Англійській гумор та українські реалії

— У виставі грають студенти, які навчаються у студії, яка є в нашому театрі, — розповів художній керівник театру «Cult» Назар Борушок. — Студія відкрилася приблизно п’ять років тому. Постійно проводимо набір молодих людей віком від 15 до 22 років. Вони займаються акторською майстерністю, знімаються в кіно. Наша мета — зробити при випуску якусь повноцінну театральну виставу. Однією з таких вистав і був «Надто одружений таксист».

У нас є кілька цікавих навчальних програм. Навчаються діти не лише з Києва, а й приїжджають до нас з інших міст. Для дітей-сиріт та дітей війни у нас навчання безкоштовне.

Курс, який грав у виставі був повноцінно сформований приблизно рік тому. Вони займаються два-три рази на тиждень з різними викладачами, режисерами. Серед них є ті, хто вже відбувся в кіно. Двоє вже стали студентами театральних університетів, а інші готуються вступати до театральних вишів.

Запропонував їм кілька п’єс. Вони обрали для постановки саме цю і почали працювати. Режисер вистави Богдан Железняк. Разом з ним ми навчалися у Національному університеті театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого в Леоніда Остропольського, щоправда на різних курсах.

Я дозволив виконавцям вистави зробити п’єсу більш креативною і вони вирішили перенести події до Києва. Актори обрали собі українські імена, назви київських вулиць. Повністю їх підтримав, вони редагували п’єсу як хотіли. В режисуру я не вмішувався і повністю побачив виставу лише на прем’єрі.

Вважаю, що багато хто з учасників вистави за рік дуже виріс у театральному плані, але треба ще багато працювати. Про це я наголошував під час обговорення вистави. Акторська професія нелегка. Не можна просто вивчити текст і вийти на сцену. Для цього є спеціальні школи, університети.

Звісно, хотілося б, аби вистава була зіграна більш професійно. Але на сьогодні вони показали непоганий рівень. Думаю, що покажемо цю виставу ще раз у серпні.

Восени буде новий набір. Зі студентами, що прийдуть, думатимемо про щось нове. Будемо й далі готувати акторів, стимулювати їх до мистецтва, до театру й кіно. Готуватимемо їх до вступу у вищі навчальні заклади. А якщо з нашої студії вийде хоча б один випускник, який колись стане народним артистом України, значить я недаремно працював. Але принаймні всі випускники полюблять театр. Це також одна з наших цілей.

— Я навчалася у студії при театрі «Cult», — продовжила розмова молода акторка Крістіна Найда. — Навчання дало мені багато. Тут дуже круті викладачі, видно, що вони справжні майстри своєї справи, вміють передавати свої знання та досвід. Коли дивишся на їхню гру, то хочеться бути такими як вони.

Вибір твору для цієї постановки був спонтанним. В інтернеті ця п’єса була лише російською мовою. Тож я взяла на себе роботу з її перекладу українською. Після цього відразу почали ставити виставу. Щоправда процес над її роботою був довгим — цілий рік. Бо майже в кожного є ще робота, або навчання. Важко було всіх зібрати, але все ж ми досягли поставленої мети. Вирішили не лише перекласти п’єсу українською мовою, а ще й українізувати її за містом, аби вона стала ближчою до глядача.

Марія Моторна, роль якої я граю, перша дружина головного героя. Вона дуже активна, чуйна, намагається слідкувати, щоб у неї всюди був порядок, сильно переживає за свого чоловіка. Бачить, що з ним щось не так і намагається дізнатися правду. Мені здається, що ми з нею схожі за характерами.

У нас підібралася класна команда. Кожен — індивідуальність, має талант. Здається кожному акторові добре підійшов саме його персонаж. Які вони в житті, такі й на сцені. З ними легко разом працювати під час репетицій, чи читки тексту. Кожен вносить свої пропозиції і це круто.

Моя сестра Даріна Найда виконує роль інспектора Патрона. Вероніка Словеснова — Марта Моторна, друга дружина. Головний герой Леонід Моторний у нас Олег Вяхірєв. Інспектор Щур — Михаїл Горпиніч, Степан Кобиленко — Еммануїл Горпиніч, брати. І сусід Борис Франко — Єлизавета Нечай.

Останній місяць підготовки вистави всі були втомлені, здавалося, що не залишилося сил. Але в кінцевому результаті, як не мене, все вийшло дуже добре, навіть краще, ніж ми сподівалися. Чули багато схвальних відгуків від глядачів. Дуже хотілося б зіграти цю виставу ще.

А я та моя колега Вероніка Словеснова збираємося вступати до театральних вишів.