Як не стати диваком?

Головний герой цього карколомного дійства — успішний видавець. Він належить до компанії аристократів, які щотижня збираються на славнозвісну так звану «вечерю диваків». На цю вечерю кожен із запрошених має привести неординарну людину, з якої кепкуватимуть усі присутні, а сама «жертва», звісна річ, про це заздалегідь не знатиме. Той учасник розіграшу, чий «персонаж» виявиться найбільш «несподіваним», виграє приз.

Але. події з шаленою каскадністю розгортаються досить неочікувано… Сам герой, який влаштував цю вечерю, стає мимоволі заручником свого «обранця»! Як це сталося глядачам показують актори театру Олег Савкін, Олена Сілантьєва, Анатолій Ященко, Сергій Детюк, Юрій Гребельник, Любов Тищенко, Віталій Овчаров. А про те, як створювалася вистава ми попросили розповісти режисера-постановника Олександра Степанцова:

«Здійснити цю постановку мені запропонувало керівництво театру. Загалом знайомий з п’єсою Франсіса Вебера досить давно, ще коли навчався у Дніпрі. Це був приблизно 2010 рік. Спершу побачив виставу за цим твором у театрі, потім знайшов відео однієї з постановок в інтернеті. Вже тоді п’єса немов пройшла крізь мене. Можна сказати, що ідея постановки стала нашим спільним рішенням з керівництвом.

— Що можете розповісти про репетиційний процес?

— Репетиції розпочалися у вересні. П’єса академічна у хорошому сенсі цього слова. І всі проблеми, які в ній підіймаються, добре відомі акторам, з якими я працював. Можливо ми ще не в повній мірі зрозуміли, якою в кінцевому результаті має бути ця вистава (у цьому має допомогти глядач), але під час самого процесу її створення не виникало жодних проблем.

З деякими виконавцями разом працювали вперше. Ми швидко порозумілися, знайшли спільну мову. Хочу зазначити, що працювалося легко. Мали спільне бажання досягти успіху.

Було багато пропозицій від акторів. Вони влучно підмічали чимало моментів. Це й не дивно, адже виконавці пропускають матеріал через себе, інколи розуміють його вже навіть краще ніж режисер. Уважно спостерігаю за цими пропозиціями. Коли розумію, що вони суголосні з моїм розумінням, то остаточно приймаю їх у виставу.

— А щодо сценографічного рішення?

— Хотів би відзначити професійну роботу художника Олексія Вакарчука. Мені сподобався сам процес. Декорація вийшла красива і вишукана. Загалом мені з ним поталанило, бо це художник великої сцени, який має гарний смак.

— Напевне п’єса має ще якісь особливості?

— Вона цікава тим, що складається з двох начебто дуже різних частин — комедійної і драматичної. На початку всім дуже весело, а в кінці відбувається злам, який чіпляє глядачів. Думаю, що акторам добре вдалося це показати.

Прем’єра відбулася весело. За кілька хвилин до закінчення вистави вимкнули світло. А ще телефонний дзвінок пролунав на п’ять хвилин раніше, ніж потрібно. Звісно ж, актори знайшли вихід, а глядачі, гадаю, нічого не помітили. (Усміхається). Всі ми дуже сподіваємося, що вистава житиме довго.

— Одночасно з «Вечерею з диваком» Ви завершували ще одну режисерську роботу. Це було складно?

— Паралельно з «Вечерею з диваком» працював над виставою, прем’єра якої відбулася на Новій сцені театру. Не сказав би, що репетирувати паралельно дві вистави складно, а от видати їх обидві протягом одного місяця дійсно дуже непросто.

Друга вистава за п’єсою Славомира Мрожека «Танго», що є однією з найкращих п’єс драматурга. А допомогу у створенні постановки надав Центр Мерошевського (Польща).

У Мрожека є багато хороших п’єс на двох чи трьох персонажів. Ці п’єси зручні, багато режисерів бере їх до постановки. Тексти добре виписані, а це допомагає акторам і режисерові.

У його творах присутні іронія та абсурд. Як відомо абсурд знаний ще з часів Давньої Греції. Він впевнено увійшов у драматургію після Другої Світової війни. Після того як відбулися речі, які не повинні були статися. Одна людина не повинна була заганяти іншу в газову камеру, лікарі не повинні були роботи ін’єкції смерті та ін.

Історія абсурду в драматургії пов’язана з післявоєнним синдромом Другої світової війни. А в нас війна триває з 2014 року. Гадаю, що розуміння Мрожеком деяких післявоєнних речей дотичне до тих, що у нас з вами зараз. Думаю, що війна зробила великий заряд для драматургії абсурду.

Напевне раніше я б не взявся за Мрожека. А зараз, коли почав працювати, то його абсурд став мені зрозумілішим. Він дає змогу зрозуміти, що це за персонажі, п’єса дає чітку зав’язку, розвиток дії і розв’язку. Звісно, сюжет на такий як у традиційній п’єсі, але абсурд тут не нехтує прямою сюжетністю. Мені працювати було цікаво. Думаю, що акторам також".

Фото з сайту театру.