Творчі береги Валентини Давиденко

Валентина Давиденко — мисткиня широкого творчого обдарування. В її доробку книги «Зелена зірка березня», «Нічна вежа», «Флейта Евтерпи», «Білу лампу внесу тобі в ніч», книжка віршів для дітей «Казкові світлини», переклади сучасних італійських поетів. Вона є співавторкою спільного проєкту з композитором Іваном Тараненком «Майстер снів» — альбом джазових пісень на вірші Валентини Давиденко. Її поезії перекладені англійською, грецькою, іспанською, італійською, польською та французькою мовами.

Пані Валентина створила 12 телефільмів про сучасних українських художників циклу «Мистецька мансарда»; авторка і режисерка телефільму про Іоанна-Павла ІІ «Гілочка сосни з вулиці Боччеа», авторка проєкту «Барви італійської Умбрії» — виставки італійських художників у Київській міській галереї «Лавра». Як книжковий графік оформила власну збірку поезій «Білу лампу внесу тобі в ніч», книгу прози Уляни Глібчук «Дівчатка» та поетичну книгу римської поетеси Тіціани Колуссо «Монолог оливи».

Персональні виставки Валентини Давиденко відбувалися в Українському фонді культури, Київському будинку вчених НАН України, Національному музеї літератури України, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва та ін. Вона була учасницею пленерів у Словаччині, Польщі, Італії, а також учасницею українсько-польського мистецького проєкту відтворення в живописних полотнах храмової архітектури костьолів на території України.

Твори художниці зберігаються у приватних колекціях в Україні, Німеччині, Польщі, Канаді, Італії, Греції, Македонії, Литві, Словаччині. Працює в галузі живопису та графіки.

Відкриваючи виставку, поетеса і перекладачка Олена О’Лір наголосила на тому, що друзі Валентини Давиденко зібралися на свято поезії та живопису, а це два крила творчості пані Валентини. Її живописним творам властиві споглядальність, зосередженість, які у наш час рідкість. Голос краси звучить тихо, проникливо, тільки найчутливіше вухо може його почути. У поезії багато зорових образів, які міг створити тільки художник. Також у віршах багато музики. Самі пейзажі романтичні, дещо ідеалізовані, тут мотиви Києва, пейзажі рідної Черкащини, Італії.

Народний художник України, лавреат Шевченківської премії Валерій Франчук пригадав, як на початку 90-х років Валентина Давиденко запросила його на радіопередачу. Від того часу почалося їхнє спілкування. Також Валерій Олександрович згадав про першу персональну виставку художниці. За роки, що минули відтоді, вона поглибилася у своїх кольорах. З нагоди презентації нової виставки художник подарував їй одну зі своїх робіт.

Колега Валентини Давиденко журналістка Олена Трофимович зізналася, що та свого часу багато чому вчила її з нуля, коли вона прийшла працювати на радіо. Вміла дохідливо пояснити, навіть як тримати мікрофон. Пані Валентина має журналістський дар від Бога, так само як і дар художниці та письменниці.

— Спочатку хотіла представити на виставці лише чотири роботи і назвати її «Пори року 2022-го». З картин, намальованих після 24 лютого 2022 року у мене склалися весна, літо, осінь та зима, — розповіла Валентина Давиденко.

Картина «Рідні береги» дала назву експозиції, це береги з моєї малої вітчизни Черкащини, яку я дуже люблю. Особисто для мене дуже дорога робота «Гірські цикламени», її ескіз створила перед самим початком війни. І потім, з першими драматичними моментами, коли почалося бомбардування Києва, я серйозно розглядала це полотно, як і деякі інші, придатними для того, щоб захистити вікна в квартирі. Та згодом написала картину «Гірські цикламени», і згадала згодом в одному з віршів про початок війни. «Мою шибку тоді захистили небесні пелени./Я знайшла той ескіз і назвала «Гірські цикламени». З перших днів знала, що нікуди не поїду, але тоді ще не була впевнена, що повернуся до творчості.

Картина «Хризантеми» — спогад дитинства, рідне подвір’я і квіти, які дуже любила моя мама. Також на виставці я представила акварелі-донати, виручені від їхнього продажу кошти підуть на потреби ЗСУ…

До авторки виставки було чимало питань у зацікавленої публіки.

— Як народилася пісня «Майстер снів»?

— Було це більше десяти років тому. Дізналася, що композитор Іван Тараненко написав пісню на мою поезію. Подякувала, хоча й подумала, що вірші, які я пишу, ніби не для пісень. Але згодом у композитора народився цілий цикл «Майстер снів» за назвою однієї з моїх поезій. Аудіо альбом під такою назвою презентували на міжнародному музичному фестивалі у Національній музичній академії України. Нещодавно Іван Тараненко грав свій концерт у залі Київської організації Національної спілки композиторів України і згадав про одну з пісень нашого альбому під назвою «Лет». Цей вірш я написала дуже давно, але раптом його слова виявилися приголомшливо актуальними нині, у цей драматичний період української історії. І композитор висловив побажання, щоб ця пісня тепер зазвучала ще й іншими європейськими мовами.

Загалом у моєму житті було багато таких творчих перехресть. Вдячна тим митцям, які надихнули мене в поезії і живопису й багато в чому допомогли.

— Те, що зображено на картинах, бачили у житті чи це Ваша уява?

— Часто це враження від нового місця, нової країни. Не вмію писати абстрактно з уяви. Мені потрібен емоційний об’єкт — пейзаж, настрій. Хоча цей об’єкт не завжди можна пізнати на моїй роботі, але він однак образно присутній.

Хочу подякувати Музею Максима Рильського за прекрасну презентацію моєї виставки і мого поетичного вечора. Це будинок зі своєю атмосферою і вона мені так само близька, як і поезія Максима Тадейовича та його переклади. Це унікальна людина, яка поза часом.

— Розкажіть про місце Італії у Вашому творчому житті.

— Ще у дитинстві побачила в альбомі репродукцію картини Боттічеллі, вона мені зазвучала, як музика. Побувала там через багато років як журналістка на аудієнції Папи Павла — Іоанна ІІ. Це було після аварії на Чорнобильській АЕС, коли Європа прихистила наших дітей.

Вразила мелодійна італійська мова. Пізніше її вивчила, бо цього потребували творчі проекти. Згодом звернулася до перекладів італійської поезії. Уклала антологію італійською поезії від ХІІ століття до сьогодення. Тут представлена творчість 76 поетів, тексти, які ніколи не перекладалися українською мовою.

— Що можете сказати про співпрацю з художниками?

— Вона в мене почалася зі студентської лави. Навіть свою дипломну роботу назвала «Дар художника — дар педагога». Створила чотирнадцять фільмів про українських художників, серед них і про Валерія Франчука. Цей фільм знімали у музеї під відкритим небом, восени. Також написала багато статей про художників.

Валентина Давиденко прочитали свої вірші, які були опубліковані в одному з нових номерів журналу «Київ» та запросила всіх присутніх на вечір перекладів, що відбудеться у Музеї Максима Рильського у грудні. А сама виставка триватиме до кінця року.