Живі ляльки в Національній опереті

Французька художниця та режисерка Валері Лесо створила оперу для юної аудиторії з ляльками на основі опери «Орфей і Еврідіка» К. В. Глюка. Грецька міфологія розповідає про пошуки поета і музиканта Орфея, який сміливо протистоїть зловісній країні Аїд, щоб використати магію своєї ліри та переконати пекельних богів дозволити його коханій Еврідіці повернутися у світ живих.

Яна Іваницька, перекладачка лібрето:

«Вже не вперше перекладаю для маленького глядача. Свого часу був «Кицькин дім» за Маршаком, зі зрозумілих усім причин ця вистава зараз не йде. Специфіка дитячих вистав дещо відрізняється від вистав для дорослих. Тут має бути більш наївний, більш ігровий текст. З дітьми все повинно бути щиро і просто.

Перекладом займалася приблизно півтора місяці. Складність полягала в тому, що засоби виразності тут театру ляльок, а по суті це скорочений варіант великої опери Глюка. В цьому варіанті залишилися основні хори та арії. До діалогів додали гумор, аби вистава легше сприймалася дітьми.

Думаю, що одне з завдань театру ще з дитинства прищеплювати любов до такого жанру як опера. Важливо, аби батьки, які ведуть дітей на виставу пояснювали, що це опера і готували їх. Бо якщо людина вперше приходить в оперу, то в неї може бути шок. Вона не зрозуміє чому там співають, а якщо балет — чому танцюють. Ми знаємо багато людей, які вперше дорослими приходили до оперного театру і після цього вже ніколи не ходили ні на оперу, ні на балет. Це дуже умовні жанри і треба прищеплювати любов і знання про них ще з дитячих років.

Під час роботи над виставою режисер Вадим Прокопенко додав деякі пантомімічні сцени, але вони не вплинули на саме лібрето. А французька художниця та режисерка Валері Лєсо, яка створила для юної авдиторії цю оперу на основі опери К. Глюка просила під час перекладу зробити так, аби це було смішно. Якщо є можливість додати жарти чи ігрові моменти.

Зізнаюся, що переклад такого тексту, це ще й складний технологічний процес. Диригенти дивляться на нього з боку вокальної техніки, узгодженості з музикою. У роботі мені дуже допомагає те, що маю музичну освіту. Не уявляю, як би без цього перекладала твори для музичного театру.

Вважаю, що вийшла дуже оригінальна стилістична постановка, тому, що гібридні ляльки — рідкісний вид. І перед акторами стояло непросте завдання, з яким вони добре впоралися.

Єдине, шо мене здивувало, глядачі, які прийшли на виставу з дітьми по два роки. Прохання до батьків, якщо вони ведуть дитину на цю виставу, то щоб читали анотацію. Там написано, що поставка за мотивами опери. Діти мають бути дорослішими і їх потрібно підготувати.

Діти часто не розуміють такого жанру як опера, але, як я вже сказала, буває, що його не розуміють і дорослі. У цьому питанні у нас велика прогалина. І коли йдеться про виховання дітей, то не тільки театр має їх виховувати, а, насамперед, батьки. Бажано аби вони знали, що таке опера, хто такі Орфей, Еврідіка, Зевс і хто такий композитор Глюк…

Зараз паралельно працюю над двома новими перекладами. Перша прем’єра має бути наприкінці березня — початку квітня. Це буде опера Карла Орфа «Місяць», яку ставитиме Тамара Трунова. А на наступний сезон плануємо прем’єру мюзиклу, про який детальніше розповімо трішки пізніше".

Тамара Ходакова, заслужена артистка України, виконавиця ролі Орфея:

«Нічого схожого у мене раніше не було, процес роботи над виставою був дуже цікавим. Фантастична музика Глюка. Тут вибрані номери, арії, дуети. Хотілося б більшого. Є побажання від глядачів, щоб у такому незвичному форматі побачити повну оперу, повноцінну виставу з увертюрою, всіма діями. Можливо так і буде у майбутньому.

Складний і незвичний період репетицій був коли вже з’явилися ляльки і нам потрібно було працювати зі світлом. Мали на це лише кілька репетицій. Крім того, що ти співаєш і граєш свою роль, треба постійно контролювати світло, працювати з ляльками. Не можна повертатися, треба працювати тільки паралельно до сцени і не випадати зі світла. Якщо актор все точно відслідковує, то тоді виходить магія і лялька з’являється наче нізвідки. Наче завдяки цій магії ляльки оживають.

