Гра у президента

— На написання саме такої пʼєси надихнула біографія Джона Кеннеді і його непереборна любов до жінок, а ще той факт що його жінка Жаклін Кеннеді з цим мирилася і це йому пробачала, — розповів автор п’єси та режисер-постановник Богдан Гнатюк. — Так принаймні нам говорить наука історія, хоча повної правди ми звісно ніколи не дізнаємось. Пʼєса була написана у вже далекому 2016 році і вперше побачила сценічне втілення у Полтавському театрі імені Миколи Гоголя. Режисером був Сергій Павлюк. Вистава мала місцевий успіх та вочевидь через політичну складову доволі швидко була знята з репертуару.

Чому я вирішив поставити цю виставу і чому саме зараз. Тому, що у часи великої повномасштабної війни ми, і це природньо, забули про мирну буржуазну політику. А саме про таке політиканство старого зразка я і захотів поставити виставу. Ну, і звісно хотів, щоб моя пʼєса знайшла своє втілення у столиці. Тепер я можу з гордістю сказати, що всі мої пʼєси гралися у столичних театрах. Репетиції відбувалися жваво, але було багато питань, які вимагали колективних рішень. Зокрема, ми прийняли рішення доволі радикально скоротити пʼєсу. Я не був проти — виставі це пішло лише на користь. Виставу продемонстрував театр Cult. Це не просто молодий, це новонароджений театр, який заснував усім вам відомий актор Назар Борушок. Честь йому і хвала за таке святе безумство — створювати театри під час війни. Виконавці ролей — Назар Борушок, Тетяна Кришталь, Олеся Голуб, Ірина Сопіт, Олег Терновий. Це молоді актори, хтось Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузірʼя», хтось з Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Вони зарядили виставу своєю молодість, красою і талантом. За це їм моя велика подяка. Сценографією і костюмами як завжди займався я, бо мені це подобається. Плани на майбутнє — написати містичну пʼєсу, про привидів, про життя та смерть.

Також ми попросили розповісти про роботу над виставою самих акторів.

Назар Борушок, виконавець ролі Президента, засновник театру CULT:

«Я грав майже в усіх виставах, які поставив Богдан Гнатюк за своїми п’єсами. З ним дуже комфортно працювати, його матеріал легко вчити. Подобаються сюжети, стилістика написання і той гумор який він вкладає навіть у драматичні історії.

А як режисер Богдан дає волю акторові. Якщо я як виконавець пропоную йому якусь фізичну дію, або навіть текстові вставки, то він їх переважно приймає. Завжди йде на контакт, знаходить компроміс з акторами. Я б сказав — це демократичний режисер.

Коли я відкрив свій театр CULT запросив Б. Гнатюка і він мені сказав: «У мене є така п’єса, не хотів би зіграти?» Відразу ж погодився, а коли прочитав сам текст, то був у захваті. Мені дуже сподобалася ця комедія.

Зізнаюся, що під час репетицій вистави ми не переривалися через повітряні тривоги. Хоча вони, звісно, не могли не позначитися на нашій роботі, адже актори не завжди встигали приїжджати на репетиції. Але встигли зробити виставу і зіграти її вперше саме в той день, коли й планували. Загалом підготовчий процес зайняв три місяці.

Я граю президента. А коли ми щось чуємо про президента, то відразу виникають якісь асоціації. Богдан сказав, що тут немає ніяких посилань ні до сучасного, ні до попередніх президентів. У цьому персонажі живе кілька особистостей, і кожна з них цікава по-своєму. Він любить дітей, любить жінок, любить свою країну. Якби це була лише одна особистість, то образ би вийшов одноманітний. А так президент у нас вийшов багатогранний, має кілька обличь.

З мого боку, як я вже згадав, було багато тестової імпровізації, інших цікавих речей. Які, звісно ж, всі були погоджені з режисером. Я не копіював жодного з президентів, аби в людей не виникало ніяких асоціацій. Це окрема історія, яка ніяким чином не пов’язана з нашими реаліями.

Поруч зі мною прекрасні актори з Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Тетяна Кришталь та Олег Терновий, які багато допомагали режисерові, внесли чимало цікавих ідей під час роботи над виставою. Олеся Голуб, яка виконує роль першої леді, теж професіонал своєї справи. Працюємо з ними не вперше, отож, швидко знаходили спільну мову. І звичайно, Ірина Сопіт, з якою я пройшов разом великий театральний шлях. Насамперед маю на увазі вистави «Кафе «Республіка» та «Украдена краса».

До своєї ролі звісно ж є зауваження. Я завжди самокритичний. Розумію, що як би не зіграв, завжди можна зіграти краще. Але задоволений, що встигли втілити цей проєкт у життя досить швидко.

Користуючись нагодою хотів би кілька слів сказати про театр CULT, який був створений вже після початку повномасштабного вторгнення. У перші місяці війни зі своїм другом Віталієм Стеценком ми були у територіальній обороні на Західній Україні. Якось стояли разом на блок-посту о 5-й годині ранку і говорили про мистецтво, якими будуть театр і кіно під час повномасштабного вторгнення. Виникла ідея створення свого театру. Віталій допоміг фінансово. Винайняли приміщення, я разом з батьком зробили практично всю фізичну роботу з його облаштування. Через місяць ми вже відкрилися.

