Найтемніший час перед світанком

Цей фестиваль виник у перший рік повномасштабного вторгнення як мистецьке осмислення російсько-української війни від 2014 року. Це наша форма спротиву агресії російської імперії, яка століттями вела війну проти України, прямо чи гібридно. День пам’яті Небесної Сотні 20 лютого і нападу рф 24 лютого зійшлися в одному проміжку гніву і люті, але ми пам’ятаємо і про 25 лютого — день народження українських геніїв Леся Курбаса і Лесі Українки, які стали нашим духовним фундаментом і опорою у війні. Арт-фест «ЛЮТИЙ ЛЮТИЙ» говорить мовою різних мистецтв: через виставки, вистави, сценічні читання, лекції, поезію, фільми. У фіналі фестивалю — дискусія про перетворення війни, яка вже, ймовірно, стала світовою. З вірою у перемогу світла ми обираємо Майдан і Березіль, цінності свободи і гідності. Пам’ятаймо, що найтемніший час перед світанком, а в темні часи добре видно світлих людей. Більшість подій фестивалю благодійні. Запрошуємо вас на третій Арт-фест «ЛЮТИЙ ЛЮТИЙ».

Фестиваль тривав три дні. Першого дня відбулося відкриття виставки «Ми обираємо Березіль3», що є арт-проєктом Ольги Новікової. «Березіль» у назві символічний — це і Лесь Курбас, і віра в Перемогу та відродження України.
Арт-проєкт Ольги Новікової складається з чотирьох частин:
1. «КУРБАСІВЦІ НА ВІЙНІ-3» — фронтові світлини співробітників Центру Курбаса — ветерана ЗСУ Євгена Копйова і воїнів ЗСУ Володимира Данилевського і Олега Серебрякова.
2. «ПІВДЕННИЙ ВІТЕР» — картини художника, драматурга і режисера Валерія Пузіка.

3. «ВІДЛУННЯ ВІЙНИ» — світлини інсталяції Володимира Карашевського.
4. Світлини АРТ-ОБ'ЄКТІВ ВІЙНИ Ольги Новікової.
Того ж дня були Сценічні читання п’єс «НЕНАЗВАНА ВІЙНА-3» спільно з Київським міжнародним університетом і Київським національним університетом культури і мистецтв.

«Неназвана війна» — це проєкт драматургічного відділу Центру Леся Курбаса про російсько-українську війну, найбільше про її новітній етап. До проєкту входять видання антології «Неназвана війна» зі сценічними читаннями, виставами, дискусіями і мультимедійними презентаціями в Україні і закордоном. Його ідея виникла з двох інших проєктів: Інтернет-збірки воєнних п’єс «На часі» і сценічних читань «ДрамПост». Антологія зростала поступово, фіксуючи війну з точки зору солдат і цивільних, волонтерів і біженців, на фронті і в окупації, під обстрілами і в еміграції, з точки зору чоловіків і жінок, тварин, міфічних істот і цілих міст… Цьогорічний показ об’єднув фрагменти п’єс антології і нові драматичні тексти подібної тематики. «Принц і жінка» Анни Багряної (реж. Олександра Бабенко), «Тиск» Володимира Сердюка (реж. Олександр Мірошниченко), «Репертуарна політика» Неди Нежданої (реж. Софія Денисюк), «Давай вірити» Валерія Пузіка (реж. Мілана Решитько), «Море залишиться» Олега Михайлова (реж. Ганна Гавриленко), «Мийники вікон» Олександра Вітра (реж. Діана Вишневецька). Сценічні читання здійснили викладачі і студенти КиМУ (майстерня Олександри Бабенко) і КНУКІМ (майстерня Ніни Гусакової).

Досить насиченим був другий день. Розпочався він з заходу «…ЯКА ТО ТИХА, ВПЕРТА Й СИЛЬНА ДІЯ…» © Катерина Міхаліцина. Читання і роздуми — актриса Галина Стефанова: «Поезія — мій найулюбленіший літературний жанр. Притягальний Простір, в якому люблю блукати, як у незнаному лісі чи на заквітчаних луках, відслуховуючи потайні голоси, розшифровуючи знаки і послання. Поетеси і поети першими чують найменші вібрації Всесвіту. Саме їм дано звістувати про це нам у силу свого обдарування. Я звикла вслухатись і вглядатись у вірші тих, кого вибирає моє серце, творчість яких підпускає мене до себе близенько. Ставлюсь до них вдячно, обережно і з любов'ю. Їх — моїх поетів і поетес — багато і мало водночас.

Цього разу я обираю — Олену Герасим'юк, Ярину Чорногуз, Юлію Стахівську, Катерину Калитко, Ію Ківу, Юлію Мусаковську, Катерину Міхаліцину, Ірину Цілик, Тетяну Маленьку.

