Подолати власних демонів

Це історія про загадкового хлопчика, який несподівано з’являється на світ. Він, наче зірка, що впала на галявину зимового лісу, де на межі реального і нереального, в атмосфері чудернацьких і кумедних тваринок, його знаходить лісоруб, — зазначається в анонсі на сайті театру. Проживаючи під опікою лісоруба та його дружини Зоряний хлопчик виростає надзвичайно вродливим юнаком. Усі навколо захоплюються такою красою, але на противагу цьому — його серце щодня наповнюється жорстокістю і злом. Користуючись своєю красою, він чинить багато лиха, а коли зрікається рідної мами — стає найпотворнішим у світі. Як повернути красу? Як повернути маму? Чи вона зможе пробачити його? Для цього Зоряному хлопчику доведеться боротися з власними демонами, пройти небезпечний шлях зачарованого лісу, перепони охоронців, хижих воїнів, магію відьми. Глядач зможе відчути вогонь переживань цієї захоплюючої історії, усвідомити перевагу внутрішньої краси та любові над зовнішньою.

— Це вже далеко не перший мій режисерський досвід, — розповіла режисерка-постановниця Ольга Оноприюк.

— У Волинському музично-драматичному театрі йде поставлена мною вистава «Не шукайте щастя, бо я його вкрав» за твором Івана Франка «Украдене щастя». У Київському театрі юного глядача мною була втілена казка «Невидима з солодкого королівства». Також був спільний проєкт з Театром на Печерську.

Цього разу мене запросили до ТЮГу поставити виставу «Я, романтика», але потім плани змінилися. Ідея поставити «Зоряного хлопчика» у мене виникла вже давно і тепер випала нагода її інтерпретувати.

На жаль сучасний світ став дуже поверхневим. Красиві картинки з соціальних мереж диктують як нам жити, як відпочивати. Багато хто маніпулює цією зовнішньою картинкою, а інші не розуміють, що це не головне. До прикладу, знайомі люди в соціальних мережах виставляють ідеальну картинку своєї сім’ї. Насправді, там все дуже плачевно. Немає навіть десяти відсотків тієї ідеальної картинки.

Відтак історія про Зоряного хлопчика, очевидно, і є тим об’єктом викривленого сприйняття життя та цінностей. В Оскара Уайльда прописано, що діти можуть бити інших, і, вони це робили. Я хотіла зауважити, що суспільство не повинно бути таким примітивним — «я красивий, йдіть і бийте, щоб бути такими красивими як я». Натомість у нашій виставі одна дівчинка каже: «Він же нічого не зробив, то навіщо його бити». Хотілося лишити суспільству хоч якусь надію.

Це й стало мені поштовхом до написання п’єси за невеликим прозовим твором Оскара Уайльда. Кожен має вибір і від цього вибору залежить як йому жити, які пріоритети обирати, як вчинити краще. Наші вчинки, звичайно ж, мають наслідки. І кожен несе відповідальність. На жаль, ми часто цього не усвідомлюємо. Думаємо, що можна нізащо звинуватити людину, побити її. У «Зоряному хлопчику» побиття було фізичним, але є паралелі з моральним побиттям. І за такі вчинки ті, хто це зробив, також відповідатимуть.

Можна зауважити красиву людину, але коли пізнаєш її внутрішній світ, то зовнішня краса зникає. Хоча ця людина візуально і залишається красивою. При написанні п’єси багато взяла зі свого життєвого досвіду, спостережень, досвіду моїх друзів. У казці персонаж у буквальному сенсі перетворюється на потворного. Тобто, його внутрішня потворність стає реальністю. Також порушую у виставі тему сім’ї, взаємини з батьками. На жаль сімейні стосунки нині дуже знецінилися. Сьогодні ми можемо казати, що любимо своїх близьких, а завтра щось протилежне.

Впевнена, що кожен актор має більший творчий потенціал, ніж він думає. Завжди хочеться відкривати щось нове. У виставі задіяна практично вся трупа театру. З деякими акторами вже працювала раніше. Вони досвідчені, професійні. А ще відкрилися мені нові молоді особи. Приємно, що в театрі є крута молодь. Вони шалені, енергійні, відповідальні, талановиті, сповнені світла. Хочеться, щоб такої молоді у театрі було більше.

