Як подолати страх?

Як зазначається на сайті театру, навіть у реальному світі з кожним може трапитися фантастична й унікальна пригода. Звичайнісінький школяр Клим стикається з власними страхами, тиском однолітків і, потрапивши у вир подій, погоджується на експеримент із випробування нового засобу проти страху та долучається до Таємного Товариства Боягузів. А тим часом прибульці хочуть атакувати Землю… Чи зможе Клим подолати свій страх? Чи можливо, що боягузи — насправді, можуть бути найсміливішими людьми? Відповіді на ці та інші питання допитливі глядачі зможуть знайти у новій виставі.

— Це мій перший професійний досвід на театральному майданчику, — розповіла Поліна Науменко, — все інше було у межах Національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Я думала про дипломну роботу і випадково натрапила на книжку «Таємне Товариство Боягузів». Зізнаюся, що я її раніше не читала. Актори, які грають у виставі, знали її ще з дитячих років.

Коли прочитала, то зрозуміла, що проблематика повісті дуже резонує з сьогоденням. Захотіла це втілити і надіслати важливу «телеграму» сучасному глядачеві. Того ж вечора почала працювати над інсценізацією. Мене зачепила тема нав’язування страхів і внутрішня сила кожної дитини. Саме це здалося мені актуальним, адже багато дітей, насправді, не можуть бути самими собою, бояться вирізнятися. Це породжує комплекси. Вони не наважуються висловити власну думку і суспільство постійно їм диктує свої правила.

З нагоди 100-річчя Театру юного глядача на Липках було оголошено конкурс для молодих режисерів. Я перемогла з представленою експлікацією та ідеєю проєкту. Авторка повісті, пані Леся Воронина, дозволила втілення свого твору на сцені, підтримувала мене морально, а результат роботи побачила вже на прем’єрі.

Іще до початку роботи я добре знала цей театр, його творчий склад. Щодо більшості виконавців озвучила свої пропозиції, а керівництво театру, не заперечувало, пішло мені на зустріч, за що я дуже вдячна.

Репетиції тривали два місяці. Звісно, часу було обмаль. Але сам репетиційний процес відбувався злагоджено. Відчувалося творче єднання, що дуже важливо для спільної справи. Дякую акторам за такі плідні репетиції. Ми завжди знаходили спільну мову, спільні рішення. Отож, процес відбувався продуктивно, цілісно і швидко. Тому за два місяці ми встигли випустити прем’єру.

Роль головного героя Клима виконує актор Геннадій Пятов. Бабуся Соломія — Ірина Руденко. Це вона винайшла засіб від переляку № 9, а разом із онуком врятували людство від вірусу страху.

Допомагали бабусі експерт-агенти, які підтримуючи Клима, створювали командний дух. Це Жук (Олексій Ященко) та Заєць (Кирило Анісімов).

Мені дуже імпонувало, що Леся Воронина акцентувала увагу на тому, що всі перешкоди можна подолати командною роботою, з люблячими батьками, рідними та друзями. А люблячих батьків втілили — заслужена артистка України Марина Андрощук (Мати) та Віталій Дерев’янчук (Батько). А прибульці, які навіювали страх, тобто синьоморди, блакитні жаби, банькаті ропухи — Андрій Сторожик та Євген Супрун.

Режисерська концепція у мене склалася швидко, відтак приходила підготовленою на репетиції, знала чого хочу. Актори також приходили з цікавими трактовками, своїми ідеями. Часто все співпадало. Ми разом створювали виставу. Це дійсно була міцна командна робота.

Сценографією та костюмами займалася Юлія Кришевич, яка закінчила Національний університет театру, кіно та телебачення за спеціальністю сценограф театру ляльок. У нас із нею було багато ідей. Зокрема, ми не хотіли, щоб синьоморди були дуже страшними, бо тоді найменші глядачі могли б лякатися. Прийняли рішення цих істот зробити комічними. Думаю, що у нас це вийшло. Дітям настільки сподобалося, що вони вигукували: «Коли ще вийдуть жабки?»

Ця історія передбачає місце дії в різних цікавих локаціях. На жаль використати все на сцені неможливо. Ми вирішили розмежувати простір. З одного боку це буденний простір кожного школяра, який збирається йти до школи. А з іншого — яскрава, загадкова лабораторія. Коли думаємо про лабораторію, то зазвичай виникають асоціації з хімічними приладами. Але Бабуся дуже любила квіти. Вирішили з художницею, що вона буде їх вирощувати у пробірках, і саме такі, які допоможуть здолати синьомордів. Сценічний простір оснащили працівники столярного та бутафорського цехів. Таким чином вийшло два простори — сірий, буденний та насичений барвами.

Музику до вистави написав композитор Ілля Самошот. Дбали про те, аби вона не була тлом дії, а створювала загадкову атмосферу в лабораторії, настрій, доповнювала характери персонажів.

Над пластичним рішенням працювали з хореографом Даніїлом Маржецем. Багато разів змінюється місце дії та час, тому придумували різні форми, зрештою, все склалося за допомогою пластики.

Вважаю, що вся команда працювала злагоджено, прекрасно, головне, що вдалося зреалізувати заплановане. Сподіваюся, що вистава з кожним показом ставатиме кращою, з’являтимуться нові фарби. А поки що це лише початок.

Авторці Лесі Ворониній дуже сподобався головний герой. Подякувала за динамічність, виразність, за те, що її твір тепер житиме на сцені.

Насправді у неї цілий цикл творів, до якого входить і ця повість. Зріє думка, що коли маленький глядач добре сприйматиме виставу, то доцільно буде працювати над продовженням.

Фото Олександра Бєлєнького.