Будьмо українцями!
У Національному палаці мистецтв «Україна» відбувся ювілейний концерт поета-пісняра, народного артиста України Вадима Крищенка. Цю подію можна назвати історичною, адже патріарху українського поетичного слова виповнилося 90 років.

Його вірші вже багато років у найкращих музичних творах. Його поезії стали піснями, а пісні — історією. Творчість Вадима Крищенка є невід’ємною частиною нашої культури. Вони перелетіли далеко за океан і завоювали право називатися народними. А цього вечора у Палаці «Україна» був справжній аншлаг. Сюди за покликанням серця прийшли тисячі людей. Саме завдяки нашим захисникам та захисницям вони змогли насолодитися українською культурою, українською піснею, українським словом.

— Дорогі мої відвідувачі Палацу «Україна», я сердечно дякую, що ви прийшли на мою пісню, на моє слово, — наголосив Вадим Крищенко. — Я не пам’ятаю, щоб поет зустрічав на сцені такий високий ювілей. Хай це починання пошириться. Хай наші митці зустрічають ювілеї і в дев’яносто, і в сто років. Я запросив до виступу своїх друзів. Дуже хочу, щоб вони наповнили пісні позитивом. Тримаймо цей позитив у своєму серці. Треба вірити собі, треба вірити Україні і тоді ми переможемо! Будьмо українцями! Це моя заповідь.
Вадим Крищенко прочитав свої нові вірші, а ведучий Володимир Рабчун сторінка за сторінкою гортав життєпис поета. Присутні у залі почули спогади, поради, бачення світу ювіляра.

Ось кілька вдячних цитат з вуст учасників концерту.
Надія Шестак, народна артистка України:
«Хочу подякувати вам за ваше цілюще слово. Пісні „Я починаю все спочатку“ вже тридцять років. Вона лікувала душі ще на початку 90-х. І сьогодні багатьом українцям доводиться починати своє життя спочатку. Ми ніколи не боялися цього робити. Низко Вам вклоняюся!»
Олена Мозгова:
«Дякую Вам за таку прекрасну, таку щиру поезію, якої так мало у нас час. Многая літа, живіть довго-довго!»
Тетяна Піскарьова, заслужена артистка України:
«На кожен ваш ювілей я приношу вам троянду в зубах. Перша була біла, друга — рожева, а ще залишилася червоненька. Чекаємо, любимо, кохаємо!»
Олександр Злотник, композитор, народний артист України:
«Дорогий Вадиме, ти є, ти будеш. Твоє слово, твоя пісня — це душа українського народу. А душа вічна!»
Дмитро та Назарій Яремчуки, народні артисти України:
«Ваша творчість дивовижна, а сьогодні — дивовижний ювілей. Пісня „Родина“ запалила серця багатьом українцям!»
Оксана Пекун, народна артистка України:
«У залі сидить гетьман українського поетичного слова. Вадим Крищенко — наш корифей, людина, яка прославляє нашу націю, наш український народ!»
Оксана Білозір, народна артистка України:
«Шановний Вадиме Дмитровичу, сьогодні дивовижний день, дивовижний вечір. Я думаю, що сьогодні ваше серце може у повній мірі відчути любов вашого народу. У цьому залі наш український народ, цвіт української нації, який шанує вашу творчість, ваше гостре слово. А поезія з музикою сильніші за будь-яку зброю, бо вони пробивають серце і душу. Ми дякуємо вам за фантастичні образи нашої української душі».

Також цього вечора пісні на слова Вадима Крищенка подарували народні артисти України Ауріка Ротару, Алла Кудлай, Віктор Павлік, який співав разом із шестирічною Надійкою Лебедєвою, Іван Попович, Павло Зібров, квартет «Гетьман»; молоді виконавці Дмитро Волканов та Ілона Савицька. А поетичні рядки пристрасно звучали у виконанні Героя України Анатолія Паламаренка. Також було танцювальне привітання від Національного заслуженого академічного ансамблю танцю імені Павла Вірського.
Згадали і тих, хто творив українську пісенну культуру, оспівуючи поезію автора. Це легенди, яких вже немає серед нас. Але їхні голоси і досі звучать у наших серцях. Це Назарій Яремчук, Раїса Кириченко, Іван Мацялко, Микола Мозговий, Віктор Шпортько, Дмитро Гнатюк, Ніна Кірсо, Мар’ян Гаденко, Андрій Верес, Ніна Матвієнко, Віталій Білоножко, Богдан Сташків.

На великому екрані можна було побачити ювіляра, який поділився своїми роздумами. Ось деякі з них.
«За українське слово, за українську пісню треба боротися. Свою діяльність і вихід на сцену завжди присвячую українській пісні, українському слову.
Ніколи не написав жодної пісні російською мовою, хоча мені пропонували. Мені не треба було, щоб мене знали у Москві. Я хочу залишатися українцем.
З часом я можу пробачити. Якщо ви вмієте пробачати, це ваша мудрість. Але є такі речі, які не можна пробачити. Це про тих, хто зараз вбиває, руйнує мою рідну Україну. Перекреслюю тих людей, які щось ганебне сказали про Україну. Для мене українство понад усе. У мене немає друзів поза Україною. Всі, хто підтримує Україну, для мене друзі. А хто не підтримує, які б не мали регалії, для мене недруги.
Пам’ятаю війну з німцями, тепер війна з москалями. Росія завжди була агресивною по відношенню до України. Коли прийшли німці, то вони не ставилися так жорстоко до населення. Вони ніколи не ґвалтували жінок, не крали дітей, як це роблять ті, які називалися нашими братами. За що? За те, що ми живемо краще ніж вони? Вони хочуть, щоб ми були їхньою частиною, їхніми рабами. Такого не буде!
Я хочу зловити перше слова і це слово, яке має мене схвилювати. А тоді вже до нього доточую. Іноді просто писав вірші, а потім бачив, що вони співаються і хочу, щоб ці вірші народили мелодію. Так народилася пісня «Родина». Не треба сто пісень, які звучать один раз, треба одну пісню, яка звучатиме сто разів!
Глибоко переконаний, що справжнє, глибоке кохання йде від неба. І на жаль воно торкається не кожного. Чи було у мене таке кохання? Так, було. Той, хто відчув справжнє кохання — поцілований Богом!
У свої дев’яносто років я мрію про мир, про оживлення моєї рідної України. Хочу побачити хоча б одним оком, як підіймається з руїни моя країна, як повертаються люди. Україна є і буде! Ми обв’язково залишимося великою європейською державою".

Під завісу концерту прозвучала пісня «Героям слава!», яка була написана вже під час повномасштабного вторгнення. Це наш уклін тим, хто боронить рідну землю, хто щодня доводить, що українці нездоланні, непереможні. Виконали цю пісню народний артист України Павло Дворський разом зі своїми синами В’ячеславом і Павлом.
А завершальним акордом стали слова ювіляра, який закликав не витрачати час на пусті балаканини. Адже час, це найдорожче, що нам дало життя.
До нових творчих зустрічей, Маестро!
Фото Інни Павленко та сторінки Національного палацу мистецтв «Україна» у соціальних мережах.