Діалог двох сестер

— Під час війни рятує саме творчість, — зізналась Інна Гончарова. — За час повномасштабного вторгнення я написала багато п’єс: «Трубач», «Таємниця крилатого лицаря», «Вокзал на трьох», «Solo Mi (y)a»; допрацювала інсценізацію «Безумства й веселощі» за п`єсою Шекспіра «Дванадцята ніч», за творами Конан Дойла про Шерлока Хомса п’єсу «Блакить гранату». А ще створила кіносценарії «Трубач» і «Київ — місто людей».

Загалом мій інтерес до історичних постатей не випадковий. Найперша моя освіта — закінчила історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка та аспірантуру. Дуже люблю історію. А серед історичних постатей цікавлять насамперед ті, які дотичні до культури, творчості, оскільки сама все життя є творчою натурою. Написала вже про Агату Крісті, Антуана де Сент- Екзюпері, Петра Чайковського, Антоніо Вівальді, Астора П’яцоллу, Аду Лавлейс, яка була донькою Байрона.

Цього разу вперше звернулась до української творчої постаті. Написати п’єсу про Соломію Крушельницьку мені запропонувала акторка нашого театру Олена Раєвська. Олена раніше працювала в оперних театрах України та за кордоном. А коли у драматичній виставі грає справжня оперна співачка, то не можна не використати її вокальні можливості, тим більш у виставах, в яких іде мова про оперу, і головна героїня — оперна діва.

У наших театрах ставлять багато музичних вистав про митців. Зазвичай драматургія цих постановок дуже проста: переважно використовуються якісь події з біографії. Це швидше сценарії, а не п’єси. Я ж намагалася не просто переповісти біографію, а зробити так, щоб вона стала цікавою для глядача. Хотілось подивитися, як Соломії Крушельницькій вдалося стати оперною дівою світового рівня.

Дуже подобається писати п’єси на конкретних акторів. Відразу уявляєш, як вони втілюватимуть у життя цей матеріал: їхні рухи, погляди, можливості. Якщо я вже грала з людиною на сцені, то мені на неї легко «вдягнути» матеріал.

Дуже комфортно працювати з Оленою Раєвською (виконавиця ролі Соломії). Вона відповідально ставиться до всього, що робить, пунктуальна, організована. Вважаю її не тільки талановитою вокалісткою, а ще й класною драматичною акторкою. Вона ніколи не стоїть на місці, весь час намагається розвиватися. Вже згадала, що Олена співала на оперних сценах, а зараз викладає вокал, співає в концертах, грає у нашому театрі як драматична актриса.

Образ сестри Соломії Крушельницької Ганни писала на себе. Мені здається, що саме завдяки цьому образу вдалося більш випукло показати образ самої Соломії. Як через дзеркало, в якому зображення однієї й іншої. Обоє були сопрано. Ганна була набагато молодшою за свою сестру. Як відомо пік слави Соломії припадає на кінець ХІХ — початок ХХ століття. Європа на той час не збиралася воювати, були лише якісь локальні конфлікти. А коли Ганна почала досягати успіху, розпочалася Перша світова війна. Почалися проблеми з показами вистав, гастролями, а ще — хвороба. І вона просто багато чого не змогла досягти, хоча й мала великий і визнаний талант. Як стверджують деякі музикознавці, Ганна була навіть талановитішою за свою старшу сестру Соломію. Але не судилось.

Протягом вистави сестри дивляться одна на одну. Між ними любов і ненависть. Крім родинних стосунків, у них була конкуренція як у творчих людей. Мені було цікаво все це поєднати і показати через конфлікт постать Соломії.

Коли ще була школяркою, то вперше побачила фільм про Соломію Крушельницьку «Повернення Баттерфляй». Тоді він мені дуже сподобався, бо не було з чим порівнювати. А коли почала працювати над п’єсою, то вирішила знов переглянути цю стрічку. Цього разу була дещо розчарованою. Дія фільму розвивається надто повільно. Фільм показував, насамперед, стосунки Соломії з чоловіками. Я ж хотіла написати п’єсу саме про її творчість.