Для дітей складніше працювати, бо вони не витримують нещирості. Якщо актор грає не від серця, то дітлахам нецікаво і вони відволікаються. А якщо ти викладаєшся на повну, то дитина буде завжди з цікавістю дивитися на твою роботу.

З Вадимом Прокопенком раніше працювала як з балетмейстером-постановником, а як з режисером у виставі «Доріан Грей». З ним дуже комфортно працювати. Він коректний, уважний, завжди знає чого хоче. Для рівноваги поступово дає актору інформацію.

Зізнаюся, я спочатку думала, що в мене буде інша роль. Але треба враховувати специфіку театру. Справа в тому, що опереті взагалі немає мецо-сопрано. А партія Орфея написана саме для низького жіночого голосу. На цю роль могли підійти ті, хто міг озвучити нижній регістр. У цьому полягала ще одна складність.

Завжди хочеться щось допрацювати, бачиш, де можна було б зробити краще. Так само було й цього разу. Але родзинка вистави полягає в тому, що ляльки дають хороший заряд для малечі. Діти з великим зацікавленням сприймають саме живих ляльок. Начебто дитяча вистава, дуже проста. Але в уста цих ляльок вкладається справжня музика найвищого гатунку. Це реформаторська опера з достатньо складний наповненням і сюжет — казка для дітей. І все це разом спрацьовує. Дитина дивиться ніби легку, нехитру виставу, та насправді у неї вкладаються високі сенси.

Також у виставі мені подобається камерність, мінімалістичність. Тут лише рояль, який виконує роль оркестру, і арфа. Ця камерність створює близькість з глядачем, я б сказала сімейність.

Якщо говорити про наступні роботи, то хотілося б згадати що в Національній опереті відновлюють виставу «Цілуй мене, Кет», а в Київській опері вже зовсім скоро представлять оперу Верді «Фальстаф».

Микола Бутковський, народний артист України, виконавець ролі Зевса:

«Це мав бути українсько-французький проєкт. З Франції до нас приїхала режисерка Валері Лесо з асистентом. Вони проводили кастинг, запросили і мене. Спершу я не мав достатньо інформації настільки це цікавий проєкт і що візьму в ньому участь. Але мене затвердили.

У французів трішки інша вистава. Там всі герої ляльки і Зевс також. В нас вирішили, що це буде жива людина на повний зріст, оскільки цей бог. А всі інші залишилися ляльками. Була проведена певна робота. Ми вчили музичний матеріал, сцени, текст. Гості з Франції повинні були приїхати перед прем’єрою, аби остаточно зробити виставу.

Проте вони не приїхали. Написали листа, що віддають нам всі права на постановку, однак самі приїхати не можуть через небезпечну обстановку. (За тиждень до прем’єри була масована атака на Київ). Ми опинилися у непростій ситуації. Тоді Вадим Прокопенко взявся за те, щоб довести виставу до прем’єри. Проводив всі подальші репетиції. А я у цей час паралельно був задіяний у підготовці ще однієї вистави — тривала робота над сарсуелою «Шафранова троянда».

Що стосується вистави «Пригоди Орфея», то вона розрахована насамперед для дітей, але ми позиціонували її як виставу для сімейного перегляду. Має бути цікавою дорослим (прекрасна музика Глюка) і дітям.

Розповідь Зевса у виставі для того, щоб увести глядачів у курс справи, особливо дітей, бо дорослі можливо знають, можливо читали про Орфея та Еврідіку. А дітям це, напевно, невідомо. Це пролог до вистави, пояснення — про кохання Орфея та Еврідіки, про те звідки взявся знаменитий музикант Орфей, чому з’являється Амур.

Вистава може здатися камерною, але насправді її не поставиш на камерній сцені. Тому, що тут спеціальне освітлення, яке можливо створити лише на великій. Складні декорації, їх потрібно довго монтувати.

Хотілося б відзначити диригента-постановника Сергія Дідка. Вистава музична і акторам потрібно було репетирувати арії, аби вони їх правильно трактували з музичної точки зору.

Ми будували активне спілкування з глядачем аби зрозуміти наскільки діти уважно слухають, наскільки їм це цікаво. Будемо й надалі працювати над налагодженням спілкування між акторами та глядачами.

Мені як актору і колегам, які зайняті в цій виставі, було цікаво працювати. Тому, що це щось незвичне, щось нове. Тут ти можеш себе спробувати з іншого боку, коли обмежений у просторі, обмежений у рухах.

Це нове явище не тільки для нашого театру, а й київської публіки загалом. Нічого подібного в інших театрах я не спостерігав. Є лялькові вистави, а от такої ще не бачив. Також корисним було спілкування з іноземними режисерами".

Фото Анатолія Федорціва