег Миколайчук і Неда Неждана, авторка прологу і упорядниця літературознавець Олена Бондарева. Серед авторів Ольга Анненко, Анна Багряна, Ігор Білиць, Олександр Вітер, Інна Гончарова, Andy Iva, Олег Михайлов, Володомир Сердюк, Марина Смілянець, Світлана Спасиба, Катерина Чепура, Дмитро Терновий, Надія Калігор та інші.

А ще одним заходом цього тижня стала прем’єра вистави «Несподівано тихо», що є спільним проєктом НЦТМ імені Леся Курбаса та театру МІСТ. Про що ця вистава? Несподівана тиша посеред какофонії війни. Двоє в просторі укриття. Чи це простір — це щось інше? Щось загадкове і незбагненне?.. Все, що було До, зникає в мареві війни. Все, що буде Після, стає лише примарною химерою. Є лише Тут і Зараз. У просторі несподіваної тиші та сірих стін виникають двоє нових людей. Людей, народжених війною та тишею між обстрілами. Двоє хочуть заповнити білі сторінки і заграти нові ролі… Автор п’єси та режисер Олександр Мірошниченко. Актори Єлизавета Красніченко та Денис Щербак. Наприкінці арт-тижня також відбувся показ поетичної постановки «Світанок», сценарій і режисура Олександри Кравченко за мотивами віршів українських поетів. Це вистава про жінок в укритті, що отримують повідомлення від коханих із фронту.

Фото Олексія Орлова та Романа Мірошниченка

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».