Емоційний вибух на полотні

Біда, що спіткала Україну, стала головною темою мистецтва для більшості українських художників. Дехто з них почав виплескувати в роботі свій важкий досвід буквально з перших днів війни, дехто завмер і почав «відтаювати» пізніше, а хтось взагалі кардинально змінив діяльність. Олександр Янович, засновник і куратор «Білого Світу», 2022 року був зосереджений на організації великих групових мистецьких проєктів. А зараз перед публікою предстали власні полотна Олександра Яновича — живописця.

Головна тема виставки «Бісова дюжина» — біда. Вируюча суміш Чуми та Війни, стиснутих кулаків та зубів, ненависті та надії, нетворчої злості. Відчуття майже абсолютної цінності Свободи перед загрозою її втрати. Внутрішній конфлікт митця, коли не можна працювати, але не можна і НЕ працювати. Як розрішити цей конфлікт? Рецепт Олександра Яновича (не)простий: Художнику — малюй! Спрямуй на полотно і злість, і гіркоту, і всю свою експресію, і прагнення помсти, і жагу до свободи. Малюй не для інших, а для себе.

Більше 30 живописних робіт, створених з 2021 по 2023 роки, є своєрідним щоденником внутрішніх станів митця, нотатками, спробою впорядкувати свій світ. Цей досвід чуттєвий, невербальний, тому і полотна — абстрактні. «Бісова дюжина» — це не відчай, не трагедія і не кінець. У біду можна потрапити, але з неї можливо і вибратись — якщо не припиняти рухатися, сподіватися і малювати.

— Наша виставка розпочинається через тринадцять місяців після початку широкомасштабної російсько-української війни, це тринадцята персональна виставка Олександра Яновича і сьогодні виповнюється двічі по тринадцять років нашій молодшій дочці, — зазначила відкриваючи виставку співзасновниця ЦСМ «Білий світ», дружина Олександра Тамара Янович. — Назвали її «Бісова дюжина». Вже тринадцять місяців ми живемо в цій біді, але не збираємося зупинятися і будемо продовжувати працювати, аби ця біда закінчилася якомога швидше.

Ця виставка не мала зараз відбутися. Можливо її б узагалі не було. В Олександра Яновича був такий період, як і в багатьох з нас. Він не міг взяти до рук пензля, підійти до мольберта і почати щось робити. А я навпаки не могла всидіти на місці, весь час щось робила. Якось йому сказала: «Сашко, йди малюй. Не обов’язково малювати для того, щоб зробити виставку. Але потрібно щось робити. Свої емоції треба кудись виплескувати».

Нарешті він почав працювати і створювати ці роботи. Скажу чесно, що я спочатку навіть не хотіла їх бачити, бо розуміла, що там буде хаос. Все те, що у нас було всередині, вилилося на ці полотна. Хаотичні не лише роботи, а й сама експозиція. Проте я вдячна Олександру, що він мене послухав і повернувся до творчості.

— Для мене ця виставка — абсолютне мистецтво у чистому вигляді, коли йому нічого не заважає, — зізнався Олександр Янович. — Не було потреби її планувати. А сама назва — «Бісова дюжина» з’явилася в останні момент. Це та біда, яку ми всі переживаємо.

Для себе ці роботи назвав нотатками. Це моє власне життя, те чим я жив останні два роки. Одну з робіт починав на дачі, коли орки були від нас за двадцять кілометрів і постійно обстрілювали. Загалом, у кожної роботи є своя історія. Це історія мого мистецтва. Частину робіт називаю живопис без живопису. Це коли ти свої емоції просто виливаєш на полотно.

Виставка для мене дуже важлива, хоч і сталася вона доволі спонтанно. Про цей період життя завжди буду згадувати. Раніше, коли ми казали війна, то мали на увазі Другу світову. А зараз у нас власна війна. Війна, якою ми живемо, і в якої немає питання «якщо?» Питання — «коли ми переможемо?» І як би не було важко, маємо пам’ятати наше мотто — «Добре там — де ми є!»

— Давно знайомий з родиною Яновичів, разом з ними бував на багатьох фантастичних пленерах, — пригадав художник Олексій Малих. — Як митець Олександр Янович постійно творчо зростає. Для нього завжди радість показувати свої нові роботи друзям-художникам.

За кілька тижнів до відкриття виставки він запросив мене до своєї майстерні. Розповів про майбутню експозицію, показав нові полотна. Ті роботи, які я тоді побачив, були ще зовсім не такі, які представлені сьогодні на виставці. Прекрасно, що Сашко довів їх до такого рівня, такого емоційного стану. Не можу на них дивитися байдуже. Роботи дуже різні, адже виставка не задумувалася як єдиний проєкт. Але при цьому всі вони мені подобаються. Впевнений, що таке мистецтво сьогодні потрібне Україні.

— У кожній роботі я відкрив себе, свої переживання, свої потуги бути справжнім митцем, — зазначив художник Олександр Ляпін. — У полотнах колеги побачив спонтанність, внутрішній вибух, який вилився на картини. Кожна з цих картин вже живе своїм життям, може й далі буде перетворюватися у щось інше. Бачу тут боротьбу добра і зла. Дуже потужна мова кольорів, вона багато про що говорить. Вважаю, що виставка Олександра Яновича провіщає нашу майбутню Перемогу!

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».