Танець, шо закохує

Музика, що надихає… Танець, що закохує… Чи може людина жити без почуттів? Це ми знаходимо любов чи вона сама знаходить нас? Музика видатного американського композитора та піаніста Джорджа Гершвіна у поєднанні з віртуозною балетною технікою і грацією занурюють глядача у світ справжнього мистецтва.
Легендарна «Rhapsody in Blue/Рапсодія у блюзових тонах» поєднує в єдине ціле кілька неповторних історій кохання. В головних партіях: найромантичніша балетна пара Тетяна Льозова та Ярослав Ткачук (Перша пара), Ірина Борисова та Володимир Кутузов (Друга пара) та ін.

— Раніше я ставив багато балетних номерів, — пригадав прем’єр балетної трупи Ярослав Ткачук. — А перший повноцінний балет поставив разом зі своєю дружиною Тетяною Льозовою та спільно з Народним ансамблем українського танцю «Шумка» в Едмонтоні (Канада). Це балет про життя Лесі Українки, прем’єра якого відбулася 4 жовтня минулого року.

З «Шумкою» вже давно співпрацюємо як артисти балету, а цього разу нас вперше запросили як балетмейстерів. Особливість цієї постановки полягає в тому, що у нас не одна, а чотири Лесі. Завданням вистави було показати різні періоди її життя. Леся — революціонерка, Леся — Мавка, Леся — селянка і Леся — закохана. Було дуже приємно отримати таке запрошення. Для нас це дійсно щось нове. До цього проєкту також доєдналися художниця Ганна Іпатьєва та композитор Олександр Родін, який спеціально написав музику. Друга моя повноцінна балетна вистава «Коппелія» для Фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної. Моїм завданням було переробити хореографію Анатолія Шекери. У процесі роботи зрозумів, що її треба майже повністю змінити. Тому, що одна справа працювати з артистами, а інша — зі студентами. І на жаль зараз ресурс значно менший, ніж був до війни. Прийняв рішення зробити свою виставу, в якій залишив лише кілька номерів Анатолія Шекери у другій дії.

А ще я мав замовлення зробити балет плюс концерт разом з Президентським оркестром. На жаль проєкт не вийшов, але вистава була зроблена. І Генеральний директор нашого театру Петро Чуприна запропонував показати мою роботу на великому балетному вечорі сучасної хореографії, що відбувся у червні минулого року. А в лютому цього року відбувся другий прем’єрний показ балету «Рапсодія кохання», як репертуарної вистави Національної опери.

Уперше почув музику Гершвіна коли мені було років 14−15 і я навчався в Академії танцю імені Сержа Лифаря. Вона мене відразу підкорила і вже тоді виникла думка, а чому в нас в Україні ще ніхто не зробив балету на цю музику. Так, тривалість балету невелика. Але візьмемо балет «Болеро», він теж триває лише хвилин 16−17. Думаю, що це ідеальний час для сприйняття балетної вистави, яку глядач захоче побачити ще. Тоді ще був не час для постановки, але вже з’явилася ідея. А коли є ідея, то народжуються й рухи. Дуже радий, що вистава вийшла, дай Боже, щоб вона увійшла до репертуару Національної опери.

Зізнаюся, що отримав надзвичайне задоволення від репетиційного процесу. Ми з Тетяною задіяли у цій постановці тих артистів-професіоналів, яким завжди подобається щось нове. Намагалися робити новий підхід до репетицій, аби вони були в насолоду. Трішки інша хореографія. Це не класика і не сучасний балет — я намагався поєднати сучасний і класичний танець. У принципі теж саме диктує й музика Гершвіна — це класика з’єднана з джазом. Думаю, що мені вдалося надихнути артистів на щось нове. Ми всі майже одного віку, спілкувалися як друзі. І ця простота допомогла створити щось нове.

