Бал чи вертеп?

Як чинити в тій чи іншій ситуації, щоб залишатися самим собою?

Життя постійно ставить нас перед вибором, пропонуючи безліч варіантів вирішення моральних і життєвих дилем. У цьому хаосі буття — чи, можливо, лише існування — дехто намагається балансувати між справедливістю і байдужістю, правдою і напівправдою, честю і безчестям, матеріальним і духовним.

У сатирично-загостреній формі показано парадоксальні й водночас знайомі ситуації, в яких герої змушені робити вибір. Чи можна залишитися собою, коли навколо панує лицемірство? Чи здатна людина відстояти власні переконання у світі, де моральні цінності підмінюються зручними компромісами?

«Бал в опері. Варіації» — це не лише несмішна комедія, що змушує задуматися, а й своєрідне дзеркало, в якому відображається сучасна реальність.

— Ця вистава народилася з нашої зі студентами роботи на третьому курсі, — пригадала режисерка-постановниця, заслужена артистка України, доцент Національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого Тетяна Кобзар. — У мене з’явиилася ідея поєднати твір Тувіма, який він писав для кабаре з твором Григорія Чубая. Студентам ця ідея сподобалася і почалася робота.

«Бал в опері. Варіації» — це дуже відома річ. Її частенько використовують у мистецьких навчальних закладах. Це розкішний твір, я його дуже люблю. Використовую деякі уривки з твору під час роботи над технікою мовлення. Тут велике поле для творчості, багато над чим можна попрацювати. А ще це гостра сатира і мені здається, що стилістично «Бал в опері» трішки перегукується з «Вертепом» Григорія Чубая. Єдине, що у Тувіма це антиелітарна сатира, а твір Чубая дуже драматичний.

Цей експеримент робили на акторському курсі, художнім керівником якого є народний артист України Богдан Струтинський. Саме він запропонував розширити навчальну роботу і зробити виставу на сцені Театру у фойє Національної оперети України.

Зазвичай роботи, які створюються у класі зі сценічної мови, якогось публічного розголосу не мають. Хіба що участь у конкурсах. І, до речі, з цією роботою ми стали лауреатами Всеукраїнського конкурсу молодих акторів імені Івана Франка минулого року. Важливо, і в першу чергу для студентів, аби їхні творчі здобутки було видно. Тому ми безмежно вдячні Богдану Дмитровичу за надану можливість вийти на сцену професійного театру.

Театр оперети — музичний театр і музика у нас була з самого початку роботи над виставою. Всі четверо виконавців грали на музичних інструментах: скрипка, клавіші, баян та віолончель. І готуючись до показу вистави у театрі розуміли, що музична частина має бути значно ширшою. Ми створювали музику і це був цікавий процес пошуку.

Загалом хочу висловити слова вдячності нашим студентам, вони неймовірно творчо працювали. Особливо хотілося б відзначити роботу студента Станіслава Іванова, який не виходив на сцену як актор. Він зазначений як асистент режисера. Станіслав навчається на акторському курсі, але вже надзвичайно цікаво працює і як режисер.

Іван Довженко — людина оркестр, переважно саме він створював цю музику. Багато чого придумували під час репетицій. Іван дуже творчий, перспективний молодий актор. Паралельно з підготовкою нашої вистави він поєднував зйомки в кіно («Кава з кардамоном») і репетиції в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, бо вже задіяний там у новій виставі. Має талант музиканта і цікавий як драматичний актор.

Марія Ковальова — це наш потужний організатор. Вдало поєднує організаційні питання з творчістю. Дуже прискіплива і вимоглива до того, що вона робить і для чого.

Марічка Гавриш грає у виставі на віолончелі. Якщо не помиляюся, почала вчитися грати на цьому музичному інструменті, коли була на третьому курсі. І тепер має значні успіхи. Вона також прискіплива і допитлива у роботі, україноцентрична людина.

Іван Михайленко має музичну освіту, грає на скрипці. Часто використовував це в своїх роботах у моєму класі.

Всі учасники вистави поєднують акторську гру і гру на музичних інструментах. Це дуже непросто. І якщо хлопці вже мали до цього музичний досвід, то у дівчат він з’явився не так давно, хоч на сцені це й непомітно.

Власне матеріал досить складний. У процесі роботи над виставою акторам довелося багато чого перечитати. Взяли текст Тувіма у перекладі Миколи Лукаша. Це геніальний переклад, який проте змушував нас частенька зазирати до словничків, адже ми не все знали. До речі, це нам допомогло розширити свої знання з української мови.

Як такого сценографа і художника по костюмах у нас не було. Все це наша фантазія. Звісно, допоміг Театр оперети. Тут ми йшли у тому стилі, який задумували з самого початку.

Ми дуже задоволені, що змогли вийти на публіку. Попри те, що були певні складнощі. Бо це Театр у фойє і тут не завжди можна було проводити репетиції. Оскільки поруч велика сцена, на якій йдуть репетиції або вистави. Отож, репетирували на різних майданчиках.

Прем’єри вистави відбулися у квітні та в травні. Друга вистава за відчуттями вийшла вдалішою. Чи будемо її грати далі? Побачимо з початком наступного сезону. Це студенти випускного курсу, зараз у них захист дипломів, напружений графік. Невідомо, де вони будуть далі, адже часи зараз дуже складні. Хтось продовжить навчання і вступить до магістратури, а хтось ні, буде займатися творчістю.

Загалом вважаю, що вистава вийшла цікавою і для дітей, і для мене. Ще раз хочу подякувати, що ми отримали таку можливість.

Фото Анатолія Федорціва.