Вічне — завжди сучасне!

Свого часу професор Микола Давидов назвав цей ансамбль унікальним. Колектив студентів Київської державної консерваторії вже у перші роки свого існування на світових теренах прославляв вітчизняну школу академічного народно-інструментального виконавства.

Репертуарний доробок ансамблю складає понад три тисячі програм. Було виконано майже сім з половиною тисяч концертів на найрізноманітніших сценах. Різні мотиви, різні семантичні, жанрові вектори, а відтак — незупинний рух уперед.

Для ансамблю у різні роки писали свої твори українські композитори Анатолій Білошицький, Олександр Осадчий, Олександр Яковчук, Іван Тараненко, Олександр Злотник.

Перший відділ концерту присвятили українській музиці. А почали його «Гуцульською мозаїкою» авторства Володимира Рунчака у виконанні лавреата міжнародних та всеукраїнських конкурсів, володаря гран-прі Міжнародного фестивалю в Італії «Спів музики» ансамблю «Рідні наспіви», керівник заслужений працівник культури України Юрій Карнаух. У співпраці з Валерієм Колядюком народилася композиція «Танець вуйка», яка продовжила програму.

Поруч з сольними програмами за роки діяльності в ансамблі виокремився ще один вектор творчості. А саме, концертні проєкти з видатними оперними співаками. У колективі зберігаються вже раритетні відео, аудіо записи, платівки з корифеями української опери. Навіть якщо побіжно згадувати імена тих, з ким оркестр працював, гастролював, виконував концерти, то утворюється своєрідна вокальна антологія від 80-х років ХХ століття і до сьогодні: Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Анатолій Кочерга, Ігор Борко, Тарас Штонда, Анжеліна Швачка. І цей перелік можна продовжувати на багато-багато імен.

Вже багато років працює з ансамблем «Рідні наспіви» відома співачка сучасності, поряд з провідними оперними співаками світу Людмила Монастирська. У виконанні пані Людмили слухали пісні, в яких постав величезний дивосвіт душі української жінки. Отож, українську народну пісню в обробці Анатолія Кос-Анатолького «Чотири воли пасу я» виконала народна артистка України, лавреатка Національної премії імені Тараса Шевченка, володарка титулу «Жінка 3 тисячоліття» Людмила Монастирська.

Пані Людмила — випускниця класу Діани Петриненко. І, напевне, вона була не просто хорошою ученицею, але й духовно спорідненою з Діаною Гнатівною людиною. Хто знає Людмилу кажуть, що окрім таланту вона має ще один унікальний дар. Це щедрість, доброзичливість, відкритість, які не затьмарені зірковістю.

В одному з інтерв’ю були слова пані Людмили: «Пишаюся тим, що я українка. Дякувати Богу маю змогу представляти українську вокальну школу в кращих оперних театр світу». Підтвердженням цих слів став твір з пісенної творчості Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка «Молдованочка».

«Знов весна і знов надії» — таким рядком поезії Лесі Українки була означена ця програма. Багатобарвність голосу ансамблю «Рідні наспіви» наштовхує на той посил в якому поєднуються любов, медитація, природа і душа — «Гуцульський танець з музики до кінофільму «Тіні забутих предків» Мирослава Скорика.

Кажуть немає на світі більшої сили і краси, аніж мова й пісня рідного краю. Також говорять, що не все, що ми називаємо сучасним стане вічним, але все вічне завжди буде сучасним. Так само як вічними є наші народні мелодії — Сергій Орел «Фантазія для скрипки з оркестром».

У програмі вперше з ансамблем виступив співак Сергій Макієнко — соліст Київської опери, лавреат Міжнародного фестивалю оперного мистецтва, який відбувся в Естонії. Виконавець головних баритонових партій у класичних та сучасних творах, також задіяний у музичних проєктах для дітей та юнацтва. У дуеті з Людмилою Монастирською виконав не одну програму протягом 15 років роботи в театрі.