Будь-яка вистава шліфується протягом десяти перших показів. Актори глибше занурюються до матеріалу, стають частиною тих персонажів, яких грають. Прикладом може бути моя авторська вистава про Агату Крісті, прем’єра якої відбулася чотири роки тому на міжнародному театральному фестивалі у Болгарії — я нічого не змінювала у виставі, проте вистава змінювалась сама. Кожен раз інша зала, інші глядачі, змінювалася і я під тиском зовнішніх обставин. Актор і глядач тісно пов’язані між собою. Деякі нюанси приходять на сцені, інколи їх не треба фіксувати, бо наступного разу будуть інші.

Не випадково цього разу глядацьку залу розділили на дві частини, аби краще відчувати глядачів. Складається враження, що присутні у залі вирішують для себе самі чи була ця розмова насправді. А можливо вона відбувалася лише у свідомості кожної з героїнь?..

Думаю, що гратимемо цю виставу досить часто, ще й для того, щоб вона стала справжньою частиною мене й Олени.

— Це моя четверта роль у театрі «Маскам рад», в якому граю вже не перший рік, — продовжила виконавиця ролі Соломії Крушельницької Олена Раєвська. — Зараз у роботі ще дві нових постановки. Хоча раніше я була оперною співачкою, але завжди цікавив драматичний театр. Перший сценічний досвід не тільки як співачки, а й актриси з’явився у Київській національній опереті, де свого часу дебютувала в ролі Сільви Вареску в опереті Імре Кальмана «Сільва». Потім були інші ролі, але Сільва залишилася для мене номер один, бо в ній спів, акторська майстерність і танець переплелися в одне ціле.

До театру «Маскам рад» потрапила на моновиставу Петра Миронова «Маестро Азнаур» за п’єсою Тетяни Альохіної. Познайомилася з керівницею цього театру Інною Гончаровою. Відтоді він увійшов у моє життя. Тут панує творча атмосфера. Актор може грати саме те, що йому подобається.

У перші місяці війни була з молодшою дочкою у Польщі. Там брала участь у благодійних концертах. Коли повернулася до Києва, то стала викладати вокал дітям, а ще співаю у концертах, виручені від яких кошти йдуть на допомогу ЗСУ. Повернулася і до улюбленого театру.

У минулому році виповнилося 150 років від дня народження та 70 років від дня смерті Соломії Крушельницької. Я запропонувала Інні Гончаровій придумати щось цікаве.

Думала, що у виставі буде три дійових особи, серед яких хтось з відомих композиторів. А Інна несподівано написала про двох сестер. Дуже їй вдячна за цю роль.

Коли я навчалася у Національній музичній академії України, то мене зацікавила постать української оперної співачки Оксана Петрусенко. Подобається, як вона співала. На жаль життя цієї співачки трагічно обірвалося, коли вона ще була зовсім молодою. Потім — Соломія Крушельницька.

Хочеться доторкнутися до такої постаті, яка залишила свій слід в історії. Думаю, що її доля мені зрозуміла як співачці, адже співаки проходять схожий шлях.

Коли готувалася до ролі, то перечитала багато літератури про Соломію Крушельницьку, слухала записи її голосу. Для неї було співати як дихати. Мені близькі такі відчуття. Зізнаюся, що дуже хвилювалася перед першим показом. З об’єктивних причин репетицій було не так багато, як того хотілося б. Підготовка вистави лежала насамперед на акторові. Але в самі п’єсі були закладені режисерські побажання і, крім того, Інна, як режисер, завжди дає свободу для творчості. Тому з нею працювати легко і в задоволення. Бачу куди далі розвиватися. На наступних показах вже відчуватиму більше свободи під час гри.

Фото Олександра БЄЛЄНЬКОГО

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».