Ставити виставу і грати в ній дуже важко. Не впевнений, що в наступних своїх постановках теж буду танцювати і керувати процесом. Однак, оскільки вистава вийшла нескладною по режисурі і не так багато виконавців, то це було можливо зробити. Також попросив долучитися до репетиційного процесу нашого педагога-репетитора народного артиста України Максима Моткова.

Не називав своїх персонажів за іменами. Саме слово рапсодія пояснює, що це зміна настрою, зміна музичного темпу і зміна суті музики. Саме це я хотів перекласти з музики на хореографію. «Рапсодія кохання» про те, яким може бути кохання. У кожної пари воно інше. Хотів показати персонажами цієї вистави, що треба просто рухатися, а доля виведе тебе на твій шлях.

Як сказав один балетмейстер нашого театру: «Соліст має бути хазяїном сцени». І це правда. Тому, що крім технічної складової танцю соліст повинен збирати кожен погляд глядача, щоб глядач не міг від нього відвести очей. А це вже артистичність, передача образу. Без цього артист балету не може бути провідним солістом.

Ролі першої пари виконую я разом зі своєю дружиною Тетяною Льозовою. Другою парою у прем’єрній виставі були наш провідний майстер сцени Володимир Кутузов і солістка Ірина Борисова. Коли я думаю ставити якісь нові рухи, то завжди уявляю людину, яку хотів би бачити. Тоді рухи народжуються саме під цю людину. Ця хореографія поставлена безпосередньо під кожного учасника балету. Радий, що ми запросили саме цих людей, дуже талановитих і професійних артистів, які допомагали створювати балет.

Нам дозволили використовувати костюми та декорації з тих вистав, які зараз не йдуть. Також, як елемент декорації, використали «легкий», майже прозорий рояль, щоб підкреслити стиль хореографії. Також з’явилася ідея зробити вид на Нью-Йорк. Це стиль 20−30-х років Америки. Проекцію знайшли в інтернеті…

Є бажання поставити ще одну одноактну виставу, що йшла б разом з «Рапсодією кохання». Хотілося, щоб вже звучав оркестр і це був повноцінний вечір з двох одноактних балетів на музику Гершвіна.

Звісно, було б добре показати «Рапсодію кохання» за межами нашого театру. Розширення своєї хореографії, свого мистецтва — це для мене розвиток. Якщо буде така нагода, то я нею обов’язково скористаюся. Маю плани не на один балет. Вважаю, що ці ідеї оригінальні, цікаві. Але до цього треба ще дійти.

Серед нових вистав як артист я задіяний в «Елегії воєнного часу» у постановці Олексія Ратманського. Зараз готується новий балет під робочою назвою «Марна пересторога». Ця вистава йде по всьому світу десь років 50, а тепер з’явиться і в Україні.

Люди ходять до театру, щоб на якийсь час переміститися в інший світ. Моєю метою було, аби вони хоч трохи відволіклися, щоб це був феєрверк на 20 хвилин, новий подих. Судячи з відгуків це вдалося. Багато хто хоче подивитися цей балет ще.

— Моя героїня є відтворенням музики, — продовжила розмову прима-балерина Національної опери України Тетяна Льозова. — Вона молода, закохана. Наповнює музику своїми емоціями. У цьому балеті два жіночих образи. Перша — юна, скромна дівчина. А друга вже знає, чого б вона хотіла у житті.

Можливо в якійсь частині образу я граю саму себе — музу Ярослава. Ми 24 години разом і вдома, і на роботі. Нашій сім’ї це допомагає. Ми одне одного відчуваємо, підтримуємо. Коли Ярослав починає якусь фразу, я вже знаю чим вона закінчиться.

Я така людина, що ніколи не буваю повністю задоволена собою. Завжди прагну щось змінити, удосконалити, доробити. Загалом прем’єра пройшла добре. Я дуже вдячна всім артистам. Відчувалося, що всі ми з любов’ю робили одну справу.

Фото надані театром.