Нещодавно дует виступив на сцені Запорізької філармонії. Це було саме в той день, коли рашисти обстріляли Запорізьку ГЕС. Артисти навіть не сподівалися, що після такого обстрілу відбудеться концерт. Але він все ж відбувся. Були щирі, натхненні слухачі, які сказали: «Ви обдарували нас дивосвітом таланту своєї душі». Отож продовження стала пісня Олександра Білаша на вірші Дмитра Павличка «Як надійшла любов» та жартівлива українська народна пісня «Чорні очка», що подарував слухачам неповторний дует. А завершили перший відділ українською народною піснею «Ґандзя» на вірші Дениса Бонковського.

У другому відділ прозвучали твори зарубіжних композиторів. А розпочали його з Іспанії, сонячної Севільї. Пролунала інтродукція іспанського композитора Х. Хіменеса з сарсуели «Весілля Луїса Алонсо».

Зарубіжні твори наводять на думку про гастрольні шляхи колективу. А вони простягнулися світом від Східної Європи аж до Середньої Азії. Через багато країн Західної Європи аж до Сполучених Штатів Америки. У США «Рідні настрої» гастролювали від центральних до південних штатів впродовж 40 днів. Сольні концерти, виступи з урядовими делегаціями на днях культури України в Європі. Артисти розповідали, що комунікації з зарубіжними слухачами завжди були цікавими і щирими. Може навіть не через знанням мов, а через те, що народні музичні інструменти є зрозумілими. Це як дипломати, що знають мову миру і злагоди.

Продовженням другого відділу став дивертисмент для оркестру французького композитора Ж. Ібера. Можливо образи цієї музики навіяні цирковим мистецтвом, яскравим видовищем і блиском кольорів.

Національна філармонія України започаткувала цикли концертів на камерних майданчиках Києва. Це музеї, культурний кластер «Київ», Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого, галереї. І для слухачів у затишній атмосфері ансамбль «Рідні наспіви» виконує числення програми. Одна з цих програм «Життя прекрасне» пов’язана з кіномистецтвом. А у титрах до фільму з однойменною назвою написані такі слова: «Нехай прийдешні покоління очистять світ від зла, гніту, насильства і насолоджуватимуться ним». Музика з цього кінофільму прозвучала в аранжуванні ансамблю.

Кожен з артистів «Рідних наспівів» є солістом, грає на кількох музичних інструментах. Цього разу вони виконали «Тарантелу» Р. Калаче. «Аве Марія» Дж. Каччіні стала присвятою всі нашим захисникам і захисницям зі Збройних Сил України.

У таких концертах як цього вечора, з такою теплою публікою здається глибше пізнаєш швидкоплинність часу. Час — це сипучий пісок на берегах ріки. Ріка життя має надзвичайно швидку течію. Десь там у цій течії зникають рідні образи, виринають спогади. Музика, яка звучала далі, сколихнула спогади трепетними крилами — А. П’яцолла «Зима в Буенос-Айресі, з циклу концертів «Пори року в Буенос-Айресі.

Spinto soprano — так зарубіжні ЗМІ у своїх дописах називають Людмилу Монастирську. У перекладі це означає багате і яскраве, насичене тембрами сопрано. Цього вечора публіка мала можливість побачити пані Людмилу не з оперної сцени, не в костюмі героїні і з величезним оркестром, а зовсім близько. І від цього йде неповторна таїна камерних концертів. Вона заспівала «Голубку» С. Ірадьєра. Саме цим словом часто звертаються до найулюбленішої, найріднішої людини.

Такий концерт став можливим лише завдяки тому, що в усіх його творців близькі погляди на мистецтво. Програма була зіткана з минулого і сучасності, увібрала в себе майже весь півстолітній шлях колективу.

На завершення Людмила Монастирська виконала вихідну арію Маріци з однойменної оперети Імре Кальмана в перекладі українською мовою. Та й після цього вдячна публіка довго не хотіла відпускати улюблених акторів зі сцени і кілька разів викликала їх на біс.

Фото Едуарда МЕЖУЛА.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».