Невичерпне джерело оптимізму

Встигати всюди і не втрачати оптимізму, навіть якщо все пішло шкереберть? Це і є сила невгамовного і харизматичного слуги всіх часів — легендарного Труфальдіно. Класична комедія Карло Гольдоні не старішає сторіччями. Цього разу вона набула нових барв у постановці на сцені театру ляльок.

І має успіх серед глядачів, які на виставі і сміються, і дивуються. Перше зрозуміло адже втримати серйозне обличчя, спостерігаючи за подіями п'єси, просто неможливо. А ось особливе захоплення викликає сценічний бій у постановці заслуженого діяча мистецтв України Юрія Старостіна.

— Прем'єра вистави «Труфальдіно — слуга двох господарів» відбулася на початку лютого 2023 року, — згадує режисер-постановник, — Ще минулого літа у нас виникла ідея зробити виставу для дорослих.

Яким був для Вашого театру початок війни?

— У перші місяці війни ми грали багато дитячих вистав по різних локаціях. Це були покази для дітей, що пережили війну, дітей-сиріт, біженців з Маріуполя. Виступали навіть у метро. Можна сказати, що ми один з перших дитячих театрів Києва, який став працювати після початку повномасштабного вторгнення.

Трохи згодом згадали і про дорослого глядача. Вирішили, що для дорослих не треба робити виставу про війну чи ставити якусь сумну історію. Адже коли дуже важка ситуація, потрібна саме комедія.

Вистава має незвичне сценічне рішення.

— Хотілося, щоб це була класика, саме тому звернулися до Гольдоні. Перед початком роботи передивилися постановки різних театрів за цим твором, і розробили своє сценічне рішення, з урахуванням специфіки театру ляльок, а також обставин, в які нас поставила війна.

Ми поєднали у виставі маски і живих акторів. Тобто засоби виразності, які є у театру ляльок та драматичного театру. Це надало нового вигляду і звучання виставі.

Нещодавно у нас в гостях побували гості з Херсонського музично-драматичного театру імені Миколи Куліша. Вони були у захваті від побаченого, адже у них такого немає, щоб у виставі були водночас і маски, і ляльки і драматичні актори.

Загалом вважаю, що нова постановка — початок епохи, коли актор і лялька стають тотожними один до одного, їхні образи немов зливаються в одне ціле.

Напевне непросто було ставити нову виставу під час війни?

— Робота над спектаклем розпочалася у вересні-жовтні минулого року. На рахунку театру не було достатньо коштів, але ми почали працювати, шукаючи можливості та адаптуючись до обставин.

У нас є маріонетки головного художника театру Миколи Данька, а також ляльки зі старих вистав, що вже не йдуть. Почали робити синтез: ляльки з однієї вистави, декорації з другої, а костюми з третьої. Все підбирали у стилі тієї епохи, в якій відбувалися події. Як на мене, вийшло непогано. І глядачеві подобається.

Звісно, не все вдалося зробити «на підборі2. Деяким акторам, наприклад, все ж пошили нові костюми. Та загалом зробили все можливе. Практично не витратили на постановку жодної копійки.

Починали робити виставу під обстрілами. Потім на деякий час призупинили цю роботу, бо почали ставити «Енеїду». А коли сценічне рішення «Енеїди» було готове, то знову повернулися до «Труффальдіно».

Що можете розповісти безпосередньо про саму постановку?

— Спочатку у виставі було всього вісім акторів. Разом з виконавцями та дирекцією театру ми були як одна сім’я. Згодом почали додаватися інші актори. Вийшов хороший акторський ансамбль — Юрій Фарафонов, Катерина Устинова, Юрій Хетчиков, Олександр Ворона, Юлія Ступка, Вікторія Тебєнєва, Лідія Шевченко, Вадим Доценко.

Олександр Ворона та Юлія Ступка приїхали до нас влітку минулого року з Херсона. У цьому місті я раніше ставив вистави і добре їх знаю. Вирішив запросити цих акторів до нашого театру, аби вони спробували свої сили у столиці. Керівництво підтримало мою ідею.

Олександр мені дуже імпонує як артист. У виставі він грає Труффальдіно. Його мова швидка, а психофізика дуже гнучка. Саме цим він і приваблює до себе глядача.

У нас не було хлопця на роль слуги Панталонеі ми запропонували її виконати провідну артистку Лідію Шевченко.

Дуже вдало зіграла роль Смеральдіни Вікторія Тєбєнєва.

Вистава змінюється?

— Після прем’єри минуло вже кілька місяців. І мені здається, вистава продовжує набирати, награватися, покращуватися.

Наприклад, як вже було зазначено вище, у виставі яскраво працюють сценічні бої, поставлені заслуженим діячем мистецтв України Юрієм Старостіним. Юрій Хетчиков та Катерина Устинова доволі вправно маніпулюють шпагами, але продовжують вдосконалюватися. Кожні два-три дні вони тренуються незалежно від того, є вистава чи немає.

Вистава дала великий поштовх акторам і самому театру. До повномасштабної війни у нас було кілька постановок для дорослих, але з об’єктивних причин їх зараз не граємо. Отож, «Труффальдіно» це вистава, що почала повертати до театру ляльок і дорослого глядача.

Зізнаюся, що не намагався у цій виставі проводити якісь паралелі з сучасністю. Хоча, звісно, і сьогодні є такі люди, які встигають працювати на кількох господарів одночасно. І для мене, це не комедія ситуацій, а комедія характерів.

Та здебільшого я прагнув, щоб глядачі хоча б на півтори години забули про те, що відбувається за стінами театру. Ми теж пам’ятаємо про війну, частину зароблених від вистав коштів перераховуємо на потреби Збройних сил України. Але не можна жити тільки війною, повинна бути якась відрада. І така відрада — це театр.

Ми не стоїмо на місці. Зараз набираємо до трупи нових акторів — як лялькарів, так і драматичних.

Отже, вже працюємо над наступними прем’єрами, а «Труфальдіно» живе своїм життям. І це добре. Глядачу цікаво дивитися цю виставу. До речі, хоча вона й для дорослих, але у залі завжди багато дітей. Можна сміливо сказати, що вистава «Труффальдіно — слуга двох господарів» — це вистава для сімейного перегляду.

Фото з сайту театру.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».