Усі персонажі, крім головного героя, існують як у мультику, там переважає форма. А в Зоряного хлопчика (виконавці Сергій Бобко або Павло Буковський) більш драматична роль. Він має існувати на контрасті з всіма іншими героями та з гармонійним світом природи. Особливо в першій дій, коли він зовні ще красивий. Тут не можна грати надто драматично, тому що це казка. Але ця роль має бути драматично-ігровою. Важливо знайти межу і в цьому полягає режисерська інтерпретація. На перший погляд здається в казці працювати легко, але це зовсім не так. З хлопцями ми працювали довго, навіть лишалися окремо, поза часом репетицій.

Багато в чому завдячую художниці Таїсії Карась. Анімацію робив Андрій Фішер. Завдяки цій творчій команді все склалося. Дуже круто, коли в тебе є результативний діалог із художником, коли режисер цінує роль художника, а художник — режисера. Не було такого, що хтось хотів виокремити свою роботу. Все робили разом. Можу щиро побажати іншим режисерам такої співпраці.

Я розповідала Таїсії свою ідею, і як я це бачу, вона погодилися працювати. Прочитавши оригінал твору, сказала, що їй більше імпонує моя сценічна версія.

Вибір костюмів — виявився «складанням пазлів». Намагалися максимально використати ті матеріали, що були в театрі. Перешивали з того, що було.

Музику до вистави написав молодий талановитий композитор Єгор Литвинов. Багато працювали над піснями. А пластикою займалася хореографка Анастасія Колесник. Працюю з нею не вперше. Слава Богу, все вдалося.

Зізнаюся, процес створення вистави був непростим, але завжди важливішим є результат. Дякую всім, хто не побоявся труднощів. Особливо хотіла б подякувати світловому та костюмерному цехам.

Окремі слова подяки виконуючій обов’язки директора-художнього керівника театру Марії Кривенко за розуміння та допомогу у створенні вистави.

У грудні цього року має відбутися прем’єра моєї вистави в театрі «Особисті». Свого часу один з моїх викладачів сказав, що українці мелодраматичний народ. Нам треба посміятися, і поплакати. Саме такою буде нова мелодраматична історія з вічними цінностями — сім’я, любов, стосунки.

На завершення коментує роботу виконавець головної ролі актор Сергій Бобко.

— З режисеркою Ольгою Оноприюк були знайомі раніше, але не доводилося разом працювати. Вона запропонувала взяти участь у проєкті, цей матеріал мене дуже зацікавив, бо порушені теми актуальні для підлітків, і для дорослих.

Дуже цікава і сама роль. Чогось подібного я ще не грав. У першій частині вистави треба було грати жорстокого хлопчика. Образ давався непросто, оскільки, мені ця риса непритаманна. Сподіваюся, що труднощі, які виникали під час роботи над виставою, зміг подолати.

Найскладніший момент — перевтілення на потворного, але доброго в душі. За одну хвилину треба переоцінити свої життєві цінності та відтворити це. Такий момент став для мене не тільки найскладнішим, а й найцікавішим.

З режисеркою було комфортно працювати. Вона давала можливість створювати свій образ самому, а потім допомагала і спрямовувала в потрібне русло. Я готувався вдома і приходив на репетиції вже зі своїми ідеями. Обговорювали довго. Щось підходило одразу, а над чимось ще продовжували працювати. Методом проб ми змогли дійти до того результату, який маємо.

Над роллю Зоряного хлопчика можна працювати все життя. Тому, напевне, ніколи не буду задоволений своєю роботою на сто відсотків. Вважаю, що всі ми достойно проявили себе. Часу на створення вистави було не так багато, виникали певні проблеми. Але все, що залежало від акторського складу, — зробили. Сподіваюся, що в майбутньому ця вистава буде розвиватися, набирати обертів і ставатиме ще кращою.

Фото Насті Телікової