Моя душа звертається до їхніх віршів, аби вести розмову про нашу війну…".
Продовжила програму розповідь Діани Копйової «У СВІТЛІ ЛЕСЯ КУРБАСА» — це пошук відповіді на питання: «Як жили та створювали нове українське національне мистецтво актори, режисери, композитори, художники, об’єднані Лесем Курбасом, у часи першої світової війни та визвольних змагань»? Поговоримо про: — феномен товариства на вірі «Молодий театр»; - його театральне новаторство; - магнетичну особистість Леся Курбаса, щоби, можливо, відкрити для себе додаткове джерело натхнення, підтримки та сили у тому світлі, що його досі випромінює постать та театр Леся Курбаса. Ведуча — Діана Копйова, науковиця НЦТМ ім. Леся Курбаса. З 2022 року досліджує театр Леся Курбаса. Коло наукових зацікавлень: феномен гри, театральна система Леся Курбаса, проблема курбасового актора, інтелектуальна біографія Йосипа Гірняка.

А на завершення показали трагікомедію «МАЗАЙЛО. КИЇВ» за п’єсою Миколи Куліша.
Режисер Олександр Білера. Театр Сучасної Драми і Комедії
Театральна студія при Театрі Сучасної Драми і Комедії створила актуальну виставу за п’єсою Миколи Куліша «Мина Мазайло» про внутрішній конфлікт в українському соціумі. У комічному жанрі розкривається абсурдність поведінки родини Мазайло у бажанні самоствердитися. Що відбувається, коли людина страждає комплексом меншовартості й намагається всім довести, що вона розумніша, вагоміша і сильніша за інших? Чи можливо змінити своїх ближніх, якщо вони не бажають цих змін, і які тоді будуть наслідки?

Третього дня показали фільм Олексія Орлова «ДУХ ДОПОМОГИ». Це автобіографічна та документальна кіноповість про Орлова Олексія та його друга Рубана Сергія. Фільм про перетворення з підприємців на волонтерів від початку повномасштабного вторгнення через різні етапи війни. За допомогою соціальних мереж вони допомагають військовим і цивільним. Реальна історія про незламність українського народу.
Завершився фестиваль круглим столом «ПЕРЕТВОРЕННЯ ВІЙНИ». Його учасники намагалися знайти відповіді на питання: Як перетворився світ у війні? Як нас змінила війна, тілесно і духовно? Як можна творити у цьому неможливому стані? Про що і якими стали твори в час війни? Як пережити, вистояти і перемогти? Особливо в такий важкий час для України, коли війна вже може стати світовою.

- Фільм «Дух допомоги» показує, що є можливість допомогти волонтерським організаціям, — зазначила модераторка заходу, драматургиня Неда Неждана. — Початковий план був захопити нас на Майдані. Почалося це у листопаді 2013 року. Я пам’ятаю цю ходу, яка відбулася ще до «кривавої суботи», коли стало зрозуміло, що Янукович зупиняє асоціацію з Європою. 11 років тому активізувався багатовіковий конфлікт. В якомусь розумінні Третя світова війна вже йде, є різні сценарії шматування України. Проти нас Московія, Іран, Північна Корея, яких тепер підтримують і США. І ми, маленька Україна, виснажена і втомлена.

Про те, як ми змінилися, розповідається у представлених на фестивалі п’єсах. Тут ми бачимо еволюцію, яка відбулася після початку повномасштабного вторгнення і прогнози, що нам робити далі. Була мета подивитися з боку на те, що відбувається.

- Все йде по колу, — переконаний драматург і режисер Andy Iva (Андрій Іванюк). Спочатку підйом, як це було на Майдані, в АТО, на початку повномасштабного вторгнення, а потім — втома. І найпарадоксальніше, що втомився тил. Маємо пам’ятати, що можливе замороження конфлікту, якийсь перепочинок, а потім знову війна. Росіяни переглянуть свій досвід і знову підуть на нас війною. А чи будемо ми до цього готові і яку роль у цьому процесі посідає мистецтво? Маємо бути консолідованими, треба пробуджуватися і говорити, що все не закінчилося, а до певної міри тільки починається.

- Третій етап уже почався, — наголосив драматург Олександр Вітер. — Є українська сила, є російська, а є українські митці з російським бекграундом. Вони почали свою роботу: захоплюють університети, театри. Українських керівників звільняють, а їхнє місце займають «свіже одягнуті вишиванки», які завтра зміняться на косоворотки. Є три сили і це потрібно усвідомлювати. І це проблема не лише України, а й інших країн.

Як зазначали інші учасники круглого столу: нам не лишається нічого іншого як стояти, жити, радіти цьому життю. Ніхто не вірив, що ми зможемо вистояти на початку повномасштабного вторгнення, так само вистоїмо і цього разу. Лише кожен має робити свою справу.

Одна з присутніх зізналася, що зараз стала по-іншому багато чого розуміти з класики. Багато чого твориться під час воєн, і ми змогли це зрозуміти, коли відчули на собі. А якщо говорити про українську історію, то це кілька століть воєн та окупацій. Але паралельно йшов процес формування української нації, і на початок ХХІ століття вона була вже сформована.

Також ішла мова про те, яким важливим є сьогодні волонтерство і що потрібно пробуджувати всіх небайдужих.