За кілька місяців, що минули відтоді, наш театр став пізнаваним. Крім гри власних вистав здаємо приміщення в оренду для інших проєктів. У планах створення культурного центру, де крім вистав відбуватимуться пізнавальні лекції, концерти, інші мистецькі акції. Хочемо показувати унікальне кіно, приміром, «Пропалу грамоту».

Зараз у нашому репертуарі переважно комедійний жанр. Хотілося б, аби театр відволікав людей від того, що відбувається зовні і вони занурювалися в позитив, могли відпочити, отримати естетичне, культурне задоволення.

Нещодавно у нас вийшла вистава за п’єсою Дмитра Корчинського «Колаборант». Гастролювали з нею по Україні, всюди були переповнені зали. Зібрали 56 тисяч гривень для батальйону «Братство». Загалом, яку б ми не показували виставу, завжди збираємо кошти на потреби наших військових.

А на початку нового театрального сезону обов’язково порадуємо шанувальників нашого театру ще однією прем’єрою.

Олеся Голуб, виконавиця ролі Дружини президента:

«Моя героїня — жінка, яка знає, чого хоче. Вважає себе у сім’ї шиєю, що може крутити головою, тобто президентом у той бік, в який їй заманеться. Але в дуже жіночий спосіб. Тож вона наділена мудрістю й хитрістю. Дізнавшись про зраду чоловіка мститься витончено та безжально. Моя перша леді — далекоглядна жінка, яка знає, чого хоче і як цього досягти.

Як тільки я перечитала п’єсу, то одразу зрозуміла, що це моя роль. До вподоби грати негативних персонажів, або тих, хто змінюється під час вистави, має розвиток. І тут є де розігнатися, моя героїня різнопланова. Відразу накидала собі образ цієї жінки і під час репетицій поступово почала його втілювати. Чим ближче до прем’єри, тим більше докладала зусиль. А коли у залі вже є глядач, то, звісно ще більша віддача, відбувається взаємний обмін енергіями і виникає катарсис.

Репетиції були різні — короткі і довгі, легкі і виснажливі. Вся вистава створювалася у команді з партнерами, але була необхідна й домашня робота над своїм персонажем.

Від себе в образ героїні намагалася додати жіночності, якісь поведінкові речі. Хоча характер у мене зовсім інший, але найцікавіше проявляти саме ті риси, яких у тебе насправді немає чи є, але виражені мінімально, і тоді ти їх немов роздмухуєш. Натомість грати саму себе зовсім не цікаво.

Працювала з різними режисерами, кожен з них — інша книга. Серед них усіх Богдан Гнатюк давав нам чи не найбільше волі, величезні можливості для імпровізації, для своїх акторських фантазій. Після прем’єри Богдан сказав: «Головне — це актор, а вже потім — режисер». Саме тому він і дозволяв нам найбезумніші ідеї, хай навіть не всі вони ввійшли в кінцевий малюнок вистави.

Задоволена роботою нашої команди, але бачу, над чим ще треба попрацювати. Думаю, що з третього показу вистави все стане на свої місця".

Ірина Сопіт, виконавиця ролі Софії:

«Готова підтримувати Богдана Гнатюка в усіх його проєктах. Я відчуваю цього автора, вірю, що в нього велике майбутнє. А приміром його п’єса «Украдена краса» вартує того, аби за нею було зняте кіно.

Цю виставу, яку ми щойно випустили, далекого 2017 року ставили у Полтаві. Я тоді купила квиток на автобус і поїхала її дивитися. Була у захваті не скільки від постановки, скільки від самого сюжету. Дуже цікава емоційна, комедійна вистава.

Найбільше мені сподобався образ Софії, роль якою нині виконую. Дякую режисерові за те, що дав можливість обирати, кого я хочу зіграти. Саме під час прочитання тексту закохалася в образ цієї героїні.

Спочатку вона здається сірою мишкою, що знаходиться у тіні. У президента є яскраві дружина та коханка. І тут несподівано Софія каже президенту: «Я хочу від вас дитину. У мене теж можуть бути права як і в кожної жінки, яка побувала в ліжку президента».

До самого тексту я ніяких коректив не пропонувала. Вважаю, що яким написаний персонаж автором, таким він і має бути. А над самим образом багато працювала, думала, як цікавіше подати свою героїню. В чому вона має бути одягнена, який у неї характер.

Щось додала і від себе. Вважаю, що в кожного актора і кожної акторки є багато емоцій. Просто у повсякденному житті ми не використовуємо весь спектр нашого характеру. А робота виконавця над роллю полягає в тому, що він у собі шукає саме той характер, саме ту емоцію, які підійдуть до його персонажу.

Вважаю, що на цьому етапі змогла все зробити для своєї героїні. Впевнена, що з кожною виставою вона ставатиме ще кращою, ще цікавішою і відкриватиме в собі нові грані.

Хочу, щоб наступна моя роль була саме в новій виставі Богдана Гнатюка, хоча відкрита до співпраці й з іншими режисерами".

Фото з соціальних мереж.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».